Я не вірю в здатність Зеленського, його уряду та його парламенту в зміну ситуації на краще. Який поп, такий і приход:
Повна зупинка металургійної промисловості України через масштабні російські ракетні атаки восени 2026 року спровокує в 2027 році глибоку структурну кризу, яка критично вдарить по зовнішній торгівлі, стабільності прифронтових громад та ринку праці.
За прогнозами аналітиків GMK Center та економічних експертів, наслідки матимуть кумулятивний характер:
1. Наслідки для економіки України
Катастрофічний удар по торговельному балансу: Загальні втрати від зупинки ГМК у 2027 році сягнуть $6,5 млрд порівняно з 2025 роком. Сюди входять $5 млрд втраченої експортної виручки за два роки та необхідність витратити ще близько $1,5 млрд на імпорт іноземної сталі.
Обвалення частки ГМК у ВВП: До повномасштабного вторгнення галузь забезпечувала понад 10% ВВП, у 2025 році — близько 5,5%, а у 2026–2027 роках її внесок за песимістичним сценарієм наблизиться майже до нуля.
Ефект доміно для суміжних галузей: Зупинка металургійних гігантів потягне за собою кризу у видобувній галузі (видобуток залізорудної руди у 2027 році може впасти на 55%), залізничній логістиці (Укрзалізниця втратить значну частину вантажопотоку) та енергетиці.
Загроза для майбутньої відбудови: Без внутрішнього виробництва реалізація великих інфраструктурних проєктів (мостів, захисних споруд, житла) здорожчає в рази, оскільки країна повністю залежатиме від дорогого імпорту.
2. Наслідки для місцевих бюджетів
Бюджетний колапс промислових міст: Прифронтові індустріальні центри, такі як Кривий Ріг, Запоріжжя та міста Дніпропетровської області, зазнають фінансового шоку. Великі меткомбінати (наприклад, ArcelorMittal Кривий Ріг або Запоріжсталь) формують значну частину доходів місцевих громад через сплату ПДФО, екологічних та земельних податків.
Згортання муніципальних програм: Через різке падіння надходжень місцева влада буде змушена скоротити фінансування благоустрою, ремонтів комунальної інфраструктури та соціальних програм, залишивши кошти лише на підтримку критичної життєдіяльності міст.
3. Наслідки для працівників та ринку праці
Масове безробіття та криза зайнятості: Безпосередньо на зупинених підприємствах працювали десятки тисяч людей (понад 30 тисяч лише на найбільших комбінатах), а з урахуванням суміжних секторів під загрозою звільнення опиняться сотні тисяч фахівців. Реальне безробіття в постраждалих регіонах може підскочити до 24–26%.
Заморожування зарплат та вимушені простої: Бізнес та профільні асоціації закликають уряд створити Цільовий фонд підтримки промисловості для виплати мінімальних зарплат під час простоїв, проте без держпідтримки доходи працівників різко впадуть.
Нова хвиля міграції: Втрата роботи на металургійних підприємствах змусить кваліфікованих інженерів, металургів та шахтарів виїжджати в західні регіони України або за кордон, що призведе до незворотної втрати людського капіталу.
У відповідь на ці виклики стратегія дій України має поєднувати термінові антикризові заходи та довгострокову перебудову промисловості.
1. Зміна фокусу: від сировини до високої доданої вартості
Замість спроб відбудувати застарілі радянські заводи-гіганти у колишньому вигляді, Україна має переорієнтувати галузь:
Розвиток машинобудування та ВПК: Переробляти залишки металу всередині країни. Замість експорту сталевих чушок і прокату — виробляти власну зброю, військову техніку, будівельні конструкції, вагони та обладнання для відновлення інфраструктури.
Стимулювання внутрішнього споживання: Масштабна відбудова зруйнованих міст, мостів та залізниць вимагатиме мільйонів тонн сталі. Державний оборонний та будівельний сектор мають стати головними замовниками для вцілілих підприємств.
2. «Зелена» металургія та інтеграція в ЄС
Оскільки Україна тримає курс на євроінтеграцію, відновлення промисловості має відбуватися за екологічними стандартами Євросоюзу:
Перехід на електросталеплавильне виробництво: Будівництво міні-металургійних заводів, які використовують металобрухт і є значно екологічнішими, ніж класичні доменні печі.
Воднева металургія: Впровадження технологій прямого відновлення заліза (DRI) за допомогою водню. Це дозволить українській продукції уникати європейського екологічного податку (CBAM) та бути конкурентоспроможною на ринку ЄС.
3. Логістична та сировинна адаптація
Через блокування або ускладнення судноплавства у Чорному морі логістика стала головною проблемою галузі:
Субсидування та розвиток залізничних перевезень: Зниження тарифів на залізничний транзит до західних кордонів та розширення пропускної спроможності прикордонних переходів.
Переорієнтація експорту залізорудної сировини: Поки внутрішні потужності з переробки обмежені, максимально нарощувати експорт високоякісної залізорудної продукції (окатишів) до країн ЄС, де на неї є високий попит.
4. Юридичний фронт: стягнення репарацій
Міжнародні суди та арбітражі: Подання позовів проти РФ з боку як держави, так і приватних власників знищених підприємств (наприклад, позови компанії «Метінвест» до Європейського суду з прав людини).
Конфіскація російських активів: Активне лобіювання передачі заморожених активів РФ за кордоном на фінансування фондів відновлення української промисловості.
5. Підтримка та релокація вцілілих підприємств
Енергетична безпека: Забезпечення пріоритетного та стабільного енергопостачання для металургійних та феросплавних заводів, які продовжують працювати в прифронтових та центральних регіонах.
Кадровий потенціал: Збереження фахівців галузі через програми перекваліфікації, бронювання критично важливого персоналу та стимулювання підготовки інженерів нового покоління для роботи з технологіями «зеленої» сталі.
Оскільки металургія є стратегічною галуззю, що забезпечує оборонну здатність та валютні надходження, відповідь України агресору базується на кількох ключових напрямках:
Посилення ППО навколо промислових хабів: Забезпечення надійного захисту неба над ключовими металургійними центрами (Кривий Ріг, Запоріжжя, Дніпро, Кам’янське).
Удари по російському ВПК: Дзеркальні та асиметричні відповіді у вигляді ліквідації російських заводів, які виробляють метал для військової техніки, а також об’єктів енергетики, що живлять ці підприємства, те про що я та інші експерті багато разів уже писали.
Ситуація м’яко кажучи погана, а якщо згадати про агропром, відсутність експорту, то 2027 року на нас чекає не лише важка зима, а й увесь рік. Зиму ми переживемо на минулих запасах, а що буде далі? Наше керівництво думає про це? Сумніваюсь!
Якщо Україна не зможе в повному обсязі експортувати врожай 2026 року, у 2027 році країну очікує ланцюговий економічний шок, який призведе до падіння ВВП нижче критичних урядових прогнозів (які на 2027 рік і так закладені за песимістичним сценарієм на рівні +1,3%), жорсткої бюджетної кризи та масових звільнень в агросекторі.
Нижче наведено детальний аналіз наслідків для трьох ключових ланок:
1. Вплив на загальну економіку України
Обвал валютної виручки та тиск на гривню: Агроекспорт є головним джерелом іноземної валюти. Недоотримання мільярдів доларів спровокує глибокий дефіцит платіжного балансу. Національному банку України доведеться витрачати значні обсяги міжнародних резервів для стримування курсу, що може призвести до швидшої девальвації гривні, ніж заплановані в проєкті бюджету-2027 47,1–48,3 грн/дол.
Зростання інфляції: Падіння курсу гривні автоматично здорожчить увесь імпорт (пальне, добрива, техніку). Хоча внутрішні ціни на зерно впадуть через надлишок, загальна інфляція перевищить прогнозовані НБУ 6,9–8,6%.
Падіння суміжних галузей: Зупиниться логістика (Укрзалізниця, автоперевізники, порти), впадуть продажі пального, сервісних компаній, виробників добрив та тари. Економіка, яка у серпні 2026 року трималася переважно на агросекторі (+11% в доданій вартості), втратить свій головний локомотив.
2. Наслідки для місцевих бюджетів
Місцеві громади (особливо аграрні регіони Центру, Півдня та Заходу) опиняться на межі банкрутства:
Критичне падіння надходжень від ПДФО: Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) є основою місцевих бюджетів. Через звільнення працівників та зниження зарплат в агросекторі громади втратять до 30–50% своїх податкових доходів.
Несплата земельного податку та оренди: Аграрії, які не зможуть продати зерно, опиняться без обігових коштів. Вони масово вимагатимуть податкових канікул, відстрочок або просто перестануть платити за оренду паїв та комунальних земель.
Скорочення регіональних програм: Місцева влада буде змушена повністю згорнути капітальні видатки (ремонт доріг, лікарень, шкіл) та перейти в режим фінансування суто захищених статей — зарплат бюджетникам та комунальних послуг, причому навіть для цього може знадобитися дотація з державного бюджету (в якому й так закладено дефіцит понад 1,6-2,7 трлн грн).
3. Наслідки для працівників
Масові звільнення та приховане безробіття: Не маючи куди збувати продукцію, агрохолдинги та фермери почнуть різко скорочувати персонал. Першими під удар потраплять сезонні працівники, логісти, водії, працівники елеваторів та морських терміналів.
Заморожування та зниження зарплат: Офіційна середня зарплата, яку уряд прогнозує на рівні 34 409 грн у 2027 році, в аграрному секторі стане недосяжною. Щоб зберегти бізнес, компанії знижуватимуть оклади, переводитимуть людей на неповний робочий день або відправлятимуть у відпустки за власний рахунок.
Зниження доходів власників паїв: Мільйони селян, які здають свою землю в оренду, отримають значно менші виплати за паї. Фермери розраховуватимуться або здешевленим збіжжям (натуроплата), або затримуватимуть грошові виплати, що суттєво вдарить по добробуту сільського населення.
Військова відповідь України на блокування та удари Росії по морських портах (зокрема блокування портів Великої Одеси влітку 2026 року) полягає у симетричних і асиметричних діях, спрямованих на знищення військового потенціалу противника на морі та в повітрі:
Асиметричне ураження російського флоту та портів: Використання далекобійних безпілотників та ракет для завдання ударів по військових об’єктах РФ, базах Чорноморського флоту та портовій інфраструктурі ворога у відповідь на терор судноплавства.
Посилення протиповітряної та протиракетної оборони (ППО/ПРО): Нарощування систем захисту портової інфраструктури, зернових терміналів та маршрутів уздовж Чорного моря від російських ракет і дронів.
Дипломатичний та санкційний тиск із залученням партнерів: Активізація зусиль міжнародних партнерів (таких як Туреччина) для тиску на РФ з метою розблокування коридорів, а також забезпечення свободи судноплавства згідно з міжнародним правом.
Розвиток альтернативної логістики: Часткова переорієнтація експорту на залізничні та дунайські шляхи, поки триває військове протистояння в акваторії.
Наше найвище військово-політичне керівництво замислюється про все вищевикладене? Сумніваюсь!
Погребецький Сергій