Звільнення з-під варти для військової служби: судді КСУ пояснили, чому розгляд клопотання не може залежати від прокурора

За участю суддів Конституційного Суду України відбулася тематична онлайн-лекція, присвячена конституційності процедури скасування запобіжного заходу для проходження військової служби в контексті Рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2026. Про це повідомили у КСУ. 

Захід зібрав широку аудиторію: представників Національної школи суддів України, юристів-практиків, адвокатів, прокурорів, суддів судів системи судоустрою, науковців, викладачів, аспірантів, студентів закладів вищої освіти та слухачів Малої академії наук.

Лекторами заходу виступили судді Конституційного Суду України Галина Юровська та Віктор Городовенко (суддя-доповідач у справі).

Під час лекції було детально розглянуто зміст Рішення Конституційного Суду України від 15 липня 2026 року № 7-р(ІІ)/2026, ухваленого Другим сенатом Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Євгена Генієвського.

Предметом конституційного контролю у цій справі був абзац другий частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс). Цим приписом установлено, що за результатами розгляду клопотання, передбаченого абзацом першим цієї частини, прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для продовження та/або проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або військової служби за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу.

За результатами розгляду справи Конституційний Суд України визнав абзац другий частини першої статті 616 Кодексу таким, що не відповідає Конституції України. Суд дійшов висновку, що встановлений механізм у взаємозв’язку з абзацом першим частини першої цієї статті фактично унеможливлював розгляд слідчим суддею або судом відповідного клопотання підозрюваного чи обвинуваченого без згоди прокурора.

Окрему увагу під час лекції було приділено особливостям правового регулювання, запровадженого в умовах воєнного стану. Зазначалося, що широкомасштабна збройна агресія російської федерації проти України об’єктивно зумовила необхідність запровадження у сфері кримінального процесу спеціальних юридичних механізмів, не характерних для правопорядку мирного часу. Водночас було зазначено, що навіть за таких умов законодавче регулювання має залишатися в межах конституційної моделі правосуддя, не нівелювати гарантій прав людини та відповідати принципу верховенства права.

У центрі обговорення перебувало питання доступу підозрюваного, обвинуваченого до суду для вирішення питання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задля продовження та/або проходження військової служби. Було роз’яснено, що передбачений статтею 616 Кодексу механізм ставив можливість судового розгляду відповідного клопотання у залежність від ініціативи прокурора.

У цьому контексті було наголошено на взаємозв’язку права на свободу та особисту недоторканність із правом на судовий захист. Конституційний Суд України виходив із того, що саме суд є єдиним органом, уповноваженим здійснювати контроль за законністю втручання у право особи на свободу та особисту недоторканність, а інші форми контролю не можуть бути еквівалентом судового контролю у розумінні статті 29 Конституції України. Тому доступ особи до суду з питання, яке безпосередньо стосується її свободи, не може бути поставлений у залежність від волі органу чи посадової особи, яка не здійснює правосуддя.

Під час лекції також було проаналізовано процесуальну роль прокурора у встановленому законодавцем механізмі. Лектори звернули увагу на те, що покладення саме на прокурора повноваження вирішувати, чи передавати відповідне клопотання сторони захисту на розгляд суду, фактично надавало йому функцію процесуального „фільтра“. Водночас у разі звернення прокурора до суду з таким клопотанням змінювалася характерна для нього процесуальна роль: прокурор був заінтересований у задоволенні клопотання, що за своєю природою властивіше стороні захисту.

Значну увагу було приділено також принципу домірності як складникові принципу верховенства права. Було зазначено, що мета законодавчого регулювання, пов’язана із забезпеченням обороноздатності держави та можливістю залучення осіб до військової служби, є правомірною. Водночас наявність правомірної мети сама по собі не є достатньою для виправдання втручання у конституційні права. За словами суддів КСУ, обраний законодавцем засіб та процедура його реалізації мають бути придатними, потрібними і домірними щодо встановлених обмежень прав людини.

Під час обговорення лектори звернули увагу й на те, що Конституційний Суд України не заперечив самої можливості існування спеціального механізму скасування запобіжного заходу для проходження військової служби в умовах воєнного стану. Конституційно значущим, на їх переконання, стало саме питання процедури його реалізації та необхідності забезпечити особі безпосередній і результативний доступ до суду без попереднього погодження з боку сторони обвинувачення.

Окремо було роз’яснено правові наслідки Рішення. Так, Конституційний Суд України відтермінував втрату чинності неконституційним приписом на шість місяців із дня ухвалення Рішення. Такий підхід дає можливість законодавцеві врегулювати відповідну процедуру з урахуванням юридичних позицій Суду, не припиняючи одномоментно дії спеціального механізму, запровадженого для забезпечення потреб держави в умовах воєнного стану.

До Рішення додано окрему думку судді Конституційного Суду України Олександра Водяннікова, у якій викладено міркування і висновки щодо основних його аспектів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.