Борг за воду накопичувався з 2019 року: власниця квартири там не проживала, але суд зобов’язав її погасити заборгованість
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області розглянув цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця до власниці квартири про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Суд досліджував питання правомірності стягнення боргу за послуги водопостачання та водовідведення, право вимоги за яким перейшло до позивача після придбання дебіторської заборгованості комунального підприємства на аукціоні.
Суть справи
До суду звернувся фізична особа-підприємець із позовом до власниці квартири про стягнення 2440,06 грн заборгованості, яка складалася із 1802,41 грн боргу за житлово-комунальні послуги за період із листопада 2019 року до липня 2023 року, 503,58 грн інфляційних втрат та 134,07 грн 3% річних. Також позивач просив компенсувати судові витрати.
Позивач обґрунтовував вимоги тим, що Комунальне підприємство «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради було визнано банкрутом, після чого в межах ліквідаційної процедури було проведено електронний аукціон із продажу права вимоги дебіторської заборгованості підприємства. Переможцем аукціону став позивач.
На підставі результатів аукціону між КП «Первомайськводоканал» та фізичною особою-підприємцем було укладено акт про придбання майна на аукціоні, за яким новому кредитору передали право вимоги дебіторської заборгованості комунального підприємства. Загальна сума переданої заборгованості становила понад 11,2 млн грн.
Позивач зазначав, що він набув статусу нового кредитора щодо боржників за комунальними платежами, зокрема за особовим рахунком, відкритим за квартирою відповідачки. За цією адресою обліковувалася заборгованість у розмірі 1802,41 грн.
Відповідно до даних державних реєстрів власником квартири була саме відповідачка. Позивач вказував, що саме власник житла зобов’язаний утримувати його та оплачувати отримані житлово-комунальні послуги.
Відповідачка заперечувала проти позову. Вона зазначала, що із червня 2019 року у квартирі ніхто не проживає, тому фактичне споживання води було відсутнє. На її думку, позивач не довів ані факту споживання послуг, ані правомірності нарахування заборгованості.
Позивач, своєю чергою, наполягав, що саме факт непроживання у квартирі не звільняє власника від обов’язку оплачувати житлово-комунальні послуги. Також він зазначав, що розмір боргу підтверджується даними особового рахунку, нарахуваннями та іншими документами.
Позиція та висновки суду
Дослідивши матеріали справи № 484/4261/26 та надані докази, суд встановив, що позивач набув право вимоги до боржників КП «Первомайськводоканал» на підставі договору відступлення права вимоги після проведення аукціону. Новий кредитор отримав право вимагати виконання зобов’язань боржниками, у тому числі сплати заборгованості за комунальні послуги.
Суд зазначив, що за законодавством споживач житлово-комунальних послуг зобов’язаний оплачувати отримані послуги за встановленими тарифами та у строки, визначені договором або законом. До таких послуг належать, зокрема, послуги централізованого водопостачання та водовідведення.
Суд дійшов висновку, що відповідачка як власниця квартири є споживачем житлово-комунальних послуг та має обов’язок щодо їх оплати.
Оцінюючи доводи відповідачки про те, що у квартирі ніхто не проживав, суд зазначив, що надані нею документи не спростовують наявність заборгованості та не підтверджують, що в період із листопада 2019 року до липня 2023 року послуги не надавалися.
Суд також вказав, що у разі тимчасового непроживання, зміни кількості осіб, які користуються житлом, або припинення користування послугами відповідачка мала своєчасно повідомити про це постачальника для коригування нарахувань або ініціювати припинення відповідних правовідносин. Оскільки таких доказів вона не надала, заборгованість підлягає стягненню.
Щодо інфляційних втрат та 3% річних суд зазначив, що після переходу права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент такого переходу. Договором відступлення права вимоги було передбачено також право на стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.
Суд визнав обґрунтованим право позивача на нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки відповідачка не надала доказів, які б спростовували розрахунок позивача.
Також суд розглянув питання позовної давності. Він зазначив, що загальна позовна давність становить три роки, однак у зв’язку з дією карантинних та воєнних норм строки позовної давності продовжувалися. Суд дійшов висновку, що позивач строк звернення до суду не пропустив.
У результаті суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх у повному обсязі. Із відповідачки було стягнуто заборгованість за житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати, 3% річних, судовий збір та частину витрат на професійну правничу допомогу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
