Дмитро на позивний «Нік» — молодший сержант і командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 17-ї Полтавської бригади Національної гвардії України. У цивільному житті він працював зварювальником на промислових підприємствах, а на сьогодні його щоденна робота — виявляти та перехоплювати ворожі повітряні цілі.
В інтерв’ю захисник розповів про свій шлях у війську, рекорди в небі та особливості повітряного полювання.
Джерело: 17 Полтавська бригада НГУ
— Дмитре, ким ти був до війни?
— Працював зварювальником, спеціалізувався на аргоновому зварюванні. Працював на молокозаводах, кондитерських фабриках. Із армією моя цивільна професія взагалі не була пов’язана.
— Як потрапив до війська?
— Ще у 2022 році приходив до ТЦК, бо хотів служити, але тоді мені відмовили. У 2024 році прийшов знову й підписав контракт із військовою частиною. До бригади запросив товариш, який тут уже служив.
Спочатку я був навідником зенітної гармати С-60, потім працював у мобільній вогневій групі. Згодом мене перевели на напрям безпілотних систем і відправили на навчання.
— Що більше сподобалося: зенітна гармата чи FPV?
— FPV, однозначно. (сміється) Це для мене найцікавіше, що є в армії.
— У тебе вже є серйозний результат. Що запам’яталося найбільше?
— На моєму рахунку 33 збиті повітряні цілі. Серед них — «Гербери», «Шахеди», «Ланцети», «Орлани» та інші. Найбільше запам’яталося знищення цілі на висоті 4350 метрів. А ще — сім повітряних цілей за 24 години. Це мій особистий рекорд.
Але результат — це завжди робота всього екіпажу. У нас троє людей: пілот, споттер і сапер. Злагодженість тут має величезне значення.
— Був політ, який ти точно не забудеш?
— Одного разу під час польоту виникла технічна проблема, через яку я втратив відеозображення з борта. Довелося повертати його фактично наосліп, орієнтуючись за доступними показниками. Як результат посадив апарат лише за кілька десятків метрів від точки зльоту.
— Як постійно вдосконалюєш свої навички?
— Спілкуюся з іншими екіпажами та виробниками, вивчаю нові технології, проходжу навчання. Тут усе дуже швидко змінюється. Тільки вивчив одне — вже з’являється щось нове.
— Що для тебе найважливіше у війську?
— Побратими. Тут вони як одна велика родина. Завжди можеш розраховувати на людину поруч. І, звичайно, результат. Коли бачиш, що твоя робота реально захищає наших людей і міста, розумієш, заради чого все це робиш.
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
