Земський перепис литовсько-руського війська у Волинській землі 1528 року

Війна і військова організація були основним джерелом творення багатьох держав і загалом – розгортання цивілізаційних процесів. У кожну переломну епоху війна виступала головним каталізатором державотворення. Військова організація була взірцем державної. Під час осмислення подій минулого стає очевидним, як військові потреби структурують суспільство та визначають його організаційні моделі.

Адміністративні практики постають такими, що випливають із військових потреб. Вони намагаються так пов’язати суспільство, аби воно було замкнене на військові потреби і завжди позначалося своїм ставленням до цих потреб. Таким чином, адміністративні практики постають джерелом реєстрації лише як продовження більш фундаментальних військових підвалин суспільно-ієрархічних організацій.

В історії Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (далі – ВКЛ), попри відому хронологію подій і доволі прозорі приписи правових актів та рішення сеймів, лишається низка туманних питань. Одне із них ‒ яким чином на початку Нового часу провідний прошарок лицарів-воїнів (бояр) почав перетворюватися на землевласників-господарників (зем’ян-шляхту) – спадкових власників земельних угідь та підданих селян. Яким чином уміння і здатність воювати поступилися схильності господарювати, власне, керувати та визискувати економічний інтерес, незважаючи на постійні військові загрози з боку амбітних сусідів-держав, які дедалі більше і більше потребували людських та промислових ресурсів?

Читати ще: У Луцьку і Володимирі були ратуші. Чому це важливо

У 1526 році великий князь литовський Сиґізмунд І уклав перемир’я з Москвою на десять років ( до 1536 року). Невдовзі литовський уряд спробував скористатися мирним часом для організації оборони «на підставі визначеного і рівномірного обкладання військовою повинністю землевласників держави». З метою дізнатися, хто і як має служити, а також з метою правильного надходження грошових податків, що їх встановлювали на сеймах, господар з панами-радою на вальному сеймі 1 травня 1528 року постановив провести по всій державі «попис» земських маєтків. 1 травня після наради з панами-радою було ухвалено постанову про те, що пани-рада, княжата, панята і вся шляхта мають з кожних восьми служб людей виставляти у військо (в поле) «пахолка на доброму коні, в зброї, з древом, з прапором, на якому би був панцир, прилбиця, меч або корд, сукня цвітная, павеза и остроги дві». Дія цієї постанови поширювалася на 10 років (до 1538-го). Нас у першу чергу цікавитиме організація земського перепису як результат обліку маєтків, на підставі якого було упорядковано облік литовсько-руського війська. Чому це так важливо? Запитаймо, а чим був у першій третині ХVІ ст. перепис як реєстраційна акція у масштабах держави? Однозначно, це не була буденна акція.

У концептуальній площині земський перепис можна розглядати як факт творення реєстраційної поверхні (термін Жиля Дельоза). В історичній ретроспективі перепис передусім являв собою ознаку Нового часу, пориваючи з традиціями середньовіччя. Йдеться не тільки про формування станового суспільства, а й про нові механізми влади, нові практики соціального управління.

Державний облік у Великому князівстві Литовському дослідники фіксують з кінця XV століття, а найдавнішим його зразком, на думку Г. Ловмяньського, є фрагмент опису Київської землі 1470 року. Створення опису Київської землі було викликано ліквідацією Київського удільного князівства. А відповідна реєстраційна акція являла собою піонерський захід великокнязівського уряду з централізації держави в умовах, коли князівські володіння в межах ВКЛ ще мали певний політичний статус як залишки удільної системи. Тимчасові володіння великі князі литовські надавали «до волі і ласки» або пожиттєво – «до живота».

Читати ще: Сюжет із повсякдення лучан 400 років тому

Перехід вислужених або успадкованих земель у спадкове отчинне володіння ще не було оформлено на законодавчому рівні. Це обумовлювалося системою доменіальної (патримоніальної) державної влади. Сама можливість військового перепису на основі землеволодіння у 1528 році засвідчила певну стабілізацію власності як поступове закріплення вислуг за привілейованими землевласниками та подальше перетворення їх на отчини – спадкове землеволодіння.

Не випадково саме з кінця ХV століття у ВКЛ починає кристалізуватися велике маґнатське землеволодіння князів і панів на правах отчин – «з повним правом і панством». Отже, земський перепис 1528 року у ВКЛ мав подвійне спрямування: обрахунок військової повинності та земельної власності. У цьому проявилася структура станового пізньосередньовічного суспільства, міцними родовими нитками прив’язаного до своєї територіальності – служби з землі. Верховний володар надавав землю за умов виконання військової служби, й тому земельна власність була тісно сполучена з військовою повинністю.

Проведення земського перепису було масштабною акцією, яка охопила загалом більшість прошарків населення. Йшлося про власне господарських підданих – і привілейованих землевласників (духовних і світських – князів, панів і бояр-шляхту), і тяглих підданих.

Віктор Атаманенко розглядає військовий перепис литовсько-руського війська 1528 року в контексті зародження державного обліку та еволюції статистичних джерел. Саме тоді створювалися передумови масової документації (документна «революція»). Можна також констатувати початок упровадження різноманітної облікової документації. Не випадково перепис став справжньою історичною подією для ВКЛ, яка знайшла відображення у литовсько-руському літописанні.

Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому

Процес перепису був неоднозначним. Писарями господарської канцелярії, які відповідали за перепис, були Михайло Богуш Боговитинович, земський підскарбій († листопад – грудень 1530), Сидір Василевич Копоть († травень 1531) та Іван Горностай (1558). Дослідники припускають ймовірну участь Горностая у проведенні перепису 1528 року. Зокрема на тій підставі, що за цей період серед документів Литовської Метрики не виявлено тих, які були засвідчені його підписом.

Звідси ймовірне припущення, що Івана Горностая відправили на Волинь для виконання перепису зем’ян Волинської землі. Так само лишається відкритим питання, з яких причин не було проведено (чи доведено до кінця) земський перепис Київської землі та двох повітів Східного Поділля – Вінницького і Брацлавського, які адміністративно «тягнули» до Волині. Великою мірою це пояснюється тими обставинами, що у ВКЛ українські землі, особливо Київщина, становлячи прикордонну територію, власне «землі українні», не могли повною мірою контролюватися центральним урядом. Головну роль з виконання адміністративних повноважень покладали на регіональних урядників. На нашу думку, на відсутність перепису Київської землі вплинули військові дії, зокрема загроза від регулярних нападів татар, що вимагало постійної військової мобілізації. Староста з числа місцевих зем’ян мав обрати по два зем’янини у тивунстві (як можна здогадатися, в інших землях ВКЛ – у повіті, держанні), до яких мав приставити свого дяка-писаря, двох місцевих зем’ян і старостинського дяка-писаря.

Перепису як військовозобов’язані підлягали землевласники. Церковних, міщанських і селянських підданих переписували самі власники й потім уже під присягою свої списки димів і служб тощо вручали комісії з двох зем’ян і старостинського дяка. Священники-землевласники мали складати присягу перед своїми церковними ієрархами. Два зем’янини і старостинський дяк, своєю чергою, зібравши по маєтках реєстри, мали звезти їх до старости і присягнути перед ним щодо правдивості реєстрів.

Читати ще: Кілька штрихів до міського повсякдення лучан 400 років тому

Для перепису селян (тяглих господарських підданих), які підлягали обкладанню серібщиною, і прошарку напівпривілейованих бояр (путні слуги, поседні бояри в Жемайтійській землі) було розіслано спеціальних переписувачів з центру, яких мали утримувати самі переписувані та ще й оплачувати їхню роботу («пишче» – один гріш).

Великокнязівське розпорядження визначало соціальну поведінку підданих, утверджувало статус підданих через певну процедуру та ієрархію. Процедуру визначали згори, від імені верховної влади, і наріжним каменем її реалізації було визнання військової повинності перед верховним володарем та присяга на вірність. Остання бачилася певним актом свідомості, в якій закріплюється визначений алгоритм поведінки.

Верховна влада ще не мала на той час потужного бюрократичного апарату для здійснення відповідних операцій привласнення. Інструкція впроваджує алгоритм – створює ролі і визначає схему поведінки, коли підданий звітується за своїх підданих перед верховним володарем. І реєстраційна акція відбувається завдяки силам самоорганізації місцевих землевласників. Таким чином, великокнязівська інструкція демонструє, як влада через публічність впроваджує механізм соціальної залежності та ієрархії на підставі військового обов’язку та господарської спроможності. Разом з тим, реєстраційна акція перекодовувала й самі підвалини публічності, пов’язуючи присягу, власне клятву, з власністю, володінням і службою, утверджуючи в свідомості непорушний зв’язок між клятвою і власністю як обов’язок служби верховному володарю.

Перепис було закінчено до кінця 1528 року. Після цього до господаря з регіонів було принесено реєстри з фіксацією служб (податкових господарських одиниць – селянських господарств) по маєтках з позначенням, хто і як має служити та яких виставляти воїнів. У більш віддалених регіонах ВКЛ і розлогіших володіннях акція мала тривати довший час. Листи з наказом проводити перепис, очевидно, мали надсилати у кожний повіт.

До нас дійшов лише лист, адресований у Жемайтійську землю. Згідно з листом до жемайтійських тивунів, початок перепису припадав на 29 вересня 1528 року, а закінчено його було у жовтні, а саме – 11 жовтня 1528 року. В основі проведення перепису лежала практика реєстрації маєтків, яку проводили її власники: господарські намісники (в доменіальних володіннях великого князя) або привілейовані землевласники (князі, пани, бояри-шляхта у власних і вислужених маєтках). Цей спосіб проведення реєстрації маєтків символічно припав не тільки на початок ХVІ століття, а й на початок правління Сиґізмунда І (1507). Згідно з постановою (уставою) Віленського сейму від 2 лютого 1507 року, князі, пани, зем’яни, бояри, панські вдови були зобов’язані переписати своїх людей у маєтках і під присягою надати реєстри до великокняжої адміністрації.

Ухвала визначала детальний спосіб збирання податку, і, що цікаво, за основу оподаткування брали маєткові реєстри земського перепису. Отже, ці реєстри, які власники маєтків складали самі, засвідчували власною печаткою і під присягою здавали дякам-комісарам, ставали підставою для збирання податку. Таким чином було залагоджено питання про оборону у ВКЛ.

Читати ще: Кілька сюжетів з повсякдення Волині чотириста років тому

Тексти офіційних документів підтверджують і наративні пам’ятки, зокрема незрівнянні описи австрійського дипломата Сиґізмунда Герберштейна, який відвідував Литву в 1517 і 1526 роках. Зокрема про військову службу литовсько-руських панів читаємо таке: «А магнати, які зобов’язані посилати за свій рахунок на війну певну кількість вояків, відкупляються у начальника грошима і лишаються вдома; і це зовсім не вважається безчестям, так що ті, які головують у війську, наказують прилюдно оголошувати на сеймах і в таборі, що у разі як хто забажає відкупитися готівкою, то може звільнитися (від служби) і повернутися додому».

Проведення такої масштабної акції відображало особливості місцевого суспільного ритму князів, панів і бояр-шляхти (зем’ян), власне соціальну структуру кожної окремої землі у ВКЛ як певної адміністративної одиниці. Слід враховувати й те, що на перебіг акції впливали також і географічні чинники (віддаленість Волинської та Київської земель – землі українні).

Такими звичаєвими рисами суспільного життя привілейованих землевласників були регіональні земські сейми. Їхнє проведення до середини ХVІ століття засвідчено у більшості земель ВКЛ – Волинській, Полоцькій, Вітебській, Жемайтійській. Як соціальне явище сейм був зібранням привілейованих землевласників конкретної землі. Основним призначенням його було виконання земських повинностей та судочинство згідно з місцевим правом і уставним листом (обласним привілеєм).

На думку польського історика Оскара Галецького, волинські сейми були «продовженням з’їздів ради Свидригайла, більше того – найважливішим пережитком з часів тимчасової відрубності Волині під його правлінням». На Волині реєстраційна акція відбувалася таким чином: писар-дяк луцького старости разом з призначеними зем’янами приймали маєткові реєстри від князів, панів і зем’ян на сеймі Волинської землі. Точно відомо, що у 1528 році такий сейм на Волині проводили – згідно з листом Сиґізмунда І від 14 грудня 1527 року до волинських урядників з наказом залагодити судову справу на сеймі у Луцьку між маршалком Волинської землі кн. А. А. Сангушковичем та зем’янами Грицьком, Солтаном і Богданом Ставецькими.

Ревізію українських замків 1545 року, проведену за наказом Сиґізмунда ІІ Августа, волиняни іменували сеймом. Ця ревізія за своєю суттю також була реєстраційною акцією, виступаючи черговим важелем в управлінні далекими провінціями. У 1545 році волинські князі, пани і зем’яни мали з’їхатися до повітового замку та пред’явити свої привілеї на маєтки й мита, а ревізори мали перевірити обороноздатність господарських замків (Володимир, Луцьк, Крем’янець, Вінниця, Брацлав, Житомир) та виконання повинностей з утримування цих оборонних споруд місцевими землевласниками. Волиняни зібралися у «місті столичному» Луцьку, де зберігався уставний лист Волинській землі (обласний привілей).

Основний сенс такого регіонального сейму – виконання земських повинностей, тобто виконання рішень верховної влади (великого князя литовського). Отже, в цьому випадку сейм – це організаційна форма проведення ревізії, власне – реєстраційної акції, суттю якої і була ревізія.

Певне уявлення про те, як проводили земський перепис 1528 року, може дати саме ревізія 1545 року, хід якої детально описали ревізори, зокрема дяк господарської канцелярії Лев Потієвич Тишкович.

Звичайно, сліпо переносити хід виконання ревізії 1545-го на проведення земського перепису 1528-го не варто. Однак і хід проведення перепису Жемайтійської землі так само не може бути ідеальним прикладом для інших земель ВКЛ, зокрема Волині, хоча б з огляду на її віддаленість та відмінну соціальну структуру. Деякі моменти проведення ревізії українських замків 1545 року можуть виявитися тотожними з ходом земського перепису 1528 року саме на Волині. Луцький староста, будучи відповідальним за проведення земського перепису на Волині, прибув на Віленський вальний сейм, не маючи з собою реєстрів Волинської землі. На жаль, неможливо точно з’ясувати, коли у Вільно прибув луцький староста – хіба що здогадно – на момент початку Віленського сейму в листопаді-грудні 1528 року. Сільськогосподарські роботи було закінчено, а дороги стали доступними для проїзду. Це не означає, що він не виконав наказ Сиґізмунда І – виконав, але із запізненням.

Очевидно, що на момент його виїзду до Вільна маєткові реєстри волинських землевласників ще не були повністю готові, й тому їх привезли старостинські слуги пізніше, ймовірно, у січні-лютому 1529 року. На жаль, на підставі спору судових сторін (луцького старости кн. Ф. М. Чорторийського і кн. Дубровицького) навряд чи можна з’ясувати справжню роль луцького старости у проведенні перепису на Волині. Унікальна згадка його ролі у здійсненні перепису виступає лише як аргумент виправдання на суді. Цікаво, що великий князь відкинув цей аргумент. Проте Сиґізмунд І лише заперечив сам факт того, що луцький староста особисто привіз реєстри, які доставили пізніше. Під час розгляду фактів проведення реєстраційних акцій з боку великокняжого уряду впадає в око, що їх виконували не тільки з прямою метою зібрати інформацію щодо ресурсів військової мобілізації у ВКЛ. Хід проведення реєстрації стає фактом виконання земської повинності, коли кожний зобов’язаний до військової служби підданий великого князя мав пред’явити свою мобілізаційну спроможність у двох площинах – як податкову одиницю (перелік димів і служб) і як власний військовий ресурс (чисельність озброєних вояків).

Відбувалася фіксація земельних володінь як військової сили. Тож земля все більше перетворювалася на ресурс війни. Виконання земського перепису (реєстрація під присягою), по суті, створювало новий формат публічності на умовах ієрархічного розшарування: землеволодіння і військова служба набували ще більш відмінних соціальних конотацій. Йдеться не тільки про проведення демаркаційних ліній у соціумі – соціальне розшарування.

Реєстраційна акція ставала тією подією, яка творила станово-територіальне суспільство у ВКЛ на порозі Нового часу, створюючи соціально-ієрархічне замкнене коло на умовах володіння землею, що випливало з присяги на вірність верховному володарю, а відтак визначало військовий обов’язок.

За матеріалами статті Володимира Поліщука «Особливості проведення земського перепису литовсько-руського війська у Волинській землі 1528 року»

Оксана ШТАНЬКО