28 липня виповнюється 125 років від дня народження Марії Романовської

Марія Михайлівна Романовська народилася 28 липня 1901 року в селі Єрки Миргородського повіту Полтавської губернії (нині Миргородський район Полтавської області) у родині педагогів. Атмосфера освіченої сім’ї, шанобливе ставлення до книги й культури сприяли формуванню її літературних зацікавлень ще в юному віці. Закінчивши жіночу гімназію, вона розпочала трудову діяльність як учителька музичної грамоти, а згодом працювала музичним керівником у червоноармійській агітаційній частині. Саме тоді сформувався її інтерес до журналістики, літератури та мистецтва.

Читайте більше актуальних новин у розділі — Полтавщина

Перші літературні й публіцистичні твори Марія Романовська друкувала в періодичній пресі під псевдонімом «Капричіо». Працюючи в редакції газети «Вісті», вона писала статті про музику, театральне життя, кіномистецтво, а також оповідання і вірші. Такий творчий досвід сприяв виробленню власного стилю, який поєднував образність художнього слова з публіцистичною точністю викладу.

У 1920–1930-х роках Марія Романовська активно заявила про себе як письменниця. Найперші її книжки були адресовані дітям. Казка «Мурашина перемога» та повість «Марійка» здобули прихильність читачів завдяки доступній мові, динамічному сюжету й утвердженню гуманістичних цінностей. У цей період вона також звернулася до жанру науково-фантастичної та науково-популярної повісті, який лише починав розвиватися в українській літературі. Серед найвідоміших творів цього напряму – «Загнуздані хмари» (1936), «Шахти в небі» (1940) та «На верхів’ях холоду» (1960). У них письменниця прагнула поєднати художній вимисел із популяризацією наукових знань, технічного прогресу та дослідницького пошуку.

Після Другої світової війни творчість Марії Романовської набула більшої жанрової різноманітності. Вона створила низку повістей, присвячених моральному становленню людини, відповідальності перед суспільством, цінності праці та людських взаємин. До найвідоміших творів цього періоду належать «Високий літ» (1950), «Червоний тюльпан» (1956), роман «Любов і мир» (1966) та «Рятівне коло» (1969). Для її прози характерні увага до внутрішнього світу людини, оптимістичне світобачення, прагнення осмислити місце особистості в суспільстві.

Помітною сторінкою творчої біографії письменниці стала робота у кінематографі. Як кіносценаристка вона долучалася до створення художніх фільмів, використовуючи літературний досвід для розвитку українського сценарного мистецтва. Хоча сценарна спадщина Марії Романовської досліджена меншою мірою, ніж її проза, вона засвідчує прагнення письменниці освоювати нові художні форми та засоби вираження.

Важливим визнанням літературної діяльності стало прийняття Марії Романовської до Спілки письменників України у 1934 році. Протягом багатьох десятиліть вона брала активну участь у літературному процесі, підтримувала зв’язки з українськими письменниками, працювала над новими творами, залишаючись відданою обраній справі. Її особовий архів, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, містить рукописи, листування та документи, які становлять важливе джерело для вивчення історії української літератури ХХ століття.

Останні роки життя Марія Романовська провела в Харкові, де померла 21 листопада 1983 року.

Літературна спадщина Марії Романовської посідає своєрідне місце в українській культурі. Вона належить до покоління письменників, які працювали у складний період суспільних трансформацій ХХ століття, прагнучи через художнє слово популяризувати освіту, науку, моральні цінності та гуманістичні ідеали. Особливу цінність становить її внесок у розвиток української дитячої та науково-фантастичної літератури, а також у становлення національного кінематографічного сценарію.