Тернополь
Рус

Батьківство накриває сильніше. Рецензія на фільм «Клубне дитя»

Шоу-бизнес
19-10-2026 17:53
news-image

Історії про безвідповідальних чоловіків, яким одного чудового дня на голову звалюється дитина, існують у кіно чи не так само довго, як і самі сімейні комедії. Зазвичай далі все розгортається за передбачуваним сценарієм: спочатку дорослий розтелепа намагається позбутися несподіваного тягаря, потім потрапляє з дитиною у безліч кумедних ситуацій, а наприкінці усвідомлює, що справжнє щастя полягає не в розвагах, а в сім’ї. «Клубне дитя» (Club Kid) американця Джордана Фьорстмана за своєю конструкцією мало чим відрізняється від десятків подібних фільмів. От тільки цього разу безвідповідальний татусь – зірка нью-йоркської гей-тусовки, а замість дитячих майданчиків на його сина чекають нічні клуби, драг-квін і музика, під яку дорослі зазвичай розважаються до відключки.

Стрічка дебютувала у програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю 2026 року, а українські глядачі змогли побачити її на десятому Київському тижні критики. Для Фьорстмана це режисерський повнометражний дебют. Досі він був відомий завдяки комедійним відео в соцмережах, провокативному гумору та акторським роботам, зокрема в серіалі «Я люблю Лос-Анджелес» і стрічці «Гниття на сонці». Сценарій «Клубного дитя» він також написав сам, а ще виконав головну роль. І це важливо, адже в цій історії легко впізнати середовище, з яким автор добре знайомий особисто.

Його герой Пітер – відомий організатор нью-йоркських клубних вечірок. Музика, наркотики, алкоголь, випадкові знайомства й секс – нескінченні тусовки стали для нього фактично професією. Проблема лише в тому, що з роками Пітер дедалі більше вживає і все частіше підводить свою бізнес-партнерку, зіграну Карою Делевінь. Тож одного дня вона просто викидає його зі спільного бізнесу.

І в цей самий момент на його порозі з’являється десятирічний Арло (Реджі Абсолом) – син, про існування якого Пітер навіть не підозрював. Хлопчик потребує батьківського піклування, хоча сам новоспечений тато ледве здатен упоратися з власним життям. Пітер недовго вдає із себе зразкового татка, а потім вирішує взяти дитину із собою у своє звичне середовище.

«Клубне дитя» (Club Kid) 2026 кадр Реджі Абсолом

За таких обставин можна було б очікувати доволі похмурої історії дорослішання, тільки не дитини, а її батька. Тим паче що нічне життя великого міста дає для цього більш ніж достатньо матеріалу. Передозування наркотиків, поліцейські рейди, кримінальні оборудки, випадковий секс, ВІЛ та інші небезпеки, які супроводжують клубне життя. Зрештою, сам сюжет ніби підштовхує до того, щоб занурити глядача в найтемніші закутки цього світу й водночас змусити батька нарешті усвідомити, наскільки безвідповідально він поводиться.

Проте Фьорстман обирає зовсім іншу інтонацію. Його клубний Нью-Йорк – це передусім середовище прийняття, свободи самовираження та людей, які звикли відкрито говорити про власні почуття. Тут значно частіше обговорюють психологічні проблеми й особисті кордони, ніж погрожують одне одному розправою, а дивакуваті знайомі Пітера можуть виявитися напрочуд уважними до дитини. Замість очікуваної розповіді про моральне падіння режисер пропонує теплу історію про спільноту, яка сама не завжди відповідає загальноприйнятим нормам, але чудово розуміє цінність підтримки.

Фьорстман ніби намагається виправдати клубну культуру перед консервативним глядачем і пояснити, що за екстравагантними костюмами, сексуальною свободою й нічними вечірками насправді ховаються звичайні люди. Звісно, у цьому світі не бракує наркотиків, алкоголю й безвідповідальних рішень. Але автор не перетворює їх на обов’язкові атрибути моральної деградації.

Водночас автор показує, як людина, котра роками уникала будь-яких зобов’язань, реагує на появу когось, за кого тепер доведеться відповідати. Цікаво, що дитина не змушує героя негайно відмовитися від попереднього життя, змінити друзів, знайти поважну роботу. Навпаки, Пітер намагається поєднувати турботу про Арло зі звичним способом життя. І малий із радістю діджеїть ночами в клубі.

«Клубне дитя» (Club Kid)

Сам хлопчик, чия мати була наркозалежною британкою, після всіх життєвих потрясінь виявляється напрочуд спокійним і не стільки потребує опіки, скільки хоче нарешті відчути, що комусь потрібен. Він поводиться надто зріло для свого віку, а його стосунки з Пітером розвиваються майже безконфліктно. Фьорстман явно прагнув зробити історію привабливою для глядача. Часом його історія стає аж надто милою, а клубне середовище нагадує своєрідну утопію, де навіть найбільш ексцентричні персонажі в потрібний момент обов’язково виявляться чуйними й готовими допомогти.

Але саме тоді, коли здається, що «Клубне дитя» остаточно перетвориться на черговий *crowd-pleaser* про невдаху, якого перевиховала дитина, Фьорстман нагадує про значно менш приємний бік дорослішання. Самого бажання стати хорошим батьком недостатньо. Учинки мають наслідки, і навіть найщиріша любов не завжди може виправити помилки, яких людина припустилася раніше. Особливо коли йдеться про дитину, чиє майбутнє залежить не лише від почуттів новоспеченого татуся, а й від соціальних служб.

Завдяки цьому фінальна частина фільму набуває значно більшої драматичної ваги, ніж можна було очікувати від попередніх пригод Пітера й Арло. Режисер не відмовляється від загалом оптимістичного погляду на своїх персонажів, проте й не дозволяє їм просто здобути бажане щастя завдяки кільком правильним рішенням. Дорослішання виявляється не одноразовим актом прозріння, після якого всі життєві проблеми магічним чином зникають, а процесом, у якому доведеться відповідати й за власні помилки.

«Клубне дитя» (Club Kid)

Візуально «Клубне дитя» цікаве. Оператор Адам Ньюпорт-Берра знімав картину на 35-міліметрову плівку, що додає нічному Нью-Йорку приємної фактурності. Камера охоче занурюється в натовп і вихоплює обличчя серед танців, алкоголю та клубного освітлення.

Звісно, «Клубне дитя» не претендує на революцію в жанрі. За всією специфікою нью-йоркського нічного життя ховається доволі традиційна історія про інфантильного чоловіка, який завдяки дитині відкриває для себе відповідальність, любов і справжню близькість. Подекуди фільм передбачуваний, а його прагнення показати квір-спільноту передусім із найкращого боку часом виглядає надто ідеалістично.

Проте Фьорстману вдалося зробити цю знайому історію щирою, смішною і теплою. Він добре знає середовище, про яке розповідає, не соромиться його недоліків і переконливо грає головного героя. Його герої можуть бути безвідповідальними й егоїстичними, але це не позбавляє їх здатності любити й змінюватися. Зрештою, найважливіша думка «Клубного дитя» полягає не в тому, що дитина здатна перевиховати навіть найбільшого нехлюя, а в тому, що після чергової вечірки можна просто прибрати сміття й забути про все, а от наслідків власних рішень так легко позбутися вже не вийде.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Найкращі фільми про дорослішання

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Підтримайте Україну:

Источник: Kinowar