Апеляційний суд у Києві визнав ознаки сексуального домагання в метро, але відмовився карати чоловіка через відсутність доказів

«Судово-юридична газета» раніше аналізувала справу № 757/45505/25-п, у якій Печерський районний суд м. Києва закрив адміністративне провадження щодо чоловіка, якого поліція намагалася притягнути до відповідальності за сексуальне домагання у вагоні метро.

Переглядаючи справу, Київський апеляційний суд залишив без змін постанову районного суду про закриття провадження щодо особи, яку притягували до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-7 КУпАП, однак визнав, що матеріали справи підтверджують вчинення щодо потерпілої дій з ознаками сексуального домагання.

Постанова є показовою для практики у справах про сексуальне домагання, оскільки апеляційний суд наголосив, що навіть за наявності ознак даного правопорушення адміністративна відповідальність можлива лише за умови доведення вини конкретної особи належними та допустимими доказами.

Обставини справи

За матеріалами справи, у вагоні електропоїзда на перегоні між станціями метро «Видубичі» та «Звіринецька» чоловіка звинуватили в тому, що він умисно, всупереч волі пасажирки, двічі торкався долонею її сідниць, чим вчинив принизливі дії невербального характеру та створив для неї залякувальну й принизливу ситуацію.

Потерпіла пояснила працівникам поліції, що під час поїздки відчула дотик до сідниць, обернулася та побачила позаду чоловіка приблизно 40 років. Після цього вона продовжила розмову з подругою, а через кілька секунд знову відчула дотик. Через хвилювання вона не стала нікому повідомляти про подію, вийшла на станції «Печерська», а згодом звернулася до поліції.

Подруга потерпілої підтвердила, що бачила, як невідомий чоловік неодноразово торкався сідниць потерпілої, а згодом за фотознімками впізнала особу, яку вважала порушником.

Чоловік, щодо якого склали протокол, заперечив свою вину. У письмових поясненнях він не заперечував, що перебував у зазначений час у вагоні метро, однак стверджував, що поводився спокійно, жодних непристойних чи протиправних дій не вчиняв та з потерпілою познайомився лише у поліції.

Печерський районний суд закрив провадження через відсутність події та складу адміністративного правопорушення. Суд зазначив, що матеріали справи не підтверджують подію правопорушення та не дають підстав кваліфікувати дії особи як сексуальне домагання. Крім того, суд звернув увагу, що за умов перебування пасажирів у натовпі під час руху поїзда не виключалася можливість випадкового доторкання, а поведінка потерпілої після події, зокрема відсутність негайного звернення до працівників поліції, не свідчила про перебування у стані побоювання за власну безпеку.

Не погодившись із таким рішенням, представник потерпілої подав апеляційну скаргу. Він наголошував, що потерпілу не повідомили про розгляд справи судом першої інстанції, суд неправильно оцінив обставини події, безпідставно припустив випадковість доторкань та не врахував відеозаписи, психологічний стан потерпілої, її звернення до психолога, а також практику ЄСПЛ. Також зазначалося, що чоловік свідомо пересувався поруч із потерпілою, змінював вагони та навмисно приховував свої дії.

Позиція апеляційного суду

Апеляційний суд зазначив, що відповідальність за ч. 1 ст. 173-7 КУпАП настає у разі сексуального домагання, тобто умисного вчинення проти бажання особи образливих, принизливих дій сексуального характеру, виражених вербально або невербально.

Суд апеляційної інстанції вказав, що висновки місцевого суду ґрунтуються на досліджених матеріалах справи, зокрема на рапорті працівника поліції, протоколі прийняття заяви потерпілої, письмових поясненнях потерпілої, свідка та особи, щодо якої складено протокол.

Апеляційний суд зазначив, що даними з письмових пояснень потерпілої, свідка та протоколу прийняття усної заяви фактично підтверджений той факт, що відносно потерпілої вчинені дії з ознаками сексуального домагання.

Водночас суд підкреслив, що переконливих доказів вчинення сексуального домагання саме особою, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, надані матеріали не містять.

Суд апеляційної інстанції вказав, що як потерпіла, так і її подруга стверджували, що порушник мав вік 40–50 років, що явно суперечить зовнішньому вигляду особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, на фотокартці з пенсійного посвідчення та її віку, який становив 71 рік.

Також апеляційний суд звернув увагу, що у протоколі прийняття усної заяви потерпілої не зафіксовано, що вона бачила особу порушника чи може її впізнати за певними прикметами, хоча відповідні графи для цього були передбачені.

Крім того, суд зазначив, що у поясненнях свідка вказано про впізнання порушника за фотознімками, однак не зазначено, кого саме вона впізнала та за якими ознаками.

Апеляційний суд наголосив, що під час апеляційного розгляду були долучені висновок психологічного дослідження потерпілої, документи щодо кваліфікації психолога, фотокартки, інформація про звернення до поліції та довідка працівника поліції, однак ці матеріали не містять доказів причетності особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, до випадку сексуального домагання.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що довідка працівника поліції лише підтверджує перебування особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, неподалік потерпілої на платформі метро, але не підтверджує факту вчинення неправомірних дій.

Окремо суд звернув увагу, що потерпілій та її представнику під час апеляційного розгляду було надано можливість реалізувати процесуальні права, однак надані ними докази не підтверджують винуватості особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, та не спростовують її письмових пояснень.

Апеляційний суд зазначив, що показання потерпілої під час апеляційного розгляду про сексуальне домагання саме з боку особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, не узгоджуються з її письмовими поясненнями і не можуть бути визнані об’єктивними доказами винуватості останньої.

Суд також підкреслив, що відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП саме на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, покладається обов’язок щодо збирання доказів.

Апеляційний суд вказав, що особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, не надано доказів, які б підтверджували наявність у діях особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, об’єктивної і суб’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-7 КУпАП.

Суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого суду, процесуальних порушень, які могли б бути безумовною підставою для скасування постанови, не встановлено.

Отже. Київський апеляційний суд поновив представнику потерпілої строк на апеляційне оскарження, однак залишив апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва — без змін.

Суд підтвердив, що матеріали справи свідчать про наявність ознак сексуального домагання щодо потерпілої, однак належних і переконливих доказів того, що ці дії вчинила саме особа, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, зібрано не було.

Тому за відсутності доказів об’єктивної та суб’єктивної сторін складу адміністративного правопорушення особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-7 КУпАП.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, X щоб бути в курсі найважливіших подій.