Заброньованого працівника незаконно мобілізували: суд скасував призов, але військова частина не звільнила його — чоловік знову пішов до суду

Дніпропетровський окружний адміністративний суд визнав протиправною відмову у звільненні військовослужбовця, призов якого за мобілізацією раніше був скасований судом через наявність у нього відстрочки у зв’язку з бронюванням.

Обставини справи

Позивач просив суд визнати протиправною відмову командира військової частини у його звільненні з військової служби, зобов’язати військову частину прийняти рішення про звільнення та виключити його зі списків особового складу.

Підставою для позову стало те, що раніше суд визнав протиправним та скасував наказ про призов позивача на військову службу за мобілізацією. На виконання цього рішення начальник територіального центру комплектування та соціальної підтримки 13 березня 2025 року видав наказ № 150, яким скасував пункт 3 наказу від 14 березня 2024 року № 138 щодо призову позивача на військову службу за мобілізацією та його направлення до військової частини.

Позивач зазначав, що військова частина була обізнана про скасування наказу про мобілізацію, однак його письмовий рапорт про звільнення не розглянула. Натомість він отримав усну відмову, а представники військової частини заперечували сам факт подання рапорту.

Військова частина посилалася, зокрема, на те, що процедура призову на військову службу є незворотною, та на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23.

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року позов було прийнято до розгляду, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

Військова частина у відзиві заперечувала проти задоволення позову. Зазначалося, що позивач перебуває у списках особового складу військової частини, куди його зарахували 23 квітня 2024 року. Також у відзиві вказано, що з 11 травня 2024 року він вважається таким, що самовільно залишив розташування військової частини.

На думку відповідача, скасування судом рішення про призов не впливає на чинність конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни. Тому військова частина вважала відмову у звільненні та невиключенні позивача зі списків особового складу правомірними.

Що встановив суд

Суд установив, що наказом начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 14 березня 2024 року № 138 позивача було призвано на військову службу за мобілізацією та направлено до військової частини.

Наказом командира військової частини від 23 квітня 2024 року № 116 його зарахували до списків особового складу та призначили на посаду.

Водночас рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 160/7925/24 наказ про призов у частині, що стосувалася позивача, було визнано протиправним та скасовано. Суд також визнав протиправними дії щодо відмови у наданні відстрочки та зобов’язав прийняти рішення про її надання на підставі пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням наказу Міністерства економіки № 17450 від 17 листопада 2023 року.

Йшлося про відстрочку у зв’язку з бронюванням за підприємством.

Це рішення набрало законної сили після того, як постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року його залишили без змін. Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2025 року не відкрив касаційне провадження.

На виконання рішення суду 13 березня 2025 року було видано наказ № 150, яким скасовано пункт 3 наказу про призов позивача.

Після цього військовослужбовець подав рапорт про звільнення з військової служби.

У попередній справі № 400/8195/25 Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні його позову. Однак П’ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 січня 2026 року скасував це рішення та зобов’язав військову частину розглянути рапорт і прийняти відповідне рішення.

Листом від 4 лютого 2026 року військова частина повідомила про відсутність підстав для звільнення. У частині зазначили, що підстави, передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», не містять тієї підстави, яку позивач зазначив у рапорті.

Позиція суду

Розглядаючи справу, суд застосував, зокрема, частину другу статті 19 та статтю 65 Конституції України, Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, а також Інструкцію з організації обліку особового складу.

Суд нагадав, що початком проходження військової служби для громадян, призваних під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину, а закінченням — день виключення зі списків особового складу.

При цьому обставини, встановлені рішенням суду у справі № 160/7925/24, яке набрало законної сили, відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України повторно доказувати не потрібно.

Суд виходив із того, що на момент призову позивач мав чинну відстрочку від призову на військову службу у зв’язку з бронюванням.

На думку суду, визнання протиправним та скасування наказу про призов має правовим наслідком зміну правового статусу особи з військовослужбовця на військовозобов’язаного. Відповідно, протиправними є й інші акти, пов’язані з проходженням військової служби, оскільки вони є похідними від наказу про призов.

Посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 6 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21, суд зазначив, що індивідуальні правові акти можуть бути предметом оскарження.

Окремо суд розглянув посилання військової частини на постанову Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, у якій містяться висновки щодо незворотності процедури призову.

Суд зазначив, що правові висновки Верховного Суду перебувають у нерозривному зв’язку з обставинами, встановленими у конкретній справі. У справі № 160/2592/23 оскаржувалися інші акти, а встановлені обставини не є тотожними обставинам цієї справи.

Крім того, висновки щодо незворотності процедури призову були зроблені не у зразковій справі.

Суд наголосив, що протиправні рішення не можуть породжувати правомірних наслідків, а спосіб захисту порушеного права має забезпечувати його ефективне відновлення.

Яке рішення ухвалив суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача з військової служби.

Позов задоволено повністю.

Суд у справі № 160/5746/26  визнав протиправною відмову військової частини у звільненні позивача з військової служби та зобов’язав військову частину прийняти рішення про його звільнення і виключити зі списків особового складу.

Крім того, з військової частини за рахунок бюджетних асигнувань стягнуто на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.