Здивує багатьох: як насправді українці зверталися один одного 100 років тому?

Від пестливих імен до родинних слів

Близько ста років тому в Україні активно формувалися традиції звертань і культури іменування. У повсякденному житті часто використовували не повні імена, а їхні пестливі форми, пише «Главред».

Наприклад, замість Олена могли сказати «Оленка» чи «Оленочка», а Миколу називали «Миколайчиком» або «Колькою». Водночас в офіційних документах залишалися повні форми імен.

Серед старшого покоління, особливо у селах, було поширене звертання за іменем та по батькові, адже це вважалося проявом поваги до людини.

У невеликих громадах також часто використовували прізвиська, які могли вказувати на характер, заняття чи особливість людини. Наприклад, «Кузьма Буркун» — через схильність бурчати, а «Микита Коваль» — через професію.

У колі друзів та знайомих можна було почути звертання «приятель», «добродій», «товариш», «колега», «братчик» або «панове приятелі».

А в родинах використовували теплі й близькі слова: «татуньо», «неньо», «матуся», «дідусь», «бабуся», «братчик», «сестричка». Такі звертання підкреслювали близькість і повагу між рідними.

Радіо Трек: НОВИНИ