Борис Джонсон про саміт Трампа-путіна: «Це був найблювотніший момент в історії, але Трамп взяв з нього важливий урок»

Колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, палкий прихильник України, якому якось вдається поєднувати цю любов із підтримкою американського президента Дональда Трампа, написав статтю для The Daily Mail, в якій висловив свій погляд на зустріч Трампа з путіним і її наслідки для репутації США як захисника світової демократії.

Наводимо повний переклад статті Бориса Джонсона.

«Що ж, це був чи не найблювотніший епізод за всю бридку історію міжнародної дипломатії – побачити, як путіна вітають на американській землі. Було блювотно бачити, як йому аплодують на червоній доріжці.

Було блювотно дивитися на його посмішку Голлума, коли він став одним з небагатьох світових лідерів, яких запросили проїхатися на задньому сидінні президентського лімузина.

Було справді дивно чути, як йому надали американську платформу для його брехні про причини війни в Україні – країні, яка у 2014 році, коли він вперше напав на неї, не становила жодної загрози для росії.

Слухаючи його ласкаву та виснажливу передбачуваність, з якою він намагався одночасно підлеститися та непомітно принизити Дональда Трампа, мені хотілося блювати. Б'юся об заклад, що вам теж – і більшість із нас навіть не українці.

Уявіть собі, як це – бути одним із цих героїв, що перебували в бою, у бліндажі під Покровськом, борючись за свободу своєї країни, і чути, як президент Сполучених Штатів – капітан команди «Вільний світ» – називає путіна «босом».

Блювота.

Подумайте про десятки тисяч українських вдів та сиріт. Подумайте про покалічених та понівечених; подумайте про українських мирних жителів, які живуть щодня і щоночі в жаху від путінських бомб та ракет, які падали на їхні голови навіть під час так званих переговорів на Алясці.

Запитайте себе, що відчували ці люди, коли чули, як президент США – у певному сенсі головний гарант свободи та демократії у світі – говорить про «фантастичні стосунки», які він має з путіним, диктатором, який катує їхню країну вже три з половиною роки.

Це був огидний момент, бо путін – воєнний злочинець, чия постійна брехня та агресія аналогічні Гітлеру.

Іноді можна почути, що метою Білого дому є «зупинити смерть» або «зупинити вбивства» в Україні, нібито є провина з обох сторін. Яка нісенітниця.

Кров кожного росіянина, який загинув у цьому конфлікті, на руках путіна. Кров кожного українця, який загинув, на руках путіна.

Уся різанина та вся трагедія в Україні – це вина однієї людини, бо зараз не було б війни, не було б кровопролиття, не було б катастрофи, якби не зарозумілість, безглуздість та фундаментальний прорахунок путіна.

Ось чому було так важко пережити вигляд путіна, який гордо походжав на саміті на Алясці. Ось чому ця подія така неприємна.

І все ж, як і багато найнеприємніших прикладів історичної дипломатії, ця зустріч все ж була виправданою і навіть необхідною.

Хоч це й було блювотно, Трамп мав рацію, що спробував. Він мав рацію, що зустрівся з путіним, бо якщо мільйони українців з жахом спостерігали за реабілітацією російського тирана на червоній доріжці, вони також спостерігали з надією.

Вони сподівалися, що, можливо, цей легендарний нью-йоркський укладач угод зможе запропонувати рішення, яке покладе край війні і врятує те, чого вони хочуть і потребують, а саме свободу, суверенітет і незалежність своєї країни.

Дональд Трамп мав і має рацію, ризикнувши, бо знає, що одного дня путін справді укладе угоду. Його позиції в москві набагато слабші, ніж здається.

російська економіка починає тріщати під тягарем війни. Безробіття зростає, як і інфляція та процентні ставки.

путін побачив, як один з його найбільших клієнтів нафти – Індія – раптово опинився під санкціями Трампа, а Bloomberg повідомляє про ознаки того, що індійські покупці нафти вже відмовляються від росії.

Найголовніше, що путін досі не може і не зможе придушити дух українського опору. Так, для українських бійців зараз дуже важкі часи, і так, завдяки титанічним зусиллям і витратам путіну вдалося досягти невеликих успіхів на сході – театрально розрекламованих під час саміту на Алясці.

Але ці просування знову були стримані українцями, і станом на зараз – середину серпня – багато анонсований масштабний російський літній наступ 2025 року досі не матеріалізувався, не кажучи вже про успіх.

Трамп мав стовідсотково рацію, відчуваючи шанс на мир, і мав рацію, бажаючи його встановити. Він один із тих, хто вважає – як і Бенджамін Франклін – що не буває ні хорошої війни, ні поганого миру, і він також має рацію.

Але спостерігачам за цією зустріччю було зрозуміло – і, я вважаю, це було досить зрозуміло американським переговірникам у залі – що путін не хоче миру, і точно не на умовах, які могли б прийняти США чи Україна.

Кожен, хто працював з Трампом і знає його настрої, міг би сказати, що ця зустріч не була успішною. Анонсований обід не відбувся.

Не було жодного очікуваного обговорення будь-якого нового привабливого комерційного партнерства між США та росією чи співпраці в Арктиці. Натомість саміт раптово й на кілька годин раніше завершився абсолютно безрезультатною прес-конференцією, на якій Трамп – що надзвичайно дивно – не відповідав на запитання преси.

Зустріч була цінною лише в цьому сенсі: на Алясці Трамп зіткнувся з реальністю віч-на-віч.

путін принципово хоче контролювати Україну та знову зробити її придатком москви.

Українці принципово хочуть бути вільними – і в цьому бажанні вони мають довгострокову підтримку інших західних демократій, і, що найважливіше, самого Трампа, а також Меланії Трамп, першої леді, яка відіграє дедалі більшу роль у формуванні мислення свого чоловіка.

Трамп-ріелтор зрозумів, що справа не в нерухомості. Не в географії чи території. Справа в долі.

Йдеться про право українців обирати власну долю як вільної та незалежної європейської нації. Це означає, що війна не закінчиться, доки путін не визнає правду: він програв битву за долю України.

Тільки коли це станеться – коли путін прийме істину, очевидну для кожного, хто відвідує Україну, – тоді у нас буде мир.

Чесно кажучи, я сумніваюся, що Дональду Трампу сьогодні сподобаються світові заголовки. Не думаю, що йому сподобається думка про те, що путін переміг його, що Трамп розстелив червону доріжку для ізгоя – і витратив багато політичного капіталу – і нічого не отримав натомість.

Невдача на Алясці, на мою думку, зміцнить його переконання, що єдиний спосіб виправити це – посилити тиск на путіна.

Ніхто насправді не очікував, що президент США запровадить вторинні санкції проти країн, які продовжують купувати російську нафту та газ, – і все ж він це зробив.

А як щодо Британії? А як щодо Європи? Коли ми наберемося сміливості зробити те саме? Це наш континент. Ми постійно вимагаємо лідерства від Америки, але нам навіть не вистачає сміливості наслідувати цей приклад.

Одного дня ця війна закінчиться миром, який захистить українську свободу; але, як сказав Трамп на Алясці, європейцям – на чолі з Британією – доведеться взяти на себе ініціативу».