90% телепрограм мають стати доступними для людей з порушеннями слуху та зору: що чекає на медіа

В Україні пропонують поступово збільшити частку доступних для людей з інвалідністю програм  від 50% у перехідний період до 90% для лінійних медіа та сервісів на замовлення, одночасно встановивши для медіасуб’єктів обов’язкові плани дій і відповідальність за їх невиконання. Такі зміни пропонує законопроєкт № 16065, зареєстрований у Верховній Раді.

Автори документу пропонують створити єдині правила, за якими аудіовізуальні медіа мають забезпечувати доступність своїх програм для людей із порушеннями слуху та зору. Замість нинішньої норми, яка загалом передбачає субтитрування або переклад жестовою мовою, пропонується закріпити комплексний механізм.

Доступність програм може забезпечуватися, зокрема:

• субтитруванням;
• перекладом жестовою мовою;
• аудіодискрипцією (тифлокоментуванням).

Також медіа зможуть використовувати просту мову, формат легкого читання та інші способи адаптації контенту. При цьому законопроєкт поширюється не лише на традиційне телебачення. Нові правила стосуватимуться як лінійних аудіовізуальних медіа-сервісів, так і сервісів на замовлення.

Від 50% до 90%: як працюватиме перехідний період

Законопроєкт пропонує встановити конкретний показник доступності програм. Для лінійних аудіовізуальних медіа у перехідний період доступними повинні бути щонайменше 50% загального тижневого обсягу програм. Для сервісів на замовлення – щонайменше 50% програм у кожному каталозі, до якого користувачам надається доступ.

Ця вимога буде діяти до набрання чинності та введення в дію основної норми про 90-відсотковий показник, але не раніше ніж через п’ять років від дня введення в дію нової статті 45-1 Закону «Про медіа».

У подальшому вимога зросте до 90%. Для лінійних медіа йтиметься про 90% загального тижневого обсягу програм, а для сервісів на замовлення – про 90% програм у кожному каталозі. Таким чином, законопроєкт не передбачає одномоментного переходу до максимального показника. Медіа матимуть перехідний період для поступового збільшення кількості доступного контенту.

Крім того, в документі визначено, який контент не враховуватиметься під час визначення частки доступних програм. Зокрема, рекламна інформація не включається до відповідного обсягу. Виняток – соціальна та політична реклама.

Водночас для соціальної реклами пропонується встановити окремий обов’язок: якщо її замовили для поширення в аудіовізуальних медіа, рекламодавець повинен адаптувати її для сприйняття людьми з інвалідністю. Йдеться про субтитрування, переклад жестовою мовою та/або аудіодискрипцію.

Нові правила стосуватимуться не лише новин

Законопроєкт прямо визначає окремі категорії програм, доступність яких має забезпечуватися. Наприклад, місцеві публічні аудіовізуальні медіа повинні будуть забезпечувати доступність визначених законом програм, трансляцій пленарних засідань та відповідної інформації.

Окремі вимоги передбачені для аудіовізуальних медіа-сервісів громад, парламентського мовлення, іномовлення та суспільних медіа. Для інших лінійних медіа обов’язковими будуть програми новин, а також інші програми, які медіасуб’єкт визначить у власному плані дій щодо забезпечення доступності.

Тобто остаточний перелік доступного контенту для конкретного медіа не буде однаковим для всіх.

Кожне медіа повинно буде розробити власний план. У такому плані медіа повинно буде визначити, зокрема:

• перелік програм, доступність яких забезпечуватиметься;
• показники доступності;
• обсяг доступних програм;
• формат та час їх поширення;
• способи адаптації контенту.

План повинен передбачати поступове збільшення доступності програм. Переглядати його доведеться не рідше одного разу на три роки.

Затверджені плани медіа повинні будуть передавати Національній раді та оприлюднювати на своїх вебсайтах у спосіб, доступний для людей з інвалідністю.

При визначенні показників доступності Національна рада враховуватиме не лише кількість програм. Серед запропонованих критеріїв – територія покриття, вид медіасервісу, формат мовлення, обсяг українського та європейського продукту, тематика програм, обсяг контенту, присвяченого подіям відповідної громади або регіону.

Крім того, враховуватимуть також обгрунтовані витрати, фінансові та технічні можливості конкретного медіа. Це означає, що законопроєкт встановлює загальний орієнтир, але передбачає можливість враховувати різні умови роботи медіасуб’єктів.

Правила встановлюватиме Національна рада

Повноваження по розробці та затвердженню обов’язкових правил  щодо забезпечення доступності аудіовізуальних медіа-сервісів пропонують надати Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. У них мають бути визначені умови та порядок забезпечення доступності, критерії показників, строки розроблення планів дій, порядок повідомлення Національної ради про їх затвердження та подання цих документів регулятору.

Окремо передбачається розроблення технічного кодексу або правил щодо доступності. У ньому мають визначити вимоги до розміру та формату субтитрів, їх розташування на екрані, типу субтитрів, використання кольорів та спеціальних технік адаптації програм.

Спочатку такий документ спільно з Національною радою має розробити орган спільного регулювання у сфері аудіовізуальних медіа. До його затвердження Національна рада зможе розробити та затвердити технічні правила самостійно.

Глядач повинен знати заздалегідь, чи доступна програма

Програми, доступність яких забезпечена, повинні будуть позначатися у розкладі та каталозі таким чином, щоб людина з інвалідністю могла завчасно визначити, чи має конкретна програма необхідну адаптацію.

Законопроєкт також доповнює права користувачів медіа: людина повинна мати можливість завчасно та у доступній формі отримати інформацію про розклад програм, доступність яких забезпечена.

За порушення вимог передбачать відповідальність. Вимоги щодо доступності пропонується включити до Закону «Про медіа» як окрему статтю 45-1. Одночасно порушення цих вимог пропонується віднести до значних порушень законодавства у сфері медіа.

Це означає, що доступність контенту стане не просто рекомендацією для медіа, а законодавчо визначеним обов’язком, за недотримання якого передбачатиметься відповідальність у порядку, встановленому Законом «Про медіа».

Якщо законопроєкт буде прийнятий, люди з порушеннями слуху та зору отримають значно більше можливостей користуватися телевізійним та онлайн-відеоконтентом без сторонньої допомоги. Йдеться не лише про можливість прочитати текст завдяки субтитрам. Для різних категорій користувачів можуть застосовуватися різні способи адаптації – жестова мова, субтитри або аудіодискрипція. При цьому користувач зможе заздалегідь побачити в розкладі або каталозі, чи є конкретна програма доступною.

Для медіасуб’єктів законопроєкт означатиме появу нового постійного обов’язку. Запропоновані зміни фактично переводять доступність медіаконтенту з площини загального соціального обов’язку у площину конкретних юридичних вимог до медіасуб’єктів.

І саме тут виникає головне питання: хто і за які кошти має забезпечити цей перехід. Для великого телевізійного мовника впровадження субтитрування, перекладу жестовою мовою чи тифлокоментування може бути складним, але потенційно здійсненним завданням.

Для невеликого регіонального або локального медіа це вже може означати додаткові витрати на фахівців, технічне обладнання, програмне забезпечення, виробництво та адаптацію контенту. Проблема полягає в тому, що український медіаринок досі працює в умовах війни та фінансової нестабільності.

За даними ІМІ, у 2025 році 43% опитаних редакцій оцінювали свій фінансовий стан як напружений, але відносно стабільний, ще 22% повідомляли про погіршення фінансового становища, а 14% – про суттєве погіршення.

Ще показовіше виглядає ситуація з довгостроковим фінансуванням: за дослідженням ЮНЕСКО, український медіасектор зазнав значних фінансових втрат через повномасштабну війну, а для його довгострокового відновлення необхідні сотні мільйонів доларів.

Тому вимога поступово довести частку доступного контенту до 90% означатиме для редакцій не лише зміну технологічного процесу, а й необхідність закладати відповідні витрати у свої бюджети.

Водночас сам принцип таких змін складно ставити під сумнів. В умовах повномасштабної війни питання доступу до інформації для людей з інвалідністю стає ще більш актуальним. Кількість людей з інвалідністю в Україні зростає, зокрема через наслідки війни, а отже доступність інформації перестає бути вузькою медійною проблемою.

Показово, що нинішній рівень доступності телеконтенту залишається дуже низьким: моніторинг Національної ради у 2025 році показав, що лише 1,68% ефірного часу 41 загальнонаціонального телеканалу супроводжувалося перекладом жестовою мовою, а доступна кінопродукція фактично була відсутня.

Отже, законопроєкт пропонує необхідний, але для медіа ресурсомісткий перехід. Його слабким місцем може стати не сама вимога доступності, а співвідношення між встановленими державою обов’язками та фінансовими можливостями редакцій.

Якщо держава вимагає від медіа поступово адаптувати до 90% контенту, паралельно має бути вирішене питання економічної спроможності виконати цю вимогу – передусім для регіональних, локальних та невеликих незалежних редакцій.

Інакше існує ризик, що додаткове регуляторне навантаження для частини медіа стане не стимулом до розвитку безбар’єрності, а ще одним фактором скорочення виробництва контенту або навіть припинення роботи.

Таким чином, головний виклик законопроєкту – знайти баланс між правом людини на доступну інформацію та здатністю українських медіа забезпечити це право в умовах війни.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.