Тому тут буде моя реконструкція подій – вибудовую картину з того, що знайшла в журналістських матеріалах і почула у свідченнях жителів Калинівки.

Отже, Калинівка – село крихітне, на 400 мешканців (не подвір’їв!). Всі знають усіх не просто з дитинства, – а, як то кажуть, до сьомого  коліна.

Нова дружина Лучанова (їй 23) сама родом з Калинівки, проте останнім часом там не жила, хоча часто навідувалася до матері і сестри.

Станіслав Лучанов розвівся з першою дружиною і одружився з Дариною 3 роки тому. Як мені підказали в коментах, йому 46. Зовні, принаймні, десь так він і виглядає.

Зі слів односельців, Дарина і раніше була схильна до погроз “сильним чоловіком”. Колись в юності вона зустрічалася з молодим поліціянтом, тож при будь-яких конфліктах погрожувала, що “от прийде мій і вам покаже”.

Тобто, для неї це усталений поведінковий патерн.

Після появи нового зятя добробут родини відчутно покращився. Автоматичні ворота, новий будинок, дорогі автівки. Дарина і її мати почали задирати носа і говорити з сусідами через губу. Односельці про неї, як у мене склалося враження, думки нехорошої. Коли, знаєте, не стільки словами на камеру говорять, скільки губи піджимають.

Ще й зважте, що люди налякані: двох уже не вберегли, а хто заступиться за інших?

А до братів Романа (36), Максима (35, він воював) і Сергія (34, цей брат живий) односельці ставилися  щиро і тепло. Схоже, хороші хлопці були, і родина хороша,  – це відчувається у відгуках.

Важливий нюанс щодо мотоциклів: село маленьке, там ледве не три вулиці, не так щоб було де  розгулятися. До БЦ – 50 хвилин автівкою, тому без власного транспорту важкувато.

Тож байкери там – не якісь випендрьожники на прямотоках; у селі власний транспорт – засіб виживання.

Але у тихому віддаленому селі – це гучно, тут нема де правди діти.

Отже, Дарину дратували мотоциклісти, які будили дитину, і вона почала скаржитися на це чоловіку і вимагати “порішати”.

Ймовірно, саме вона склала для Лучанова список тих, в кого в селі є мотоцикли.

Лучанов послав в село двох “розвідників”, ті спробували розпитати місцеву продавчиню, але нічого не дізналися і налякали її, тож вшилися не солоно хлебавши.

Тоді Лучанов послав дронаря – роздивитися, в кого на подвір’ї стоїть мотоцикл. Дронар вигледів мотоцикл на подвір’ї братів. Моцик навіть не їхній, а молодшого брата Сергія, проте цілком можливо, що і хтось з них іноді ним користувався. А може і ні, якщо у них була автівка. Це ж не кожному до душі.

Тоді вже Лучанов прислав проти ночі 27 червня оту “групу захоплення” з 7 осіб, які фігурують в розслідуванні. Вони увірвалися до братів, залякали,  один з нападників на прізвище Заєць двічі вистрелив у ногу Роману Мосейчуку.

Ви маєте розуміти, що оце вогнепальне поранення Романа – це точка неповернення. Постріл в ногу — це і є поворот, де ситуація з “провчити за шум” перетворюється на “приховати злочин”. Саме поранення робить неможливим просто відпустити братів: два вогнепальні поранення, ще й зафіксовані свідками-односельцями постріли, — це вже не “розібралися”, а кримінал з наслідками.

Тому військові потрощили обладнання відеонагляду, забрали сервери, викрали братів і двома автівками доставили в Полтавську область, в військову частину 155 бригади.

Там Мосейчуків утримували  до 1 липня.

Не знаю, чи пускали до Романа лікаря, адже в нього подвійний вогнестріл, можливо, з ускладненнями.  Проте я не думаю, що це відбулося, бо зайві свідки потрібні не були, а брати б навряд чи змовчали в присутності лікаря. А травма це того штибу, що вимагає пояснень і фіксації.

Можна зробити обґрунтоване припущення, що Роман кілька діб мучився від болю і стікав кров’ю.

Далі треба було щось вирішувати. Можливо, братів примушували, до прикладу, підписати контракт з бригадою чи щось подібне, щоб вони опинилися в повній залежності. Може, військові краще скажуть, до чого саме братів спонукали,  щоб вони вже не повернулися додому і стали повністю залежними від Лучанова.

Так чи інакше, ситуація вимагала дій. І Лучанов вирішив “кінці в воду”, доручивши цю справу комбату.

1 липня комбат вивіз братів по одному на полігон, де розстріляв (не застрелив, а саме розстріляв – 8 куль в одному тілі, 15 в іншому), і там же закопав в заздалегідь виритих ямах.

3 липня братів спохопився молоший, Сергій, який в Калинівці буває наїздами. Розпитав в селян і залучив поліцію. Хтось з військових бригади повідомив журналістів. Лучанов подався в біга…

Далі ви знаєте.

Тут дуже важливо розуміти, що за людина Лучанов, який “рішав проблеми”  таким чудовищним способом. Ось цитата зі статті, яка дає на це питання вичерпну відповідь:

«Коли піхота 155-ки зійшла з позицій, Гаркавий доніс вищому командуванню, бо через це загинуло дуже багато штурмовиків “Скелі”. Щоб їх (155-ку) наказати, їх передали “Скелі”, як піхоту. Очолив саме Лучанов, тому що він знає, як “закривати” бунти. Він тупо переламав їм хребет і перевиховав під себе. Те, що йому інкримінують викрадення, побиття, вбивство — це дуже легко сказано, він здатен на більше. Він навіть не мʼясник, маньяк. «Скала», сам Гаркавий, порівняно з ним — божа людина”.»

Рівень безпринципності Луканова легко оцінити і зараз – з поведінки у суді і по відношенню до підлеглих – мовляв це все вони – я нічого не робив і нічого не знаю.