10 років життя присвятив захисту України: у Шепетівці попрощалися з Дмитром Антонюком

Від автослюсаря до досвідченого військового

Дмитро Антонюк народився 17 жовтня 1993 року в Шепетівці. Він був єдиним сином у матері, зростав енергійним і кмітливим юнаком, активно займався спортом. Після закінчення місцевого НВК №3 вступив до Нетішинського професійного ліцею, де здобув фах автослюсаря.

Своє життя з військом Дмитро пов’язав ще у 2016 році, підписавши контракт. Чоловік пройшов горнило АТО на сході України, а згодом продовжив службу у 160-й бригаді.

Бойовий шлях та авторитет на фронті

Останнім часом головний сержант виконував надважливі завдання на посаді командира першого автомобільного відділення підвезення пально-мастильних матеріалів. Захисник ніс службу на Дніпропетровському напрямку у складі батальйону матеріального забезпечення.

Серед бойових побратимів Дмитро користувався беззаперечним авторитетом. Товариші по службі згадують його як:

• урівноваженого, чесного та сміливого воїна;
• надійного побратима, який глибоко поважав командування;
• людину з невичерпним оптимізмом та чудовим почуттям гумору.

Фатальна відпустка та непоправна втрата

Найбільшою цінністю для воїна завжди залишалася його сім'я. У 2020 році він одружився, разом із коханою дружиною Яною вони виховували доньку Віолету та синочка Даніеля, мріючи про мирне майбутнє.

27 червня Дмитро приїхав у відпустку додому. Це були щасливі дні у колі найрідніших, проте підірване багаторічною війною здоров'я раптово похитнулося. 6 липня Захисника госпіталізували, а 8 липня його серце навіки зупинилося у Хмельницькій обласній лікарні — організм не витримав надважких навантажень війни.

«Дмитро дуже любив життя, був щирим і завжди посміхався. Моя донька бачила в ньому турботливого батька, а з маленьким синочком Діма був як одне ціле. Він мріяв бачити, як ростуть наші діти. Він був моєю опорою, найріднішою людиною. Для мене це найбільша втрата, з якою неймовірно важко змиритися», — з невимовним болем згадує дружина Яна.