Батько у ЗСУ – не означає, що дитина залишиться з матір’ю: Верховний Суд розглянув дві показові справи

21-10-2026 11:00
news-image
Верховний Суд пояснив, чому під час визначення місця проживання дитини після розлучення не завжди вирішальними є її бажання, військова служба батька чи матеріальне становище батьків і які обставини суди мають оцінювати насамперед.
Ілюстративне фото з відкритих джерел
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Військова служба одного з батьків не означає, що після розлучення дитина обов’язково має проживати з іншим. Водночас самого бажання батька виховувати дитину недостатньо, щоб суд визначив місце проживання дитини саме з ним.

У таких спорах суди мають з’ясувати, хто фактично піклується про дитину, які стосунки склалися з кожним із батьків, чи створені умови для її розвитку та як запропоноване рішення вплине на психологічний стан дитини й сімейні зв’язки.

Це випливає х двох постанов Верховного Суду – у справі № 183/2755/24 та № 570/6204/23. У першій справі суди залишили дитину з батьком, у другій – визначили її місце проживання з матір’ю. В чому полягає різниця між цими справами та які обставини можуть вплинути на рішення суду – про це далі в матеріалі «Судово-юридичної газети».

Батько й мати служили у війську: чому дитину залишили з батьком

У справі № 183/2755/24 батько просив визначити місце проживання сина разом із ним. Дитина певний час жила з матір’ю, однак із березня 2024 року переїхала до батька. Чоловік проходив військову службу з 2017 року. Мати також була військовослужбовицею, проте у 2024 році звільнилася у запас.

Суди встановили, що батько забезпечив синові належні житлові умови, дитина відвідувала дошкільний заклад, займалася футболом і творчістю. Коли батько був відсутній через службу, допомагала його дружина. Водночас матеріали справи містили відомості про проблеми в поведінці матері, зокрема зловживання алкоголем і залишення дитини з родичами. Ці обставини суд оцінив у сукупності з іншими доказами. Обидва органи опіки та піклування рекомендували визначити місце проживання дитини з батьком.

Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій і залишив їхні рішення без змін. При цьому суд не встановлював загального правила, за яким дитина має залишатися з батьком-військовим або з матір’ю. Вирішальними були конкретні обставини цієї сім’ї та те, який варіант найбільше відповідав інтересам дитини.

Батько був мобілізований, але син залишився з матір’ю

У іншій справі № 570/6204/23, спір стосувався місця проживання сина. Батько звернувся до суду з позовом, а мати подала зустрічний позов, наполягаючи, щоб із нею проживали обоє дітей. Спочатку суд визначив місце проживання сина з батьком, а доньки – з матір’ю.

Однак апеляційний суд змінив рішення щодо сина та постановив, що він має жити з матір’ю. Верховний Суд залишив цей результат без змін, хоча частково задовольнив касаційну скаргу батька: він змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду.

На момент розгляду справи син уже проживав із батьком, однак у червні 2025 року чоловіка мобілізували. Через службу він перебував поза місцем проживання, а догляд за дитиною за його дорученням здійснювали родичі. Допомагала й дружина батька. Водночас матеріали справи свідчили, що обоє батьків мали належні житлові умови та могли забезпечити дитині необхідне.

Мати працювала й мала позитивні характеристики. У суді також оцінювали відомості про стосунки між батьками та психологічний стан дітей.

Як суд оцінював матеріали про домашнє насильство

У другій справі порушувалося й питання домашнього насильства. У матеріалах були відомості про терміновий заборонний припис щодо батька, звернення матері до правоохоронних органів та психологічний висновок від 23 жовтня 2023 року. У ньому фахівець рекомендував дітям психологічну й медичну підтримку після того, як вони стали свідками конфліктів між батьками.

Водночас батько заперечував відповідні твердження та у касаційній скарзі зазначав, що постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності було скасовано, а провадження закрито через відсутність події та складу правопорушення. Він також наголошував, що внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань саме по собі не доводить його вини у кримінальному правопорушенні. Тому ці обставини не слід зводити до твердження, що всі звинувачення були остаточно доведені.

Суд оцінював матеріали справи в контексті спору про інтереси дітей, а не встановлював кримінальну вину батька.

Чому бажання дитини жити з одним із батьків не є вирішальним

У другій справі батько посилався на бажання сина проживати з ним. Верховний Суд наголосив, що думку дитини необхідно враховувати, але вона не має автоматично визначати результат спору. Суд повинен з’ясувати, чому дитина висловлює таке бажання, наскільки воно є самостійним і чи відповідає проживання з обраним із батьків її найкращим інтересам.

Особливо обережно слід оцінювати позицію малолітньої дитини, яка може залежати від настроїв дорослих або обставин конфлікту між ними. Важливими є також зв’язок дитини з кожним із батьків, її вік, стан здоров’я, умови виховання та інші обставини, передбачені статтею 161 Сімейного кодексу України.

Окрему увагу Верховний Суд приділив зв’язку між братом і сестрою. У другій справі мати наголошувала, що донька почувається найбільш комфортно зі старшим братом, а розділення дітей може негативно позначитися на їхньому психологічному стані.

Суд підкреслив, що під час визначення місця проживання дітей потрібно оцінювати не лише стосунки кожної дитини з батьками, а й зв’язок між братами та сестрами. Значення мають різниця у віці, тривалість спільного проживання, емоційна близькість і можливі наслідки розлучення. Ідеться не про безумовну заборону визначати місце проживання дітей окремо. Проте суд має з’ясувати, чи не завдасть таке рішення істотної психологічної шкоди та чи є для розділення дітей достатні підстави.

Які критерії застосовує суд під час визначення місця проживання дитини

Обидві постанови показують, що в таких спорах немає автоматичної переваги матері над батьком або батька над матір’ю. Суд має оцінити обставини конкретної сім’ї та визначити, яке рішення найкраще захищає інтереси дитини.

Зокрема, враховуються:

  • ставлення кожного з батьків до виконання своїх обов’язків;
  • прихильність дитини до матері й батька;
  • вік і стан здоров’я дитини;
  • умови проживання та можливості забезпечити виховання;
  • психологічний стан дитини й обставини сімейного конфлікту;
  • зв’язок із братами та сестрами й можливі наслідки їхнього розділення;
  • інші істотні обставини, підтверджені доказами.

Сам по собі вищий дохід або кращі побутові умови одного з батьків не є достатньою підставою для передачі йому дитини. Так само військова служба, мобілізація або допомога родичів у догляді не визначають результат спору без оцінки всіх інших обставин.

Верховний Суд виходить із того, що в центрі таких справ мають бути не статус батьків і не їхні взаємні претензії, а безпека, стабільність і найкращі інтереси дитини. Саме тому навіть у спорах за схожих обставин рішення можуть бути різними.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Источник: СЮГ