Заповів розвіяти прах над Говерлою: у Шепетівці прощалися із Захисником з позивним «Крук»
Сьогодні, 10 квітня, Шепетівська громада знову зустрічала полеглого у бою Воїна. На площі ім. Т. Г. Шевченка прощалися із загиблим сержантом В’ячеславом Кучеруком, заступником командира групи 1 ескадрону Інтернаціонального легіону ГУР МО.
В доленосний і відповідальний час для України вигартовується нова еліта — наші сучасники, воїни Збройних сил України, які ввібрали в себе кращі риси своїх предків, серед яких мужні князі-русичі, військо яких називалося «дружиною» від слова «друг», бо друг це той, на кого можна покластися, хто не зрадить і пліч-о-пліч з тобою боронитиме рідну землю. На зміну їм прийшли козаки, яких добре знали в Європі і захоплювалися мужністю, патріотизмом і воїнською звитягою, бо вони самовіддано боронили «тихі води і ясні зорі» своєї Батьківщини, і клич «Смерть або воля!» був їх єдиним заповітом, що переходив від батька до сина разом з прадідівською зброєю. Їх велич передалася січовим стрільцям, юним героям Крут, повстанцям Холодного Яру, бійцям, що захищали Батьківщину від нацистської навали, воякам Української повстанської армії. Цей нерозривний зв’язок правонаступництва славних лицарів українського народу утверджується і в сьогоденні.
«І ми сьогодні згадали славних наших витязів не випадково. Бо, додому на щиті повертається справжній нащадок цих воїнів, волелюбний українець, патріот — сержант В’ячеслав Вікторович Кучерук, заступник командира групи 1 ескадрону Інтернаціонального легіону головного управління розвідки Міністерства оборони України, який загинув, виборюючи незалежність і цілісність України. Він приєднався до когорти тих героїв, які упродовж віків виборювали собі право вільно жити і трудитись на рідній землі. В’ячеслав був з тих для кого не тільки на вустах, а й у серці відлунювало кожне слово нашого Державного Гімну, як символу багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність… Сьогодні — для нашої громади день болю, але разом з тим це й день сили. Бо В’ячеслав Кучерук був прикладом сили, мужності, патріотизму, відданості, героїзму. Славко був з тих, хто знав, що таке справжнє бойове братерство, як жартують, втрачають та живуть на передовій. Він знав, що таке кохання і самотність, і небезпечні моменти життя. На свої очі бачив реальні історії з передової без пафосу та романтики. Він сам був творцем своєї біографії», — резюмували під час прощання.
Він писав про себе:
«Я, Кучерук В’ячеслав Вікторович. Народжений 29 травня 1980 року в Шепетівці. Моє дитинство промайнуло у «щасливому», для наших батьків, Радянському Союзі. Мій тато працював на водоканалі, а матуся віддано лікувала хворих в міські лікарні хірургічного відділення. Батьки на роботі, а ми із моїм старшим братом Русланом випробовуємо як бахкають петарди… До дев’ятого класу навчався у найкращому навчальному закладі міста — загально-освітній школі № 2. Потім — Козятинське СПТУ-17. Далі — строкова служба в Національній гвардії. І хоча юність — пора кохання, музики і розваг, але вже тоді я відкрив для себе, свою Батьківщину — Україну. Потім, за покликом душі і серця вступив до лав Шепетівського козацького товариства ім. Семена Палія. Та остаточну крапку в моїх політичних та моральних переконаннях я поставив, коли вирішив стати членом Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Мені пощастило в житті відчути дві незабутні емоції. Коли я пригорнувся до своєї новонародженої донечки, і коли став єдиним цілим з багатотисячним Майданом 2014 року. Тоді, на превеликий жаль, снайперська куля забрала життя нашого побратима — Дзявульського Миколи Степановича. Несучи його в Жовтневий, я не розумів як далі діяти, що робити… Але голос наших предків у подобі Героїв Небесної Сотні вказав мені подальший мій шлях.
Спочатку була громадська організація Шепетівська «Самооборона і контроль»… Волонтерська діяльність… У 2015–2016 роках — служба в Хмельницькому окремому 8-му полку спеціального призначення… Луганщина… Донеччина.
Завдання були найрізноманітніші: від спостереження та диверсій у тилу противника, до безпосереднього його знищення…. Та операція була складною, але я ніколи не забуду тебе, пане командире, Ігоре Петровичу!!!
У 2017-му — демобілізація. Здавалось, у мирну Україну. Найщасливіші роки поряд із моєю коханою дружиною Іриною, донечкою Софією і усіма друзями… Але, на жаль, ворог знову переступив поріг нашого спільного дому, і всі ми як один вишикувались на захист рідної Батьківщини. З березня по червень 2022 року — бої на Київщині та Харківщині у складі першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. У червні 2022 — березні 2024 відстоювали з побратимами Херсонщину в складі окремих загонів Сил Спеціальних операцій. З березня 2024 року — служба у першому ескадроні Інтернаціонального легіону головного управління розвідки Міністерства оборони України. Я усвідомлював, що боротьба за ВОЛЮ — це нескінченна стежка, якою нам іти. Та буде ця хода жива і переможна, доки відчуватимемо плече свого побратима. Я дякую вам за все, мої братчики».
Таку біографію — сповідь залишив нам В’ячеслав за позивним «Крук» — щирий українець, борець за батьківщину, який був нагороджений орденами «За мужність», «За військову доблесть» та іншими державними нагородами.
Під час останнього бою завдяки діям його групи було знищено близько десяти окупантів на ворожому опорному пункті. На жаль, ціною життя націоналіста.
Він до кінця виконав дану клятву:
«… хай знайду я смерть солодку, смерть в муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі, відвічна Україно, могутня і соборна».
В’ячеслав був з тієї когорти, хто ніколи не корився ворогові і не впав духом, роками ніс тяжкий хрест боротьби, не зрадив, вистояв, і загинув, навіки залишившись безсмертним!
Крук заповів рідним розвіяти його прах над Говерлою:
«Нехай в Тобі (Україні) відроджуся, славою Твоєю опромінюся, бо Ти, все життя моє, бо Ти, все моє щастя».
