Йому було лише 25: Тальнівщина попрощалася з Героєм, який ціною життя врятував чотирьох побратимів
Сьогодні Тальнівщина провела в останню земну дорогу Олексія Миколайовича Поліщука…Молодого. Сильного. Усміхненого. Сповненого життя… Йому було лише 25. У цьому віці люди зазвичай тільки починають будувати своє майбутнє. Мріють. Закохуються. Створюють сім’ї. Планують дім, роботу, подорожі, народження дітей… У цьому віці життя має лише починатися… Але війна безжально забирає найкращих… Олексій народився 9 березня 2001 року у селі Зеленьків. Тут минуло його дитинство, тут він ріс, навчався, знаходив друзів, будував свої перші мрії. Закінчив Зеленьківську школу, навчався у Тальянківському коледжі, працював, жив звичайним молодим життям, у якому було місце планам, надіям і великій любові. Він був людиною світла й сили. Любив спорт, займався боксом, завжди працював над собою. Навіть у найважчі моменти війни знаходив силу тренуватися, підтримувати побратимів, жартувати, підбадьорювати інших. Любив риболовлю, полювання, захоплювався історією зброї.
Мав багато планів, багато задумів, багато мрій…
І як боляче сьогодні усвідомлювати, що всього цього війна його позбавила…
Та найбільшим щастям для нього була родина.
26 квітня 2024 року Олексій одружився з Дарією.
У них народився маленький синочок Артур…
Його гордість. Його любов. Його продовження…
Він так хотів жити…
Хотів бачити, як ростиме син.
Хотів бути поруч із дружиною.
Хотів обіймати батьків.
Хотів просто жити…
Але коли Україна потребувала захисту — він став у стрій.
Не сховався. Не відступив. Не шукав легших доріг.
28 вересня 2020 року Олексій вступив на військову службу за контрактом.
Молодший сержант, командир міномета групи вогневої підтримки військової частини — він був одним із тих, на кому трималася оборона України.
Його бойовий шлях був шляхом мужності й честі.
За службу державі Олексій був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».
А під час навчань у Польщі увійшов до трійки найкращих лідерів курсу з ведення бою на складній місцевості.
Він був сильним воїном.
Але перш за все — він був доброю людиною.
Світлою людиною.
Тим, про кого говорять: «на нього можна було покластися».
7 травня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу Новофедорівки Покровського району Донецької області, Олексій Поліщук загинув внаслідок ворожого удару FPV-дроном…
І сьогодні особливо важко дивитися в очі його батькам…
Марії Михайлівні та Миколі Григоровичу…
Бо немає страшнішого болю, ніж ховати власну дитину…
Важко знайти слова для дружини Дарії…
Для маленького Артура, який ще довго шукатиме тата серед людей…
Шановні рідні…
Сьогодні разом із вами плаче вся Тальнівщина.
Бо Олексій був не просто воїном.
Він був частиною нашої громади. Частиною нашого життя. Нашого майбутнього…
Ми запам’ятаємо його молодим.
Сильним. Усміхненим.
З відкритим серцем і добрими очима.
Війна забирає життя…
Але вона не здатна забрати пам’ять.
Не здатна забрати любов рідних.
Не здатна забрати вдячність народу.
Пам’ять про Олексія житиме у серцях рідних, друзів, побратимів, у посмішці його сина, у кожному мирному ранку, який виборюють для нас такі Герої…
Сьогодні ми схиляємо голови перед його подвигом.
Перед його молодим життям, відданим Україні.
Світла і вічна пам’ять Герою…
Вічна шана Захиснику України…
Слава Герою.
Слава Україні!
Пресслужба Тальнівської МТГ