66 мільярдів дерев проти піску: китайська «Велика зелена стіна» несподівано змінила кліматичний баланс

Зелена смуга завдовжки 3046 кілометрів, висаджена навколо пустелі Такла-Макан на північному заході Китаю, почала поглинати з атмосфери більше вуглекислого газу, ніж виділяє сама пустеля. Про це 28 липня 2026 року у своєму матеріалі для видання Indian Defence Review повідомила оглядачка Евелін Харт з посиланням на результати дослідження, опублікованого у січні 2026 року в журналі PNAS.

28 листопада 2024 року робітники на південній окраїні пустелі Такла-Макан у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі висадили останні 100 метрів дерев, повністю замкнувши 3046-кілометрове зелене кільце. Цей бар'єр створювали впродовж кількох десятиліть у межах китайської програми «Три півночі» (відомої як «Велика зелена стіна»), заснованої у 1978 році. Загалом за цією програмою на півночі Китаю висадили понад 66 мільярдів дерев, завдяки чому лісистість країни зросла з 10% у 1949 році до понад 25% на сьогодні.

Основною метою проекту був захист автошляхів, сільськогосподарських угідь та поселень від насування піщаних дюн, а не поглинання вуглецю. За даними китайських державних ЗМІ, станом на кінець 2023 року було сформовано близько 2761 кілометра поясу. Залишалося ще 285 кілометрів на найскладнішій ділянці, де саджанці регулярно гинули через брак води та рухомі дюни.

Пустеля Такла-Макан охоплює площу близько 337 тисяч квадратних кілометрів, і понад 95% її території вкрита рухомими пісками. Висновок про перетворення окраїн пустелі на поглинач CO2 базується на аналізі супутникових та наземних даних за 25 років. Науковці поєднали дані дистанційного зондування, польові спостереження та модель Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA) CarbonTracker.

Вирішальним фактором виявився сезон дощів із липня по вересень, коли середня кількість опадів становить близько 16 міліметрів на місяць, що у 2,5 раза перевищує показники сухого сезону. Завдяки цій вологи кущі та дерева уздовж периметра активізують фотосинтез. У цей період рівень CO2 над пустелею знижується з 416 частин на мільйон (ppm) під час сухого сезону до 413 ppm під час вологого.

Співавтор дослідження, професор планетарних наук з Каліфорнійського технологічного інституту та старший науковий співробітник Лабораторії реактивного руху NASA Юк Л. Юн у коментарі виданню Live Science зазначив:

Дослідник підкреслив, що ефект поглинання стосується саме залісених окраїн, а не самих піщаних дюн. Водночас атмосферний науковець Кін-Фай Лі, який також брав участь у дослідженні, зауважив, що сама лише висадка дерев у пустелях не здатна повністю вирішити кліматичну кризу.

Тривале існування зеленого поясу залежить від штучного водопостачання, оскільки природних опадів у басейні пустелі недостатньо. За повідомленням агентства Reuters, уряд Китаю планує продовжувати висадку та відновлювальні роботи, включаючи перенаправлення паводкових вод для підтримки тополевих лісів на північній околиці пустелі. Науковці зазначають, що майбутні польові спостереження протягом наступного десятиліття дозволять визначити, чи здатні запаси ґрунтових вод довгостроково підтримувати життєдіяльність дерев та поглинання вуглецю.