12 років незламності та залізної волі. На річницю створення батальйону "Азов" зібралися рідні, друзі та небайдужі містяни біля муралу пам'яті. Вони прийшли, аби згадати тих, хто віддав життя за свободу. Матері полеглих захисників поділилися спогадами про синів, які до останнього подиху тримали оборону Маріуполя. Про подвиги закарбовані у камені та серцях - дивіться у сюжеті.

Вони назавжди увійшли в історію як незламні захисники Маріуполя. Ті, хто виконував неможливе і нищив ворога тисячами. Саме 5 травня у 2014 було створено батальйон спеціального призначення «Азов». На його 12 річницю біля муралу «Пам’яті рівненських бійців» зібралися десятки містян. Ірина Гуменюк пригадує, що її син Олексій ще з дитинства мріяв сати військовим. У 2022 - му доєднався до легендарного підрозділу.

Олексій пройшов шлях від Слов'янська до командира відділення. На його рахунку — десятки врятованих життів побратимів. Останнім рубежем для воїна стала Донецька область.

Вдома на Олексія чекали сестри та племінники.

Поруч із іншими матерями стоїть Світлана. Її син, Владислав Горошко, став «азовцем» ще у 2021-му. Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі.

Поки син тримав оборону - цілий місяць родина була в оточенні ворога у Маріуполі. Ні зв'язку, ні світла, ні тепла.

Загинув Владисав на околицях Азовсталі приркиваючи собою побратима. На сьогоднішінй день його тіло досі знаходиться під завалами Маріуполя. До слова, у боях за «місто Марії» полягли щонайменше 300 азовців. Серед яких — рівняни Костянтин Друзь та Віталій Семчук. Їхні обличчя назавжди закарбовані на муралі пам’яті рівненських бійців полку. Та чимало азовців досі залишаються у ворожому полоні або зниклі безвісти. І кожна запалена свічка - це віра в те, що кожен Герой повернеться додому.