«А там світло є?»: як і де провести осінні шкільні канікули без тривоги та з повним тишею

Як провести осінні канікули з дитиною в повній тиші та зі світлом: особистий досвід відпочинку в комплексі Perlyna Resort серед соснового лісу на березі Дніпра.

Наприкінці жовтня в батьківських чатах з’являється питання: «То що робимо на канікулах?» Якщо вони взагалі будуть. Для багатьох шкіл рекомендований тиждень з 26 жовтня до 1 листопада, але кожна школа вирішує сама, а формат навчання залежить від того, що відбувається за вікном. Тож «якщо будуть» тут не фігура мови, а частина планування.

Відповіді на головне питання можна передбачити заздалегідь. Хтось радить «кудись у тепло», хтось пише «ми вже все обійшли», хтось надсилає посилання без коментаря, що в чаті вважається вищим ступенем недовіри. А наприкінці гілки з’являється повідомлення, яке збирає найбільше реакцій: «А там світло є?»

Ніхто не перепитує, що саме мається на увазі. З 2022 року це питання стоїть у списку критеріїв поруч із ціною, відстанню та наявністю дитячого меню, а іноді й попереду них.

Відпочинок змінив значення, і ми помітили це не одразу. Раніше за місто їздили, щоб утекти від роботи, заторів і шуму. Тепер їдуть, щоб на кілька днів змінити сам ритм: до тиші, до передбачуваного дня, до ночі, коли можна не прислухатися. Тиша перестала бути приємним бонусом і стала головною умовою.

З дитиною шкільного віку все вже ніби простіше. Не треба вигадувати розвагу на кожні п’ятнадцять хвилин, носити за собою половину дитячої кімнати й бути одночасно аніматором, кухарем та людиною, яка знає, де лежить кожна річ. Принаймні в теорії.

На практиці в мами просто з’являються інші обов’язки: стежити, щоб дитина не змерзла, не зголодніла, не забула рушник і не вирішила перевірити, наскільки глибокий Дніпро. Але десь між цими обов’язками вже можна сісти з кавою й не вставати кожні три хвилини.

Тож коли мене питають, що я шукала, я не кажу «басейни» чи «SPA». Я кажу: щоб усе було поруч і щоб не треба було постійно щось організовувати.

У моїй уяві такого місця в Україні не існувало. «Все продумано» я звикла казати тільки про закордонні готелі з all inclusive, де дитині видають браслет, а аніматор у яскравій футболці кричить у мікрофон. Я їхала в Perlyna Resort, у передмісті Черкас, без особливих очікувань. З дітьми будь-якого віку очікування взагалі корисно тримати на безпечній відстані.

Комплекс стоїть у сосновому лісі на березі Дніпра. Це перше, що там розумієш, і воно не потребує пояснень: виходиш із номера, і замість вулиці перед тобою сосни, а за кілька хвилин пішки вже вода. Повітря пахне сосною, ялівцем і лавандою. Я знаю, як це звучить, але це просто так.

Другий сюрприз був у деталях, які вигадує людина, що сама колись їздила з дитиною. Є дитяче меню, є великий окремий будинок із дитячими розвагами. Я кілька разів подумки називала його «кімнатою», хоча слово «будинок» тут набагато точніше. Бо дитина заходить туди не на п’ять хвилин, а зникає в ньому з тією рішучістю, з якою дорослі заходять у супермаркет по хліб і повертаються через годину.

У сім-вісім років дитина вже вміє розважати себе сама. Їй не обов’язково, щоб мама стояла поруч і коментувала кожен рух. Достатньо простору, інших дітей і можливості досліджувати щось без постійного «не чіпай», «обережно» і «ходи сюди».

Ти можеш сісти з кавою й дивитися здалеку, як твоя дитина живе власне маленьке життя. І це, здається, одна з найбільших розкошів сімейного відпочинку: не розважати дитину, а мати змогу просто бути поруч.

Басейнів чотири: критий, літній infinity з видом на Дніпро і окремий на території котеджів. Є ще джакузі. І якщо доросла людина зазвичай заходить у воду, щоб розслабитися, то дитина може провести там стільки часу, що починаєш підозрювати: у неї всередині є зябра, про які нам просто не повідомили.

Здається, ми тільки й робили, що ходили між басейном і джакузі. Вийти з води, загорнутися в рушник, трохи зігрітися, а потім знову повернутися. Я вже не пам’ятаю, скільки разів чула «ще п’ять хвилин». У дитячій системі вимірювання часу це приблизно стільки ж, скільки в дорослій системі вимірювання ремонту.

Але найбільше мені запам’ятався не басейн.

Біля води є місток. На ньому можна стояти й кидати камінчики у воду. Здавалося б, заняття, для якого не потрібні ані спеціальне обладнання, ані інструктор, ані попередній запис. Камінчик летить, вода розходиться колами, потім усе знову стає тихим. Наступний камінчик. І ще один.

Я дивилася на дитину й думала, що дорослі взагалі дивно влаштовані. Ми постійно шукаємо, чим заповнити час, а діти іноді просто знаходять воду, камінці й місток. І їм достатньо.

До цього додаються велосипеди, теніс, бадмінтон, більярд і риболовля. Нам навіть вдалося покататися велосипедами лісом. Без поспіху, без необхідності встигнути до наступної активності, без складного маршруту, який хтось обов’язково не захоче долати. Просто ліс, велосипеди й дорога, на якій можна їхати й дивитися навколо.

Жити можна по-різному. Номер добрий для короткого сімейного виїзду, котедж — для більшого приватного простору, бунгало — для тих, хто хоче бути ближче до природи, а віллу беруть для великої компанії, де всі разом, але не на голові одне в одного. Ресторан працює цілий рік, кухня європейська, дитяче меню теж. Для дорослих усе це має значення не менше, ніж для дітей.

Є ще коти. На території живе вісім ручних котів, обстежених, оброблених, викупаних і залюблених до стану, коли їм уже нема чого боятися. Дитина підходила до них із довірою, яку зазвичай приберігають для людей. Коти терпіли й, здається, навіть були не проти.

Є й величезна мангал-зона, де вечір із паличкою, сосискою та маршмелоу виявився окремою розвагою, не гіршою за будь-який басейн.

Але я пишу цей текст не заради котів.

Світло там не вимикають. Це не рекламний аргумент, це побут: є світло, тепло, вода. Можна нормально поспати, поїсти, попрацювати, якщо треба, або нічого не робити.

До цього додається ще одне. Комплекс стоїть глибоко в лісі, за містом, тривоги тут не такі часті, вибухів не чути. Спершу я цього навіть не помітила. Просто в якийсь момент зрозуміла, що перестала прислухатися.

 

Психіка, яка давно звикла бути напоготові, раптом стала сонною від розслаблення. Я засинала раніше за дитину. Не тому, що набігалася за нею, не тому, що нарешті закінчився день. Просто мені більше не потрібно було тримати все під контролем навіть тоді, коли я лежала із заплющеними очима.

Мабуть, у цьому різниця між «відпочити» і «видихнути». Відпочити можна де завгодно, а видихнути вдається не скрізь.

Дорослі часто думають, що дитині для щастя потрібні враження. Щоб було куди піти, на що подивитися, що спробувати. Ми складаємо маршрути, бронюємо активності, шукаємо найкращі місця, а потім дивуємося, що найяскравіший спогад — це камінчик, який тричі підстрибнув на воді.

Можливо, справа не в тому, що діти вміють радіти простому. Можливо, вони просто ще не встигли розучитися.

Уже в машині, на зворотному шляху, дитина запитала:

«Мамо, а ми ще поїдемо туди, де тихо і є світло?»

Я не одразу знайшла, що відповісти.

Мене зачепило навіть не те, що дитина запам’ятала світло. І не те, що їй сподобалося місце, де можна плавати, кататися на велосипедах і кидати камінчики у воду.

Мене зачепило, що в сім-вісім років вона вже знає, що тиша — це те, за чим можна сумувати. Що світло — це не просто лампа над столом, яка вмикається натисканням кнопки. Що місце може запам’ятатися не лише тим, що там було весело, а й тим, що там було спокійно.

Діти не завжди розуміють, що саме відбувається з дорослими. Але вони помічають, коли дорослі стають іншими. Коли мама більше не прислухається до кожного звуку. Коли ввечері не потрібно перевіряти, чи є електрика. Коли можна заснути й не прокидатися від тривоги всередині себе.

Ми їхали відпочити. А дитина, здається, просто знайшла місце, де їй було добре.

І я подумала, що, мабуть, саме про це мені й хотілося написати, коли я відкрила чат із питанням, яке всі розуміють без пояснень:

«А там світло є?»

Автор: Яна Кулаковська

Фото: Perlyna Resort

Слідкуйте за новинами в Marie Claire Ukraine