17,5 метра під землею: як у Володимирі рятували хлопчика понад 65 років тому (фото)
Історія пожежної охорони Володимира – це не лише історія техніки, наказів і штатних розписів. За сухими цифрами архівних документів стоять люди, які чергували вдень і вночі, виїжджали на пожежі та рятували тих, хто опинився в небезпеці. Перші повоєнні роки були часом, коли пожежникам доводилося працювати з мінімальними можливостями, поступово отримуючи нову техніку та збільшуючи професійну спроможність підрозділу.
Про це розповідають на фейсбук-сторінці Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир».
Володимир-Волинська міська пожежна охорона була сформована у 1944 році на базі одного пожежного підрозділу чисельністю 42 людини. Це був перший повоєнний етап її історії, коли місто лише починало відновлюватися після воєнних потрясінь.
На момент організації пожежної охорони її технічні можливості були доволі скромними. На озброєнні перебували три кінні вози, один із яких був обладнаний ручним пожежним насосом ПН-100. Для гасіння вогню використовували також дві бочки місткістю по 300 літрів кожна. Такий склад техніки зберігався до 1946 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Луцькі вогнеборці в замку Любарта: показали світлини 100-річної давності (фото)
Згодом пожежна охорона почала отримувати автомобільну техніку. У 1946 році на озброєння надійшли автомобілі іноземних марок: «Додж-4», «Фіат» і «Форд-6». Однак ця техніка служила недовго. Уже в 1948 році автомобілі «Форд-6» і «Фіат» були зняті з озброєння та списані. На їхнє місце прийшли вітчизняні автомобілі ГАЗ-АА-ПМГ-1. До Володимир-Волинської міської пожежної охорони надійшли одразу дві такі машини, обладнані автопомпами.
Повоєнні роки були також часом постійної зміни чисельності особового складу. У 1949 році, згідно з постановою Ради Міністрів Союзу РСР та вказівкою МВС СРСР, кількість пожежників у Володимирі скоротили з 42 до 27 осіб. У 1952 році відбулося ще одне скорочення на одну штатну одиницю – у підрозділі залишилося 26 працівників.
Відомості про перші роки роботи пожежної охорони були записані зі слів її старих службовців-командирів. Серед них – Філіп Григорович Воробьов, який працював із 1944 року, Адам Глембицький, який також працював із 1944 року, Федір Микитович Бунда, який працював із 1944 року, та Андрій Зіновійович Пасальський, який працював із 1949 року.
Ці люди були безпосередніми свідками того, як із невеликого підрозділу з кінними возами та ручним насосом поступово формувалася пожежна команда з автомобільною технікою.
Черговим важливим етапом стало технічне переоснащення середини 1950-х років. 2 грудня 1954 року на озброєння Володимир-Волинської пожежної охорони надійшла автоцистерна ПМЗ-2 на шасі ЗІС-5 з автонасосом Д-20. Машину передали зі Львівського ОПО Управління МВС.
Нова техніка означала значно більші можливості для пожежників. Тепер виїзд на пожежу вже не залежав від кінної тяги, а підрозділ отримував можливість швидше дістатися до місця займання та забезпечити подачу води безпосередньо засобами автомобільної техніки.
22 березня 1956 року на озброєння пожежної охорони надійшла ще одна автоцистерна – ПМГ-6 з комплектом озброєння. А вже 12 червня 1956 року пожежна частина отримала ПМЗ-17 на шасі ЗІС-150, також із комплектом озброєння.
Так поступово змінювався вигляд пожежної охорони Володимира. На зміну кінним возам приходили потужні автомобілі, а разом із технікою змінювалися й самі можливості пожежників.
Проте вже наступного року особовий склад знову скоротили. У 1957 році кількість працівників пожежної команди зменшили до 25 людей. І саме ці люди, маючи у своєму розпорядженні вже значно сучаснішу для того часу техніку, продовжували нести цілодобову службу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 28 метрів над Луцьком: як живе кликун замку і чому це «найкраща робота у світі» (відео)
Один із документів 1959 року дозволяє побачити цю службу не через цифри та характеристики автомобілів, а через конкретну людську історію.
16 травня 1959 року о 19 годині 10 хвилин у телефонній кімнаті чергового караулу пролунав дзвінок. Повідомили, що на напрямку газопроводу в колодязь упав хлопчик Володя Мусійчук.
На місце події негайно вирушила пожежна команда у складі заступника начальника Опейди Є. П., чергового караулу Судика, помічника начальника відділення Книша, бійців Шербюка і Воробчука та водія Петрова.
Коли пожежники прибули, біля колодязя вже зібралося багато людей – чоловіки, жінки та діти. Але головне було попереду: дитина перебувала на значній глибині. Глибина колодязя становила 17,5 метра.
Зволікати було не можна.
Не гаючи ні хвилини, помічник начальника відділення Книш вирушив на самостійну розвідку до колодязя. Пожежник спустився вглиб, після чого минуло кілька хвилин, і він подав сигнал про необхідність підняття його з колодязя.
Разом із ним нагору підняли дитину.
Володя був живий.
За сухими рядками документа – кілька хвилин напруженого очікування, страх людей, які стояли біля колодязя, і робота пожежника, який без вагань спустився на глибину 17,5 метра, щоб витягнути дитину.
«Саме такі випадки найкраще показують справжній зміст пожежної служби. Її історія – це не лише ПН-100, ГАЗ-АА-ПМГ-1, ЗІС-5 чи ЗІС-150. Не лише накази про скорочення або збільшення штатів. За всіма цими цифрами - люди, для яких сигнал тривоги означав одне: потрібно їхати туди, де комусь потрібна допомога», – йдеться в дописі.
Від трьох кінних возів і двох бочок по 300 літрів до автоцистерн середини 1950-х років Володимир-Волинська пожежна охорона пройшла важливий шлях. Змінювалася техніка, змінювалася чисельність особового складу, але незмінним залишалося головне – пожежник мав бути готовим у будь-яку хвилину вирушити туди, де людське життя опинилося під загрозою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: