Захиснику Маріуполя після полону затримали грошове забезпечення: він вимагав компенсацію і 200 тисяч моральної шкоди — що вирішив суд
Харківський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця до військової частини щодо компенсації втрати частини доходів через несвоєчасну виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року.
Обставини справи
Позивач проходив військову службу у складі військової частини. У межах спору він просив визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Окремо вимоги стосувалися додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час воєнного стану».
Зокрема, за наказом від 17 червня 2025 року військовослужбовцю була виплачена додаткова грошова винагорода за період з 1 до 27 квітня 2022 року. Позивач вважав, що оскільки цю виплату проведено із порушенням установлених строків, військова частина повинна була одночасно нарахувати йому компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.
Крім того, позивач вимагав компенсацію у зв’язку із затримкою виплати грошового забезпечення за період з квітня до листопада 2022 року, яке фактично було виплачено 19 грудня 2022 року.
Суд установив, що з 17 травня до 29 жовтня 2022 року військовослужбовець перебував у полоні. Після обміну військовополоненими його направили на стаціонарне лікування, яке тривало до 26 листопада 2022 року.
Після повернення військовослужбовця до військової частини було проведене службове розслідування щодо обставин його потрапляння в полон, втрати зброї, військово-облікових документів та отримання поранення.
За результатами службового розслідування встановлено, що з 26 лютого до 17 травня 2022 року військовослужбовець виконував бойові завдання із захисту України в Маріуполі. У полон військовослужбовці здалися на виконання відповідного наказу з метою збереження життя. Вини позивача у потраплянні в полон за результатами службового розслідування встановлено не було.
На підставі результатів цього розслідування військова частина здійснила перерахунок грошового забезпечення, додаткової винагороди та премії за період з 1 квітня до 4 листопада 2022 року.
Суд також установив, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцю раніше було призупинено у зв’язку з тим, що його вважали зниклим безвісти. Після повернення з полону та проведення службового розслідування його знову зарахували на всі види забезпечення.
У грудні 2022 року військовослужбовцю нарахували заборгованість із грошового забезпечення за час перебування у полоні. Згідно з банківською випискою, кошти були виплачені 19 грудня 2022 року.
Крім вимог про компенсацію втрати частини доходів, позивач просив стягнути з військової частини 200 тис. грн моральної шкоди.
Позиція та висновки суду
Надаючи оцінку вимогам щодо компенсації за несвоєчасну виплату додаткової винагороди за постановою №168, суд виходив із положень Закону №2050-III та Порядку №159.
Відповідно до цих нормативних актів компенсація втрати частини доходів провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які не мають разового характеру.
До таких доходів законодавство відносить, зокрема, заробітну плату та грошове забезпечення, соціальні виплати, стипендії, суми індексації та інші передбачені законом виплати.
Суд звернув увагу, що для виникнення права на компенсацію необхідна сукупність умов: порушення строків виплати доходу щонайменше на один місяць, систематичний, а не разовий характер такого доходу, а також фактичне отримання доходу, щодо якого особа просить нарахувати компенсацію.
При цьому суд розмежував юридичну природу грошового забезпечення військовослужбовця та додаткової винагороди, встановленої постановою №168.
Суд врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №580/9551/23, відповідно до якого додаткова винагорода за постановою №168 є тимчасовою виплатою, оскільки встановлюється на період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, залежить від виконання відповідних завдань та часу участі військовослужбовця у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки й оборони та виплачується на підставі наказів командирів.
За правовою природою така додаткова винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Крім того, суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 7 травня 2026 року у зразковій справі №280/8933/24. Велика Палата зазначила, що додаткова винагорода, встановлена постановою №168 на період воєнного стану, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто доходом, який має разовий характер.
З огляду на це суд дійшов висновку, що положення Закону №2050-III щодо компенсації втрати частини доходів на таку додаткову винагороду не поширюються.
Тому вимоги військовослужбовця про компенсацію у зв’язку з несвоєчасною виплатою додаткової винагороди за постановою №168 суд визнав необґрунтованими та в цій частині у задоволенні позову відмовив.
Іншого висновку суд дійшов щодо основного грошового забезпечення, яке військовослужбовець не отримував у період перебування в полоні.
Суд зазначив, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, зберігається виплата грошового забезпечення.
Водночас ця гарантія не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військову частину чи місце служби або дезертирували.
Саме тому встановлення обставин потрапляння військовослужбовця у полон мало істотне значення для вирішення питання щодо збереження за ним права на грошове забезпечення.
Оскільки службовим розслідуванням вини військовослужбовця встановлено не було, а його перебування у полоні було пов’язане з виконанням бойових завдань та виконанням наказу, суд дійшов висновку, що за ним зберігалося право на отримання грошового забезпечення за весь відповідний період.
Заборгованість за період з квітня до листопада 2022 року була нарахована у грудні 2022 року та фактично виплачена 19 грудня 2022 року.
Суд підкреслив, що законодавство про компенсацію втрати частини доходів не ставить право на таку компенсацію у залежність від того, чи був відповідний дохід попередньо окремо нарахований.
Правове значення має сам факт порушення строків виплати доходу, момент його фактичної виплати, а також наявність у особи права на відповідний дохід.
Такий підхід, як зазначив суд, відповідає практиці Верховного Суду України та Верховного Суду, згідно з якою право на компенсацію втрати частини доходів виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, якщо встановлено право особи на ці кошти та факт порушення строків їх виплати.
Суд також зазначив, що дія Закону №2050-III та Порядку №159 поширюється на всі випадки порушення строків виплати грошових доходів, які одержуються громадянами в гривнях на території України та не мають разового характеру.
Оскільки заборгованість із грошового забезпечення за період з квітня до листопада 2022 року була виплачена лише 19 грудня 2022 року, суд визнав за військовослужбовцем право на компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки.
У зв’язку з цим суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати такої компенсації та зобов’язав нарахувати і виплатити її за період з 1 квітня до 19 грудня 2022 року.
Щодо вимоги про відшкодування 200 тис. грн моральної шкоди суд зазначив, що для її стягнення позивач повинен довести сам факт моральної шкоди, протиправність поведінки її заподіювача, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, а також вину.
У цій справі позивач не навів належного обґрунтування причинно-наслідкового зв’язку між діями чи бездіяльністю військової частини та заявленими моральними стражданнями, а також не надав доказів, які б підтверджували їх характер і ступінь.
Тому суд визнав факт заподіяння моральної шкоди недоведеним і відмовив у задоволенні цієї вимоги.
За результатами розгляду справи № 520/32595/25 адміністративний позов задоволено частково. Військову частину зобов’язано нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів через порушення строків виплати грошового забезпечення за період з 1 квітня до 19 грудня 2022 року. У решті позовних вимог суд відмовив.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
