Батько просив визнати, що сам виховує сина, але суд відмовив, хоча мати не заперечувала
Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення Рівненського міського суду Рівненської області, який відмовив батькові у встановленні факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина і визначенні місця проживання дитини разом із ним.
Чоловік стверджував, що фактично сам виховує та утримує сина, тоді як мати проживає окремо. Водночас суди встановили, що в житті дитини брали участь обоє батьків, мати сплачувала аліменти та не мала заборгованості, а доказів порушення чи оспорювання батьківських прав позивача не було.
Обставини справи
У вересні 2025 року батько дитини звернувся до Рівненського міського суду з позовом до матері. Він просив встановити факт самостійного виховання та утримання сина, а також визначити його місце проживання разом із батьком.
За твердженням чоловіка, він фактично проживає із сином, забезпечує його утримання, виховання, навчання та розвиток. Мати при цьому проживає окремо.
У лютому 2026 року мати подала заяву, в якій не заперечувала проти визначення місця проживання дитини з батьком.
Орган опіки та піклування також визнав за доцільне визначити місце проживання дитини разом із батьком.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що в житті дитини брали участь обоє батьків.
Крім того, мати сплачувала аліменти. Станом на 22 жовтня 2025 року заборгованості зі сплати аліментів не було.
Чому суд першої інстанції відмовив у позові
Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 11 червня 2026 року відмовив у задоволенні позову.
Суд виходив із того, що висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком є недостатньо обґрунтованим. Зокрема, у ньому не було зазначено, які саме найкращі інтереси дитини враховувалися.
Суд також зазначив, що сама по собі відсутність заперечень матері проти проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини.
Крім того, батько не довів, що його суб’єктивні батьківські права порушені, не визнані або оспорюються. На час ухвалення рішення фактичний спір щодо місця проживання дитини був відсутній.
Суд не встановив і обставин, які б свідчили про самоусунення матері від виконання батьківських обов’язків. Вона сплачувала аліменти та не мала заборгованості, а доказів позбавлення її батьківських прав у матеріалах справи не було.
Що вирішив апеляційний суд
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати.
Рівненський апеляційний суд, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, погодився з висновками суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначила, що висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим, а відсутність заперечень матері проти проживання дитини з батьком сама по собі не є достатньою підставою для задоволення позову.
Апеляційний суд також погодився з тим, що батько не надав переконливих та об’єктивних доказів порушення, невизнання чи оспорювання його батьківських прав.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів не виявила.
Що постановив суд
За результатами апеляційного перегляду Рівненський апеляційний суд постановив апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 червня 2026 року — без змін.
Про рішення у справі №949/2226/25 повідомив Рівненський міський суд Рівненської області.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
