Батьків, які не вивозять дітей із червоної зони, позбавлятимуть батьківських прав – Прокудін

Питання евакуації людей із населених пунктів червоної зони Херсонщини постійно на слуху. Але досі в обстрілюваних громадах залишаються не лише дорослі, а й діти. Які важелі має влада, щоб відновити право неповнолітніх на нормальне життя?

 

До дорослих людей, які відмовляються евакуюватися і тим самим наражають на небезпеку не лише себе, а й волонтерів, представників різних органів влади, неможливо вчинити примусові заходи, якийсь фізичний вплив. Бо їхати чи залишатися – свідоме рішення дорослої людини. Щодо дітей – ситуація дещо інша.

 

 

Під час підсумкової пресконференції начальник Херсонської обласної військової адміністрації Олександр Прокудін зазначив, що там, де є діти в родинах, які перебувають у небезпечних зонах, влада йде через суди – подає на позбавлення батьківських прав. Але, за словами начальника ХОВА, цей процес тривалий.

«Віддаю шану волонтерам, старостам населених пунктів, які розташовані біля Дніпра, за їх роботу, за організацію допомоги жителям. Це колосальна праця, ці люди – Герої», – зазначив Прокудін.

 

Як повідомляла «Гривна», посилаючись на звіт  в.о. старости Кізомиського старостинського округу Білозерської громади Світлани Письменної, в одному із самих небезпечних та вщент зруйнованих старостатів правобережної Херсонщини залишилось 55 людей, серед яких – 1 дитина, а також 27 пенсіонерів, 1 – маломобільна та 3 – особи з інвалідністю. До повномасштабного вторгнення РФ кількість населення в Кізомиському старостаті становила 3149 осіб.

 

Про надскладну організацію евакуації з червоної зони розповідав начальник Бериславської міської військової адміністрації Олександр Алчієв:

 

 

«Лише за два тижні ми евакуювали близько 30 осіб. А евакуація тепер – це вже не рейс «бусіка» на певну адресу. Це складна, ретельно спланована операція, в якій задіяні кілька різних структур, кілька одиниць військової техніки та кількадесят людей. І кожен із цих людей на вагу золота. Ці справжні герої мають ризикувати власним життям, аби котрийсь із місцевих мешканців, який нарешті погодився розлучитися з власним будинком, дістався умовної Вінниці. У нас, приміром, залишився тільки один волонтер з Херсона, який ще погоджується вивозити людей. Можете собі уявити, як ми його цінуємо».