За зраду забороняли одружуватися, а після розлучення змушували чекати 300 днів: практика ЄСПЛ

Стаття 12 Європейської конвенції з прав людини гарантує чоловікові та жінці право на шлюб і створення сім’ї, проте на відміну від більшості конвенційних норм вона прямо відсилає до національного законодавства.

На перший погляд, таке формулювання залишає державам широкі можливості визначати, кому, коли та за яких умов дозволено одружуватися.

Проте ЄСПЛ наголошує, що посилання на національні закони не дає державі необмеженого права втручатися в особисте життя людини.

Навіть якщо заборона прямо передбачена законом, вона може порушувати Конвенцію, якщо є свавільною, непропорційною або фактично позбавляє людину можливості укласти шлюб.

Саме ці межі державного втручання систематизовано в оновленому 28 лютого 2026 року Посібнику ЄСПЛ із застосування статті 12 Конвенції.

300 днів очікування для розлучених жінок: ЄСПЛ побачив дискримінацію

Однією з найбільш цікавих стала справа «Нуркан Байрактар проти Туреччини», у якій ЄСПЛ розглянув незвичне обмеження: після розлучення жінка не могла одразу знову вийти заміж — їй доводилося чекати 300 днів.

Для чоловіків такого правила не існувало. Вони могли одружуватися повторно без аналогічного очікування.

Турецька влада пояснювала заборону необхідністю уникнути плутанини з батьківством дитини, яка могла народитися після розлучення.

Але був і спосіб не чекати майже десять місяців: жінка мала пройти медичне обстеження та підтвердити, що вона не вагітна.

Фактично держава ставила розлучену жінку перед вибором: або відкласти новий шлюб на 300 днів, або доводити відсутність вагітності. При цьому від чоловіків жодних подібних підтверджень не вимагали.

ЄСПЛ визнав такий підхід дискримінаційним за ознакою статі.

Суд звернув увагу, що обмеження ґрунтувалося на стереотипних уявленнях про роль жінки та покладало на неї обов’язки, яких не мали чоловіки.

Було встановлено порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 12.

Навіть якщо держава пояснює обмеження захистом сімейних відносин або інтересів дітей, це не звільняє її від обов’язку дотримуватися принципу рівності.

Заборона одружуватися через подружню зраду: держава не може карати обмеженням права на шлюб

Ще один приклад — справа «Ф. проти Швейцарії».

Швейцарське законодавство дозволяло встановлювати для особи, визнаної винною в подружній зраді, заборону повторного шлюбу на строк від одного до трьох років.

Фактично держава використовувала право на шлюб як інструмент покарання за поведінку в попередніх сімейних відносинах.

ЄСПЛ визнав таке обмеження непропорційним.

Держава не може позбавляти людину можливості створити нову сім’ю лише тому, що вважає її винною в розпаді попереднього шлюбу.

Навіть якщо національне законодавство переслідує мету захисту інституту сім’ї, обмеження не повинні зачіпати саму суть права на шлюб.

Українська справа: через документи про розлучення чоловік роками не міг одружитися

Особливе значення для України має справа «Чернецький проти України», у якій чоловік понад три з половиною роки не міг одружитися через бюрократичні перешкоди.

Заявник відбував покарання у місцях позбавлення волі та хотів створити нову сім’ю. Однак виникла проблема: його попередній шлюб уже був розірваний, але для реєстрації нового необхідно було отримати свідоцтво про розлучення.

Саме цей документ і став перешкодою.

Через недоліки адміністративної процедури чоловік не міг оформити необхідне свідоцтво. Відповідно, не міг і зареєструвати новий шлюб.

Виникла парадоксальна ситуація: держава не забороняла ув’язненому одружуватися, але водночас не забезпечила можливості отримати документ, без якого це було неможливо.

Так тривало з лютого 2005 року до жовтня 2008 року.

Справа дійшла до Європейського суду з прав людини, який встановив порушення статті 12 Конвенції.

ЄСПЛ вказав, щоб порушити право людини на шлюб, державі навіть не потрібно прямо його забороняти. Достатньо створити бюрократичну ситуацію, за якої реалізувати це право стає неможливо.

Це рішення важливе не лише для ув’язнених. Воно показує, що адміністративні процедури, затримки з видачею документів та бездіяльність державних органів можуть становити порушення Конвенції, якщо фактично позбавляють людину можливості одружитися.

Ув’язнення не позбавляє права одружитися

Окрему категорію становлять справи щодо осіб, які перебувають під вартою або відбувають покарання.

ЄСПЛ виходить із того, що позбавлення волі саме по собі не означає втрати права на шлюб.

У справі «Фрасік проти Польщі» національні органи відмовили ув’язненому в дозволі одружитися, фактично оцінюючи характер його стосунків із нареченою.

ЄСПЛ визнав порушення статті 12.

У справі «Яремовіч проти Польщі» питання дозволу на шлюб також було пов’язане з кримінальним провадженням та побоюваннями органів влади щодо процесуальних наслідків одруження.

Суд наголосив, що право на шлюб не може залежати від довільної оцінки державними органами доцільності створення сім’ї.

Тобто адміністрація установи виконання покарань або суд не можуть вирішувати замість людини, чи варто їй одружуватися, лише на підставі власних уявлень про її стосунки.

Водночас право ув’язненого укласти шлюб не означає автоматичного права на подружні побачення. ЄСПЛ розмежовує право на шлюб та окремі аспекти сімейного життя під час відбування покарання.

Непомірна плата за дозвіл на шлюб також може порушувати Конвенцію

У справі «О’Донахю та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ розглянув обмеження, пов’язані з імміграційним контролем.

Держава запровадила спеціальну дозвільну процедуру для окремих категорій осіб, які хотіли укласти шлюб.

Зокрема, вона передбачала адміністративний збір у розмірі 295 фунтів стерлінгів.

Для малозабезпечених заявників така сума могла стати непереборною перешкодою.

ЄСПЛ визнав порушення статті 12.

Суд не заперечував право держави протидіяти фіктивним шлюбам, які укладаються для обходу імміграційних правил.

Однак заходи контролю не можуть фактично позбавляти людей можливості одружитися.

Інакше право на шлюб перетворюється на привілей для тих, хто може оплатити державний дозвіл.

Заборони шлюбу між родичами

Чи можна одружитися з матір’ю колишньої дружини? А із сестрою колишньої дружини? У деяких європейських країнах такі шлюби були заборонені законом. Однак ЄСПЛ визнав, що навіть обмеження, встановлені для захисту сімейних відносин, можуть порушувати право на шлюб.

Характерною стала справа «Б. і Л. проти Сполученого Королівства».

Чоловік хотів одружитися з матір’ю своєї колишньої дружини. Проте британське законодавство забороняло такий шлюб через родинний зв’язок, який виник унаслідок попереднього одруження.

При цьому попередній шлюб уже був розірваний, а отже, колишні сімейні відносини припинилися.

Виходило, що чоловік не міг одружитися з жінкою не через кровне споріднення, а через те, що раніше був одружений з її донькою.

ЄСПЛ визнав таку заборону непропорційною та встановив порушення статті 12 Конвенції.

Не менш незвичною виявилася справа «Теодору та Цоцоро проти Греції».

Тут чоловік одружився із сестрою своєї колишньої дружини. Однак грецьке законодавство забороняло такі шлюби через спорідненість, що виникла внаслідок попереднього шлюбу.

Національні органи визнали новий шлюб недійсним.

Тобто держава втрутилася вже не просто в намір людей одружитися, а в існуючий шлюб, який вони уклали.

ЄСПЛ також встановив порушення статті 12 Конвенції.

Водночас ці рішення не означають, що держави зобов’язані дозволити будь-які шлюби між родичами. Заборони, зокрема щодо близького кровного споріднення, можуть бути виправданими.

Різниця полягає в тому, що ЄСПЛ оцінює не лише наявність заборони в законі, а й те, чи має вона достатнє обґрунтування та чи не обмежує право на шлюб непропорційно. Але абсолютні обмеження, які не враховують конкретних обставин, можуть бути непропорційними.

Дитячі шлюби: держава має право встановлювати вікові обмеження

Водночас ЄСПЛ визнає, що держава може встановлювати мінімальний шлюбний вік для захисту дітей.

У справі «З. Х. і Р. Х. проти Швейцарії» розглядалося питання визнання шлюбу, укладеного за релігійним обрядом за кордоном, коли одна з осіб була неповнолітньою.

ЄСПЛ не встановив, що Конвенція зобов’язує державу визнавати такий шлюб.

Суд врахував необхідність захисту дітей та право держави встановлювати мінімальний вік для укладення шлюбу.

Отже, не кожна заборона шлюбу є порушенням Конвенції. Вирішальне значення мають її мета, обґрунтованість і вплив на право людини.

Право на шлюб не залежить від можливості мати дітей

Ще один висновок ЄСПЛ стосується репродуктивних можливостей людини.

У справі «Крістін Гудвін проти Сполученого Королівства» Велика палата ЄСПЛ розглядала питання правового визнання гендерної ідентичності та можливості укладення шлюбу після зміни статі.

Суд відійшов від підходу, за яким право на шлюб визначалося виключно біологічними критеріями.

ЄСПЛ також наголосив, що нездатність пари зачати або виховувати дитину сама по собі не позбавляє її права одружитися.

Тобто право на шлюб не може ставитися в залежність від здатності людини мати дітей.

Одностатеві шлюби та юридичне визнання партнерств: різні зобов’язання держави

Окремий блок практики ЄСПЛ стосується одностатевих пар.

У справах «Шальк і Копф проти Австрії» та «Шапін і Шарпентьє проти Франції» Суд виходив із того, що стаття 12 Конвенції сама по собі не зобов’язує держави відкривати інститут шлюбу для одностатевих пар.

Водночас це не означає, що держави можуть залишати такі пари без будь-якого правового захисту.

У справі «Оліарі та інші проти Італії» ЄСПЛ розглядав питання юридичного визнання одностатевих союзів уже в контексті статті 8 Конвенції — права на повагу до приватного і сімейного життя.

Практика Суду передбачає позитивні зобов’язання держав щодо створення правових механізмів визнання та захисту таких пар.

Отже, обов’язок запровадити одностатеві шлюби та обов’язок забезпечити юридичне визнання одностатевих союзів — не одне й те саме.

Право одружитися є, а права розлучитися — немає: несподівана позиція ЄСПЛ

Чи може людина вимагати розлучення, посилаючись на Європейську конвенцію з прав людини? Як виявляється, право на шлюб не означає, що держава зобов’язана забезпечити право на його розірвання.

Саме такого висновку ЄСПЛ дійшов у справі «Джонстон та інші проти Ірландії».

На той час ірландське законодавство не передбачало можливості розлучення. Заявник не міг юридично припинити попередній шлюб, а отже, й одружитися з жінкою, з якою фактично створив нову сім’ю.

Однак ЄСПЛ не визнав це порушенням статті 12 Конвенції. Суд пояснив: ця стаття гарантує право вступити в шлюб, але не встановлює самостійного права на розлучення.

Іншу ситуацію Суд розглянув у справі «Бабяж проти Польщі». Чоловік прагнув розірвати шлюб, щоб одружитися з іншою жінкою, проте польські суди відмовили йому в розлученні.

Заявник вважав, що така відмова порушує його право на новий шлюб. Однак ЄСПЛ не погодився. Конвенція не зобов’язує суд автоматично розривати шлюб лише тому, що один із подружжя хоче створити іншу сім’ю.

Проте є важлива межа, якщо держава дозволяє розлучення, вона не може через необґрунтовані затримки фактично блокувати можливість повторного шлюбу.

Це продемонструвала справа «В. К. проти Хорватії». Через затягування провадження про розлучення заявник протягом тривалого часу залишався юридично одруженим і не міг укласти новий шлюб.

ЄСПЛ встановив порушення статті 12 Конвенції.

Таким чином, виникає на перший погляд парадоксальна ситуація. Конвенція не гарантує людині розлучення на її вимогу, але може захищати її від надмірної судової тяганини, яка заважає повторно одружитися.

Значення має різниця між законною відмовою в розлученні за результатами розгляду справи та затягуванням процедури, яке фактично позбавляє людину можливості реалізувати право на новий шлюб.

Що в підсумку

Оновлений Посібник ЄСПЛ показує, що право на шлюб не є абсолютним.

Держави можуть встановлювати мінімальний шлюбний вік, забороняти шлюби між близькими родичами, перевіряти можливі зловживання імміграційними процедурами та визначати порядок державної реєстрації шлюбу.

Але такі правила мають межі.

Не можна забороняти новий шлюб як покарання за подружню зраду, встановлювати дискримінаційні строки очікування лише для жінок, довільно відмовляти ув’язненим у дозволі одружитися або створювати адміністративні перешкоди, які роками не дають людині реалізувати своє право.

При цьому порушення Конвенції може виникнути не лише через пряму заборону, а й через надмірні платежі, затягування процедур або неможливість отримати необхідні документи.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.