Батько трьох дітей просив відстрочку від мобілізації, але суд відмовив: що було не так із документами
Івано-Франківський окружний адміністративний суд не задовольнив позов військовозобов’язаного, який вимагав скасувати відмову у відстрочці та рішення про його призов на військову службу під час мобілізації.
Чому чоловікові відмовили у відстрочці
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, мотивуючи її тим, що він є батьком, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років. Він подав до Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» заяву щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 2 лютого 2026 року, яка надійшла до комісії 3 лютого 2026 року.
До заяви додано, зокрема, копії свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дітей та свідоцтва про смерть. Комісією з розгляду питань щодо надання військовозобов’язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, прийнято до розгляду заяву. Розгляд проведено 3 лютого 2026 року згідно з протоколом засідання комісії № 12, де прийнято рішення про відмову у наданні відстрочки, оскільки відповідно до поданих документів не підтверджено батьківство всіх трьох дітей, а подані документи прямо суперечать даним звірки через Єдиний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів, що свідчить про наявність у поданих документах очевидних ознак недостовірності, внутрішніх суперечностей та можливого підроблення.
Позивач неодноразово отримував відстрочку раніше на інші періоди з тих самих підстав, оскільки з технічних причин була відсутня синхронізація баз даних між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов’язаних та резервістів і Державним реєстром актів цивільного стану громадян. Після коректної звірки виявлено ознаки недостовірності: згідно зі свідоцтвом про народження однієї з дітей запис про батька здійснено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України; згідно з поданим свідоцтвом про смерть померлим є інша особа, ніж та, на яку посилається позивач, і свідоцтва про смерть відповідної особи не існує; згідно зі свідоцтвом про народження іншої дитини встановлено, що воно видане на інше ім’я, а за актовим записом відповідне свідоцтво у зазначену дату не видавалося.
При поданні документів на відстрочку у період до 2 лютого 2026 року позивач подавав свідоцтво про народження однієї з дітей, де батьком зазначався він, натомість 2 лютого 2026 року подано свідоцтво з ідентичними реквізитами, де батьком зазначено іншу особу. Під час перевірки встановлено істотні невідповідності: в одному свідоцтві про народження батьком зазначено позивача, тоді як в іншому документі з ідентичними реквізитами батьком зазначено іншу особу; свідоцтво про смерть містить відомості про смерть іншої особи; свідоцтво про народження за даними перевірки актового запису не відповідає відомостям Державного реєстру актів цивільного стану громадян; частина поданих документів містить різні серії, реквізити та персональні дані при посиланні на одну й ту саму юридичну обставину.
Не погодившись із рішенням комісії, оформленим протоколом № 12 від 3 лютого 2026 року, та з рішенням, оформленим протоколом № 41 від 8 лютого 2026 року, позивач просив визнати їх протиправними і скасувати, зобов’язати комісію розглянути повторно заяву та прийняти рішення про надання відстрочки як чоловікові, на утриманні якого перебуває троє і більше дітей віком до 18 років, а також скасувати рішення про його призов на військову службу під час мобілізації.
Третя особа — військова частина — у поясненнях зазначила, що наказом командира від 12 лютого 2026 року № 50 позивача призначено до військової частини, зараховано до списків особового складу, а згодом, у зв’язку з відсутністю під час перевірки, вважати таким, що самовільно залишив частину, і знято з видів забезпечення.
Що вирішив суд
Суд керувався частиною 2 статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. В Україні триває воєнний стан, введено загальну мобілізацію.
Що сказав суд про право на відстрочку
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Перевірка підстав щодо надання відстрочки здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Порядок надання відстрочки визначається Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Комісія вивчає заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав, за потреби готує запити або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов’язана розглянути заяву протягом семи днів. Згідно з Переліком документів (додаток 5 до Порядку № 560) до заяви додаються свідоцтва про народження дітей із зазначенням батьківства військовозобов’язаного та один із документів, що підтверджують утримання.
Суд зазначив, що комісія має право перевіряти достовірність документів, а сумнівні документи можуть бути підставою для відмови у наданні відстрочки. Відповідно до частини 7 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пунктів 56–60 Порядку № 560 комісія зобов’язана перевіряти достовірність поданих документів і у разі виявлення очевидних невідповідностей або суперечностей відмовити у наданні відстрочки до усунення таких невідповідностей. Особа, яка звертається за реалізацією публічного права на відстрочку, зобов’язана діяти добросовісно та подавати повний і достовірний пакет документів. Надання взаємовиключних документів не може покладати на державний орган обов’язок приймати позитивне рішення всупереч встановленим розбіжностям.
Позивачем надано документи, що містять суттєві розбіжності та в яких вбачаються ознаки недостовірності та можливого підроблення. За наявності взаємовиключних документів комісія не мала законних підстав для позитивного вирішення питання про відстрочку, оскільки таке рішення суперечило б вимогам законності та рівності всіх військовозобов’язаних перед законом.
Позовні вимоги про визнання протиправними і скасування рішень комісії, оформлених протоколами № 12 від 3 лютого 2026 року та № 41 від 8 лютого 2026 року, а також про зобов’язання розглянути повторно заяву та надати відстрочку є такими, що не підлягають задоволенню.
Чому суд не скасував рішення про призов
Щодо вимоги про скасування рішення про призов на військову службу під час мобілізації суд зазначив, що відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, звільнення військовослужбовців здійснюється наказами посадових осіб. Серед підстав звільнення з військової служби під час воєнного стану, визначених пунктом другим частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», відсутнє скасування рішення про призов особи на військову службу та наказу щодо проходження військової служби. Рішення про призов та наказ командира військової частини від 12 лютого 2026 року № 50 в частині призначення є вже реалізованими, їх дія вичерпана, а тому скасування таких рішень не має наслідком автоматичного звільнення з військової служби. Зобов’язання видати рішення про звільнення є передчасним, оскільки не відомо, чи після подання відповідного рапорту буде відмовлено у добровільному вчиненні дій щодо звільнення.
Яке рішення ухвалив суд
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Суд у справі № 300/1492/26 вирішив: у задоволенні позову відмовити.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
