17 липня Львів попрощається із захисниками Вадимом Стоміним, Володимиром Хомою, Любомиром Лучкою та Андрієм Цвиком

У п'ятницю, 17 липня, Львів попрощається з військовослужбовцями Вадимом Стоміним, Володимиром Хомою, Любомиром Лучкою та Андрієм Цвиком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Вадима Стоміна, Володимира Хому та Андрія Цвика поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87  (вул. Пасічна).

Любомира Лучку поховають на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Біографічна довідка захисників

Любомир Лучка (22.02.2001 — 17.03.2026). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі №23 міста Львова, згодом — у відокремленому структурному підрозділі «Львівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування».

Проходив строкову військову службу.

Працював у сфері охоронної діяльності на приватному підприємстві.

Зі слів рідних, Любомир був справедливою, доброю, щирою, комунікабельною та дружньою людиною. Вирізнявся активністю, повагою до людей і небайдужістю до оточуючих. Захоплювався боксом, любив природу та активний відпочинок. Понад усе цінував час, проведений з рідними, із задоволенням готував і любив слухати музику.

У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому та Північно-Слобожанському напрямках у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Згодом продовжив виконувати бойові завдання на Північно-Слобожанському напрямку у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Любомира Лучки залишилися мати, сестра, бабуся та родина.

Вадим Стомін (26.07.1978 — 01.07.2026). Уродженець міста Харкова.

Навчався у комунальному закладі «Харківський ліцей №62 Харківської міської ради». Згодом здобув вищу освіту у Харківському національному університеті імені Василя Каразіна на фізико-технічному факультеті за спеціальністю «Фізика плазми».

Працював на посаді заступника головного інженера з ядерної та радіаційної безпеки у науково-дослідному комплексі «Прискорювач» Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут».

Зі слів рідних, Вадим був доброю, щирою, відповідальною та цілеспрямованою людиною, вирізнявся допитливістю, широким кругозором і невпинним прагненням до знань. Захоплювався спортом, займався рукопашним боєм, пауерліфтингом та автокросом, неодноразово брав участь у змаганнях. Любив подорожувати, відпочивати на природі з родиною та друзями. Професійно ремонтував автомобілі й іншу техніку, завжди охоче допомагав близьким.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому, Луганському та Північно-Слобожанському напрямках у складі 101-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

У Вадима Стоміна залишилися дружина, донька, мати та сестра.

Володимир Хома (07.03.1980 — 14.06.2026). Уродженець села Баличі Львівської області.

Навчався у відокремленому структурному підрозділі «Технологічний фаховий коледж» Національного лісотехнічного університету України».

Проходив строкову військову службу.

Працював автомеханіком на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Володимир був товариським, відповідальним і життєрадісним. Любив збирати гриби, відпочивати на природі та завжди цінував час, проведений з рідними і друзями.

У 2026 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Проходив військову службу у складі 50-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Володимира Хоми залишилися батьки, дружина, троє синів, три доньки, сестра, брат та родина.

Андрій Цвик (26.12.1978 — 10.04.2024). Уродженець села Стоянці Львівської області.

Навчався в Оброшинському закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів імені Л. Шанковського Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області. Згодом продовжив навчання у комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут». Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті внутрішніх справ де навчався за спеціальністю «Право».

Проходив службу в органах внутрішніх справ України, обіймаючи різні посади.

Зі слів рідних, Андрій був доброзичливою, щирою та життєрадісною людиною. Вирізнявся гарним почуттям гумору, був люблячим сином, турботливим батьком і вірним другом. Любив готувати, захоплювався риболовлею та мав хист до малювання.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському та Донецькому напрямках у складі 116-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

В Андрія Цвика залишилися троє синів, мати, брат, сестри та родина.