За 55 км від Луцька причаїлася тисячолітня фортеця, де знайшли сліди воїнів та ювеліра (фото)
На високому пагорбі над річкою Стублою, неподалік Пересопниці на Рівненщині, збереглися земляні вали давньої фортеці. Сьогодні тут можна побачити мальовничі пагорби, які називають «Рівненською Ісландією». А понад тисячу років тому це місце мало зовсім інше призначення — воно було частиною оборонної системи давньоруського поселення.
Йдеться про Білівське городище — пам’ятку археології національного значення, історія якої сягає кінця X століття. Археологічні дослідження допомогли з’ясувати, як було влаштоване укріплення, чому воно втратило своє значення і які сліди минулого досі зберігає ця місцевість.
Де розташоване Білівське городище
Білівське городище розташоване біля села Білів Рівненського району Рівненської області, приблизно за два кілометри на північ від Пересопниці. Воно стоїть на мисі високого правого берега річки Стубли — у місці, де сама природа створила зручні умови для оборони.
З одного боку укріплення захищала річкова заплава, з іншого — глибокий яр. З решти боків спорудили рів і земляний вал. Тобто давнім будівничим не довелося створювати оборону з нуля: вони використали особливості рельєфу, доповнивши їх штучними перешкодами.
Сьогодні ця місцевість приваблює туристів незвичним ландшафтом. Високі пагорби, хвилястий рельєф і залишки давніх укріплень створюють враження, ніби тут зберігся фрагмент іншого світу. Саме через краєвиди Білівські пагорби отримали неофіційну назву «Рівненська Ісландія».
Як виникла фортеця і для чого її використовували
Білівське городище виникло у другій половині або наприкінці X століття. Найактивніше укріплення використовували в XI столітті, коли ця територія належала до історичного простору Русі. Археологічні дані свідчать, що городище виконувало військово-оборонні та адміністративні функції.
Це була не просто височина, обнесена валом. Городище входило до більшого поселенського комплексу: поруч існувало поселення, а неподалік розташовувався курганний могильник.
Саме розташування укріплення було стратегічно вигідним. Із високого берега можна було контролювати навколишню місцевість, а природні перешкоди ускладнювали наближення до фортеці.
Водночас важливо розрізняти укріплену частину та поселення поряд. Археологічні дослідження показують, що біля городища існувала значна житлова зона. Сам укріплений майданчик, відомий як дитинець, займав близько 0,35 гектара.
Рови завглибшки до семи метрів і земляні вали
Одна з найцікавіших особливостей городища — його оборонна система. За даними археологічних досліджень, майданчик фортеці розташовувався на мисі, який височів приблизно на 25 метрів над річковою заплавою.
З напільного боку — там, де ворогові було простіше наблизитися, — викопали дугоподібний рів завширшки до 25 метрів і завглибшки до семи метрів. Його доповнював земляний вал, який у деяких місцях зберігся до наших днів на висоту близько п'яти метрів.
Такі укріплення потребували значних зусиль. Землю для валу брали під час викопування рову, а природні схили робили фортецю ще важчою для штурму.
Уявити, який вигляд мало городище понад тисячу років тому, можна за його залишками. Проте нинішні пагорби — це не повністю збережена фортеця, а залишки давньої оборонної споруди, змінені часом.
Що знайшли археологи біля городища
Історія Білівського городища відома не лише завдяки земляним валам. Важливу інформацію про життя давніх мешканців дали археологічні розкопки.
Досліджувати цю місцевість почали ще наприкінці XIX століття. Серед перших дослідників була археологиня Клавдія Мельник, яка вивчала курганні поховання в околицях Пересопниці та Білева.
Згодом пам'ятку досліджували Павло Раппопорт, який проводив археологічну розвідку 1960 року, та Володимир Ауліх, який здійснював розкопки у 1966 році. У 1980-х роках дослідження допомогли виявити значне поселення, пов'язане з городищем.
Серед знахідок із місцевих курганів були:
- керамічний посуд;
- металеві та кістяні побутові речі;
- знаряддя праці;
- зброя;
- прикраси.
Особливо цікавою є збірка предметів із поховання ювеліра. Там виявили залізні молоточки, невелике ковадло, бронзові шаблони для виготовлення прикрас, а також великі й малі ваги. Ці речі свідчать, що серед давніх мешканців регіону були майстри, які займалися обробкою металу та виготовленням прикрас. Знахідки зберігаються в Національному музеї історії України в Києві.
Варто уточнити: ці предмети знайшли під час дослідження курганних поховань у навколишній місцевості. Не всі вони походять безпосередньо з укріпленого майданчика городища.
Чому городище занепало
На межі XI–XII століть Білівське городище почало втрачати своє значення. Причини його занепаду не варто зводити до однієї конкретної події: наявні археологічні відомості передусім засвідчують поступову зміну ролі цього укріплення.
Важливу роль у подальшій історії краю відіграла сусідня Пересопниця. Вона стала значним адміністративним центром, а її укріплення — місцем перебування князя або представників князівської адміністрації.
Пересопниця розташована приблизно за два кілометри від городища. Сьогодні вона відома передусім завдяки Пересопницькому Євангелію — визначній пам'ятці української книжної культури XVI століття, на якій президенти України складають присягу.
Отже, Білівське городище цікаве ще й тим, що розташоване поруч із місцем, яке відіграло значну роль у подальшій історії українських земель.
Що відомо про замок XVI століття
Історія цього місця на давньоруській фортеці не закінчилася.
За історико-краєзнавчими матеріалами, у 1528 році князь Федір Чорторийський звів замок на місці давнього городища. Його будівництво спричинило земельну суперечку з Богушем Боговитиновим, який вважав ці землі своїми. У документах згадується скарга королю Сигізмунду I, а спір зрештою вирішили на користь Чорторийського.
Упродовж певного часу тут існувало містечко, яке називали Білгородом, і окремо — село Білів. Згодом закріпилася сучасна назва.
Це цікавий історичний нюанс: одне й те саме місце в різні епохи могло виконувати різні функції — від давньоруського укріплення до замку пізнішого часу.
Чи є про Білівське городище легенди?
Під час пошуку історичних матеріалів не вдалося знайти надійно підтверджених місцевих легенд про привидів, підземні ходи, заховані скарби чи прокляття Білівського городища. Тому приписувати йому такі історії без джерел було б вигадуванням.
Однак є факти, які самі по собі створюють атмосферу загадковості:
- Давні кургани. Поруч із городищем збереглися курганні насипи, а в ширшій околиці археологи виявили численні поховання. Вони нагадують про давніх мешканців, чиї імена та особисті історії здебільшого залишилися невідомими.
- Фортеця, яка зникла, а вали залишилися. Від укріплення минуло понад тисячу років, проте рельєф досі дозволяє побачити сліди його оборонної системи.
- Зміна центрів влади. Білів утратив своє значення, а сусідня Пересопниця стала важливішим осередком. Це приклад того, як історія цілих поселень могла змінюватися без відомої нам вирішальної битви чи однієї драматичної події.
Це не легенди в традиційному розумінні, а історичні обставини, які залишають простір для запитань і подальших досліджень.
Чому Білівське городище називають «Рівненською Ісландією»
Сучасна популярність цієї місцевості пов'язана не лише з історією. Білівські пагорби мають незвичний для навколишнього ландшафту вигляд. Тут можна побачити відкриті схили, хвилястий рельєф і рослинність, яка відрізняється від типового лісового пейзажу регіону.
Місцевість приваблює фотографів, мандрівників і тих, хто шукає незвичайні природні локації. Назва «Рівненська Ісландія» — туристичне порівняння, а не офіційна географічна назва.
Водночас це не просто мальовничий пагорб. Білівське городище має статус пам'ятки археології національного значення, тому його цінність полягає насамперед у збереженні історичного ландшафту.
Білівське городище – місце, де історія читається просто в рельєфі. Тут немає потреби вигадувати таємничі перекази: земляні вали, глибокі рови, давні поховання та сусідство з літописною Пересопницею вже розповідають історію, якій понад тисячу років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: