Заборонений контент знайшли на трьох пристроях: як Верховний Суд довів умисел на його зберігання
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 29 вересня 2026 року у справі № 727/12546/24 розглянув касаційні скарги захисників на вирок щодо умисного одержання доступу до дитячої порнографії через інтернет та її зберігання без мети збуту чи розповсюдження. Захист наполягав на недопустимості доказів, порушенні права на захист і недоведеності умислу.
Чи можна пояснити наявність дитячої порнографії на комп’ютері випадковим завантаженням файлів? У цій справі Верховний Суд звернув увагу на деталі, які змінили оцінку ситуації: заборонені матеріали знайшли на трьох пристроях, а доступ до них чоловік отримував упродовж кількох років.
Обставини справи
За встановленими судами обставинами, чоловік у період із квітня 2021 року до травня 2024 року використовував власні електронні пристрої та інтернет для одержання доступу до матеріалів, що містили дитячу порнографію, а також зберігав їх без мети збуту чи розповсюдження.
Зокрема, доступ до відповідних матеріалів він отримував за допомогою двох ноутбуків і мобільного телефона. Для цього використовувалися закриті вебресурси, пряме завантаження файлів та програмне забезпечення Torrent. Під час розслідування на пристроях виявили файли, які, за висновками експертиз, містили дитячу порнографію.
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 9 лютого 2026 року чоловіка визнали винуватим за частиною 1 статті 301-1 КК України. Йому призначили покарання у виді пробаційного нагляду строком на два роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з навчанням і вихованням дітей, строком на три роки. Чернівецький апеляційний суд 8 квітня 2026 року залишив вирок без змін.
У касаційних скаргах захисники просили скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд. Вони стверджували, що відомості до ЄРДР внесли незаконно, ухвала про дозвіл на обшук була недостатньо мотивованою, а під час проведення слідчої дії порушили процесуальні права обвинуваченого. Захист також заперечував допустимість експертних висновків і протоколів огляду електронних пристроїв, посилаючись, зокрема, на відсутність відеофіксації окремих слідчих дій, понятих або спеціалістів.
Основним аргументом щодо суті обвинувачення було те, що сторона обвинувачення нібито не довела умислу чоловіка. Захисники припускали, що файли могли потрапити на ноутбук під час завантаження звичайних фільмів, а також указували на відсутність достатніх доказів того, що саме засуджений шукав і завантажував відповідний контент.
Верховний Суд не погодився з цими доводами та залишив касаційні скарги без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Умисел підтверджується сукупністю цифрових доказів
ВС нагадав, що частина 1 статті 301-1 КК України передбачає відповідальність за умисне одержання доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем чи технологій, а також за її умисне придбання, зберігання, ввезення в Україну, перевезення чи інше переміщення без мети збуту або розповсюдження.
Суд зазначив, що примітка до статті 301-1 КК України встановлює критерій умисного одержання доступу.
У цій статті одержання доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій слід вважати умисним, якщо доведено, що особа усвідомлювала, що у такий спосіб вона отримає доступ до дитячої порнографії (наприклад, доведено, що особа отримала такий доступ повторно або шляхом внесення плати тощо).
Оцінюючи докази в конкретній справі, ВС вказав, що з покладених в основу вироку доказів, зокрема з протоколів оглядів 2 ноутбуків та мобільного телефона, висновків комп’ютерно-технічних та мистецтвознавчих експертиз, на всіх гаджетах, якими користувався засуджений, вбачається наявність файлів з повномірними зображеннями (а не картинки, які могли випадково завантажитися, як на тому наголошує сторона захисту) дитячої порнографії, доступ до якої він отримував у різний час упродовж тривалого періоду.
Суд також урахував пояснення, які чоловік надав під час обшуку. За висновками судів попередніх інстанцій, він без тиску повідомив правоохоронцям, що знає про наявність дитячої порнографії на ноутбуці, хоча заперечував її розповсюдження.
ВС вказав, що значення мали не лише самі виявлені файли, а й належність пристроїв засудженому, характер їх використання та інші обставини:
Той факт, що файли з дитячою порнографією були виявлені на двох ноутбуках та мобільному телефоні, які належать засудженому і якими він користувався, також свідчить про умисне вчинення засудженим інкримінованих йому діянь.
Крім того, про його умисел на вчинення злочину свідчать частота та тривалість відвідувань певних сайтів з електронних пристроїв та завантаження на них файлів, що містять дитячу порнографію.
Захист стверджував, що файли могли завантажитися разом зі звичайними фільмами. Однак суди попередніх інстанцій відхилили цей аргумент, урахувавши висновки експерта про відмінності між невеликими зображеннями, які можуть приєднуватися до завантажених файлів без відома користувача, та повномірними зображеннями, виявленими на пристроях.
ВС погодився з оцінкою цих доказів і зазначив, що під час огляду було встановлено завантаження файлів через закритий вебресурс. Також суди не встановили даних про викрадення пристроїв або перебування їх у володінні сторонніх осіб у відповідний період. Доступ до пристроїв був обмежений паролями.
У підсумку Суд дійшов висновку, що суд, оцінивши в сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України.
Належність експертної установи до системи МВС сама собою не робить висновок недопустимим
Захисники заперечували проти використання висновків експертів Чернівецького НДЕКЦ МВС, посилаючись на те, що експертна установа та орган досудового розслідування входять до системи Міністерства внутрішніх справ України.
ВС зазначив, що для оцінки цього аргументу необхідно враховувати правовий статус експерта та засади судово-експертної діяльності.
Суд навів положення статті 69 КПК України, за якими експертом є особа, що володіє спеціальними знаннями та має право проводити експертизу. Водночас експертами не можуть бути особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження чи потерпілого.
ВС також урахував положення законодавства про судово-експертну діяльність і процесуальну самостійність слідчого. На підставі системного тлумачення відповідних норм Суд дійшов такого висновку:
Системне тлумачення наведених вище нормативно-правових актів свідчить про те, що установи Експертної служби МВС України, а також органи Національної поліції України (орган досудового розслідування) хоча і входять до структурних підрозділів органів МВС України, однак підпорядковуються не один одному, а Міністру внутрішніх справ України, водночас вони є самостійними та процесуально незалежними у своїй діяльності.
Суд наголосив, що захисники не навели нормативних положень, які б спростовували цей висновок, і не надали доводів, що підтверджували б зацікавленість експертів у результатах дослідження. Тому сам факт належності експертної установи до системи МВС не став підставою для визнання висновків недопустимими.
Окремо ВС перевірив доводи щодо змісту та оформлення експертних висновків. У матеріалах провадження він не встановив даних, які б указували на необґрунтованість експертиз або ставили під сумнів їх правильність. Висновки містили опис упаковок і фотозображення досліджених предметів, а істотних порушень процесуального порядку призначення та проведення експертиз не було встановлено.
Під час обшуку присутність адвоката не є обов’язковою умовою
Захист також наполягав на недопустимості доказів, отриманих під час обшуку, оскільки адвокат не був присутній під час слідчої дії, а письмову пам’ятку про процесуальні права обвинуваченому нібито не вручали.
ВС звернув увагу на зміст статті 236 КПК України. Слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов’язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення.
Суд пояснив, що закон забезпечує можливість участі адвоката під час обшуку, однак не встановлює обов’язку забезпечити його присутність у кожному випадку.
ВС зазначив, що обшук провели на підставі ухвали слідчого судді, у присутності засудженого та понятих, із застосуванням технічної фіксації. Протокол підписали учасники без зауважень, а обвинувачений не заявляв заперечень щодо вилучених предметів і дій правоохоронців.
Щодо письмової пам’ятки Суд указав, що спеціальна норма, яка регламентує порядок проведення обшуку, не передбачає обов’язку вручати такий документ. Натомість слідчий зобов’язаний роз’яснити учасникам їхні права та надати копію ухвали про обшук. За висновком Суду, ці вимоги були виконані та зафіксовані в протоколі.
ВС також погодився з висновком, що повідомлення обвинуваченим певних відомостей під час обшуку саме собою не означає проведення його допиту.
Отже, Суд не встановив законних підстав для визнання доказів, отриманих під час обшуку, недопустимими.
Для огляду предметів КПК не вимагає обов’язкової участі понятих і спеціаліста в кожному випадку
Захисники заперечували допустимість протоколів огляду інформації щодо IP-адреси, носіїв інформації, ноутбуків і мобільного телефона, посилаючись на відсутність відеофіксації, понятих або спеціаліста.
ВС погодився з оцінкою апеляційного суду, який відхилив ці доводи з огляду на зміст статей 223 і 237 КПК України.
Суд зазначив, що частина 7 статті 223 КПК України містить вичерпний перелік слідчих дій, під час яких слідчий зобов’язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб. Огляд предметів до цього переліку не входить.
Відповідно до статті 237 КПК України залучення спеціаліста до проведення огляду, а також застосування вимірювань, фотографування, відео- чи звукозапису та інших засобів є правом слідчого або прокурора, а не загальним обов’язком у кожному випадку.
Отже, самі по собі посилання на відсутність понятих або спеціаліста під час огляду предметів не підтвердили недопустимості відповідних доказів у цій справі.
Суд також зазначив, що частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо засудженого цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано.
Крім того, ВС не визнав істотним порушенням процесуального закону відсутність засудженого та його захисника під час проголошення вироку. Суд пояснив, що вирок уже був складений і підписаний, а копії того ж дня вручили сторонам. За таких обставин відсутність учасників під час оголошення не вплинула на законність, обґрунтованість чи вмотивованість рішення.
Таким чином, Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, а касаційні скарги захисників — без задоволення.
У цій справі Суд визнав достатньою сукупність доказів, яка підтверджувала умисне одержання доступу до дитячої порнографії та її зберігання. Важливими були характер і кількість виявлених файлів, їх наявність на кількох пристроях, повторне використання відповідних вебресурсів та інші встановлені обставини, які суди оцінили у взаємозв’язку.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
