55-річного чоловіка із захворюваннями визнали придатним і мобілізували без повістки: суд оцінив законність призову
Харківський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом 55-річного військовозобов’язаного, який оскаржив дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки та наказ про його призов на військову службу під час мобілізації.
Позивач стверджував, що його мобілізували з порушенням процедури, оскільки повістку для виклику до ТЦК та СП, уточнення військово-облікових даних або проходження ВЛК йому не вручали, а для мобілізації чоловіків віком від 50 до 60 років, на його переконання, мало бути окреме мобілізаційне розпорядження.
Обставини справи
55-річного військовозобов’язаного група оповіщення доставила до приміщення ТЦК та СП для перевірки військово-облікових документів, уточнення військово-облікових даних та виконання вимог законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Під час перевірки ТЦК та СП не встановив у чоловіка підстав для відстрочки від призову відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», після чого його направили на військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби.
За результатами ВЛК того самого дня було оформлено довідку, відповідно до якої чоловіка визнали придатним до військової служби на підставі статей 39-в, 40-в та 64-в Розкладу хвороб. З урахуванням висновку ВЛК та відсутності підстав для відстрочки наказом від 14 квітня 2026 року №205 його призвали на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направили до військової частини.
Чоловік звернувся до адміністративного суду та просив визнати протиправними дії ТЦК та СП, пов’язані з порушенням процедури його призову, а також скасувати наказ про призов на військову службу.
Позов він обґрунтовував передусім тим, що йому не вручали повістку про виклик до ТЦК та СП для оновлення чи уточнення військово-облікових даних або проходження ВЛК. Також позивач зазначав, що не був ознайомлений із мобілізаційним розпорядженням.
Іншим аргументом був його вік. Позивач посилався на оприлюднену в засобах масової інформації народними депутатами інформацію про існування директиви, яка нібито передбачає особливий порядок мобілізації чоловіків віком від 50 до 60 років — лише за окремим мобілізаційним розпорядженням. Також у позові зазначалося, що після 50 років мобілізувати мають лише осіб із дефіцитними військово-обліковими спеціальностями. Оскільки позивачеві було 55 років, а його військово-облікова спеціальність, за його твердженням, не належала до дефіцитних, він вважав, що для його призову було необхідне окреме мобілізаційне розпорядження Генерального штабу ЗСУ, якого не було.
ТЦК та СП позов не визнав. Відповідач наполягав, що після перевірки не було встановлено підстав для надання чоловікові відстрочки, а наказ про призов видано за результатами проходження ВЛК, яка визнала його придатним до військової служби. Відсутність повістки для виклику з метою проходження ВЛК відповідач визнав недоліком, однак зазначив, що він не вплинув ані на рішення ВЛК про придатність чоловіка, ані на наказ про призов під час мобілізації.
Військова частина, залучена до справи як третя особа, також вважала позов необґрунтованим. Вона звернула увагу, що навіть скасування наказу про призов саме по собі не спричиняє автоматичного звільнення особи з військової служби. Наказ про призов є індивідуальним актом одноразової дії, який після його фактичного виконання — мобілізації особи, направлення до військової частини та зарахування до списків особового складу — втрачає свою силу, а відповідні правовідносини переходять у площину проходження військової служби.
Позиція та висновки суду
Вирішуючи спір, Харківський окружний адміністративний суд виходив із того, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені законодавством повноваженнями щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Водночас стаття 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає перелік осіб, які не підлягають такому призову.
Суд також нагадав правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22: право на відстрочку від призову має бути реалізоване військовозобов’язаним шляхом вчинення активних дій та оформлене у встановленому порядку уповноваженим органом. Реалізувати таке право можна лише до набуття статусу військовослужбовця.
Оцінюючи обставини справи № 520/11023/26, суд встановив, що наказ від 14 квітня 2026 року №205 про призов чоловіка на військову службу було видано не на підставі повістки, а з урахуванням довідки ВЛК від того самого дня, якою його визнано придатним до військової служби на підставі статей 39-в, 40-в та 64-в Розкладу хвороб, а також відсутності в нього права на відстрочку.
При цьому висновок ВЛК про придатність до військової служби чоловік не оскаржував. На наявність права на відстрочку він також не посилався, і за результатами розгляду справи такого права суд не встановив.
Щодо повістки суд прямо констатував, що факту її вручення позивачу не встановлено, і визнав це недоліком. Водночас чоловік пройшов ВЛК та був визнаний придатним до військової служби. Інших доводів щодо незаконності проходження ВЛК, крім відсутності повістки, позивач не навів.
Суд наголосив, що порушення процедури під час прийняття рішення суб’єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання такого рішення протиправним і його скасування лише тоді, коли відповідне порушення безпосередньо могло вплинути на зміст ухваленого рішення.
Дефекти адміністративного акта можуть стосуватися не його змісту, а процедури ухвалення. У такому випадку, за висновком суду, необхідно розмежовувати ситуації, коли процедурне порушення призводить до суперечності акта закону, та ситуації, коли допущене порушення не впливає на зміст акта. В останньому випадку наслідків для його дійсності наставати не повинно. Не кожен дефект адміністративного акта робить його неправомірним, а суто формальні процедурні порушення у певних випадках узагалі не впливають на його дійсність.
Ключовим при оцінюванні таких порушень суд назвав питання про те, чи могло б рішення суб’єкта владних повноважень бути іншим за умови повного дотримання передбаченої законом процедури. У цій частині суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18.
У цій справі суд дійшов висновку, що проходження ВЛК позивачем мало добровільний характер, тому відсутність повістки про виклик для проходження ВЛК або уточнення військово-облікових даних не вплинула на рішення про його призов на військову службу.
Не погодився суд і з аргументом про особливий порядок мобілізації чоловіків віком від 50 до 60 років. Посилання на так звану «директиву щодо мобілізації чоловіків віком 50–60 років» суд визнав неналежною правовою підставою для задоволення позову, оскільки законодавством таких обмежень не встановлено.
Окремо суд звернув увагу на правила доказування. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, він зазначив, що обов’язок суб’єкта владних повноважень доводити правомірність свого рішення не звільняє позивача від обов’язку довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Позивач не може виходити з того, що його позиція вважається доведеною доти, доки інша сторона не надасть доказів на її спростування.
За результатами розгляду суд не встановив протиправності наказу від 14 квітня 2026 року №205 про призов чоловіка на військову службу під час мобілізації та визнав вимоги про його скасування необґрунтованими.
Крім того, суд звернув увагу на правовий підхід Верховного Суду щодо незворотності процедури призову. У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23 зазначено, що процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася. Визнання процедури призову протиправною не відновлює попереднього становища особи, яку вже призвано на військову службу. Відповідно, навіть скасування наказу ТЦК та СП про призов під час мобілізації саме по собі не призводить до звільнення військовослужбовця з військової служби.
У підсумку Харківський окружний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та відмовив у його задоволенні. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
