Батько забрав сина до Румунії, а донька залишилася з матір’ю в Україні: ВС пояснив, коли дітей не можна розлучати
Питання визначення місця проживання дітей у воєнних реаліях набуває особливої складності, коли батьки фактично проживають окремо, а діти перебувають у різних країнах. У такій ситуації суд має визначити не лише, з ким кожна дитина має тісніший емоційний зв’язок або хто з батьків може забезпечити їй належні умови, а й наслідки такого рішення для самих дітей та їхніх родинних відносин.
Спір щодо місця проживання двох малолітніх дітей розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 серпня 2026 року у справі № 216/3237/24. Суд перевіряв рішення у спорі між батьками, які просили визначити місце проживання обох дітей разом із ними.
Питання мало особливе значення через те, що на момент розгляду справи син фактично проживав із батьком у Румунії, а донька — в Україні з матір’ю. Тому суди мали визначити, чи відповідає інтересам дітей збереження такого фактичного стану та їх проживання окремо.
Обставини справи
Сторони перебувають у шлюбі з 3 серпня 2017 року та мають двох малолітніх дітей — сина і доньку. Наприкінці 2021 року донька перенесла тяжке захворювання, перебувала під наглядом профільних лікарів, а у 2023 році їй було встановлено інвалідність з дитинства.
У 2022 році сім’я переїхала до Румунії. Згодом мати разом із дітьми повернулася до України, де вони проживали певний час (донька — з бабусею в Кривому Розі, а син — із матір’ю в Одесі). Проте з квітня 2024 року діти фактично почали проживати окремо: донька залишилася в Україні, а син став проживати з батьком у Румунії.
Пізніше, 26 квітня 2024 року мати за попередньою домовленістю привезла сина до Румунії для спілкування з батьком. Після цього батько дитину матері не повернув і звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дітей із ним. Свої вимоги він, зокрема, обґрунтовував неналежним, на його думку, виконанням матір’ю батьківських обов’язків та її поведінкою.
Мати подала зустрічний позов і просила визначити місце проживання дітей із нею. Вона, серед іншого, посилалася на те, що забезпечує дітям належні умови, працює викладачем, а донька потребує постійного медичного нагляду. У справі також були докази щодо умов проживання дітей, їхнього навчання та психологічного стану.
Суд першої інстанції 15 грудня 2025 року задовольнив обидва позови частково: визначив місце проживання сина з батьком, а доньки — з матір’ю. Апеляційний суд 7 квітня 2026 року залишив це рішення без змін. Апеляційний суд виходив, зокрема, з фактичного проживання дітей із відповідними батьками, їхньої прихильності та створення кожним із батьків належних умов для проживання і виховання.
Мати у касаційній скарзі наполягала, що суди не врахували необхідність збереження зв’язку між братом і сестрою, не дослідили належним чином психоемоційний стан сина та не з’ясували, чи може роз’єднання дітей негативно вплинути на їхні родинні відносини. Батько, зі свого боку, оскаржував рішення в частині визначення місця проживання доньки з матір’ю.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що під час вирішення спору про місце проживання дитини першочергове значення мають її найкращі інтереси.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї.
Суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Водночас Суд звернув увагу на специфіку ситуацій, коли діти з однієї сім’ї проживають окремо. Суд вказав, що якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер.
Суд зазначив, що хоча суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому — не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси.
ВС також навів критерії, які мають оцінюватися при вирішенні питання про роздільне проживання дітей.
При визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв’язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на такі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім’ї на час вирішення спору.
Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір’ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо, тощо.
У цій справі Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки цим обставинам.
Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що роз’єднання рідного брата та сестри призводить до розриву родинних зв’язків, порушує право дітей на спілкування між собою, та не перевірив, чи відповідає таке роз’єднання якнайкращим інтересам дітей. Апеляційний суд також не здійснив оцінки відносин між братом і сестрою та не навів підстав свого рішення про їх роз’єднання.
При цьому Суд звернув увагу на психологічний висновок щодо доньки. З нього випливало, що дівчинка має дуже міцний зв’язок із матір’ю, не згадує батька на карті сім’ї, називає основним страхом те, щоб її не забрали від матері, та сумує за братом.
Окремо Верховний Суд розглянув процесуальні доводи щодо доказів приватного характеру, які батько надав на підтвердження своїх тверджень щодо поведінки матері.
Суд наголосив, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається. Докази підлягають оцінці з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку.
У цій справі мати ще в суді першої інстанції просила визнати недопустимими докази приватного характеру, посилаючись на те, що батько отримав їх таємно через її особисті месенджери й акаунти. Апеляційний суд на ці аргументи належної відповіді не надав і питання допустимості таких доказів не вирішив.
ВС вказав, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. У цій справі апеляційний суд не надав відповіді на важливий аргумент апеляційних скарг щодо роз’єднання дітей та не вирішив питання про допустимість зазначених доказів.
За таких обставин ВС дійшов висновку, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Суд зазначив, що апеляційному суду потрібно з’ясувати чи буде відповідати якнайкращим інтересам дітей їх роз’єднання, здійснити оцінку відносин між братом і сестрою і перевірити чи не призведе таке роз’єднання до руйнування родинних відносин між рідними братом та сестрою, та вирішити позови залежно від відповіді на ці питання.
Верховний Суд також врахував межі касаційного перегляду: касаційний суд не може самостійно встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, або надавати перевагу одним доказам над іншими. Саме тому необхідні питання мають бути з’ясовані під час нового апеляційного розгляду.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу матері та частково задовольнив касаційну скаргу батька, скасував постанову апеляційного суду і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, Суд не визначив остаточно, з ким мають проживати діти. Він вказав, що для такого рішення необхідно повноцінно дослідити, чи відповідає їхнім найкращим інтересам проживання окремо, оцінити відносини між братом і сестрою та можливий вплив їх роз’єднання на родинні зв’язки. Одночасно апеляційний суд має надати належну відповідь на процесуальні доводи матері щодо допустимості доказів приватного характеру.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
