Я не знаю як навчався пан Кравченко. Але знаю – як навчався я. 2 диплома з відзнакою. Жодної оцінки в них – відмінної від «відмінно». Жодної «перездачі» чи «незаліку» за 5 років.

Працювати за спеціальністю почав з першого курсу. В 25 років одержав адвокатське свідоцтво. В 26 років став партнером адвокатського об’єднання. В 31 рік створив власне адвокатське об’єднання. В 34 роки – добровільно вступив до лав ЗСУ.

Більш ніж 4 роки – на солдатських та сержантських посадах. Більш ніж 3 роки – безпосередньої участі в бойових діях.

У мене є тільки одне запитання:

«Де ж, бляха, застрягнув мій соціальний ліфт?»

І це стосується не тільки мене. Сьогодні в Силах оборони проходить військову службу безліч топ-юристів. Кращі з кращих. Фахівці. Вмотивовані та ідейні. Перевірені та заґартовані. Але цих людей щодалі стає щоменше.

Їх вбиває русня. Щодня вбиває русня. Русня вбила мого найкращого друга й колегу Дмитра Антоненка.

Русня вбила Віталія Стадника – прокурора, який добровільно пішов на війну з початком повномасштабки.

І таких прикладів, насправді й нажаль – маємо багато.

Так само, яка маємо багато прикладів тих – хто ще в строю, хто давно в строю, і хто міг би реально працювати на Державу, а не просто «єбать королєв».

Але всі ці люди – відрізані від будь-яких карʼєрних та соціальних ліфтів.

Бо на поверсі «ЗСУ» такі ліфти не зупиняються.

Державі не потрібні ті, хто добровільно став на її захист. Державі не потрібні ідейні. Не потрібні вмотивовані.

Потрібні – зручні, зрозумілі та заброньовані.

Будуть їх совати – з прокуратури на митницю, з митниці – в ОВА, з ОВА – в міністерство, з міністерства – в ОП, з ОП – в РНБО, з РНБО – на послів, і так далі по колу рандомної генерації значимих посад серед закритого кола визначених осіб.

Вірю в те, що ніякого відкритого адекватного конкурсу на посаду Генерального прокурора не буде.

Вірю в те, що жодного військовослужбовця ніхто й ніколи не буде розглядати на подібні посади.

Вірю в те, що ми таки переможемо в цій війні.

Щоправда, вже після нашої Перемоги, все менше особисто для себе бачу місце в тій прекрасній Україні майбутнього, яку будують «заброньовані за посадами» для себе та своїх королєв.

Але це – тема окремої розмови.

А поки хочу побажати всім і кожному:

Є.іть більше ворогів.

Справжні королеви вас дочекаються.

Ігор Черняк