Бориспільське ТЦК бере замовлення на викрадення людей?

Ну що ж, схоже, діяльність ТЦК в Україні перейшла на новий рівень. Тепер вони не просто хапають людей посеред вулиці, порушуючи закони та Конституцію. Здається, з’явився новий формат їхньої діяльності: викрадення чоловіків на замовлення - для прибирання ворогів та конкурентів.

Звісно, всі пам’ятають історію з журналістом Мухачовим, якого, за заявами, що лунали після його затримання, ТЦК фактично вилучили з професійної діяльності, попри наявність бронювання та відповідних документів. Але, схоже, на цьому функціонал ТЦК не закінчується. Складається враження, що ТЦК-НКВС, увірувавши у повну безкарність, яку йому забезпечує офіс президента на чолі з Зеленським, тепер є не лише інструментом примусової мобілізації, а й перетворилося на механізм вирішення «чужих проблем», адже, якщо державний ресурс можна використати для того, аби знайти конкретну людину, силоміць її забрати задля того, аби усунути її від роботи чи діяльності, позбавивши волі, то чим така схема відрізняється від послуг організованого злочинного угруповання?

ОЗУ прибирають того, хто заважає, тож і ТЦК можуть таких людей «прибрати». В ОЗУ вирішують конфлікти за гроші або через прохання впливової людини, і у ТЦК тепер є така можливість. То що, тепер братимуть гроші не лише за те, аби рідні могли відкупити затриманого, а й навпаки, щоб когось забрати? Тож, якщо існує повна безкарність за людоловство, то чому б не «допомогти» тому, хто здатен «попросити»? І різниця між ОЗУ та ТЦК лише у тому, що, на відміну від ОЗУ, представники ТЦК можуть не перейматись, що їх за людоловство таки притягнуть до відповідальності.

Тож, якщо історія, яку ми хочемо розповісти, підтвердить хоча б частину наших підозр, виникає вкрай небезпечна ситуація, адже ТЦК може перетворитися на інструмент не лише насильницької мобілізації, а й цілеспрямованого усунення з професійного та суспільного життя людей, які з тих чи інших причин стали комусь незручними. І якщо така практика справді з’явилась, то хто і коли вирішив, що ТЦК можуть стати інструментом для тих, кому потрібно прибрати незручну людину?

Саме така ситуація склалась з адвокатом Ігорем Сидоренком. Його професійна діяльність, коло справ, якими він опікувався, та позиція щодо процесів, що відбуваються в українській адвокатурі, очевидно, забезпечили йому не лише прихильників, а й тих, кому така активність була вкрай незручною. Звідки такий висновок? А тому, що сукупність обставин цієї історії дають підстави припускати, що Ігоря Сидоренка тецекашники Бориспільского ТЦК не випадково зустріли на вулиці. Його цілеспрямовано очікували, затримали та доставили до Бориспільского ТЦК.

Погодьтесь, якщо хтось заздалегідь знає, де перебуває людина, потім забезпечує її затримання та фактичне насильницьке доставлення до ТЦК, то виникає цілком обґрунтоване питання: чи не була вся ця історія заздалегідь кимось спланована та організована? Судіть самі. З одного боку - Сидоренко веде декілька резонансних справ, у яких його професійна позиція явно не влаштовує іншу сторону. З іншого - після публікації нашим виданням 29 червня 2026 року статті «Навіщо «реформаторам» адвокатура а-ля Медведчук?» певні особи з так званого грантового та навкологромадського середовища раптом починають висувати претензії саме до Сидоренка, будучи чомусь переконаними, що саме він стоїть за підготовкою цього матеріалу.

Для нашої редакції така реакція була щонайменше дивною. Ми з 2016 року системно пишемо про діяльність лобістів, які, прикриваючись статусом громадського сектору та гаслами про реформи, впливають на державні процеси, а відповідальність за наслідки цих «реформ» чомусь не несуть. Тому пов’язувати одну конкретну публікацію саме із Сидоренком, який не є її автором і не визначає редакційної політики нашого видання, щонайменше - дивно. І саме тому виникає питання: чому претензії через редакційний матеріал раптом адресували не редакції, а конкретному адвокату? І чому саме після цього, за дивним збігом обставин, Сидоренко опиняється в ситуації, коли його фактично вилучають із професійного життя, адже вже 7 липня 2026 року близько 10 години ранку в Києві, на Позняках, біля будинку №23 на вулиці Петра Григоренка, його зупиняють особи, що представились працівниками Бориспільського районного ТЦК та СП, і які безапеляційно, ігноруючи документи, позбавляють Сидоренка можливості вільно залишити місце події та доставляють до Бориспільського ТЦК.

Саме ця обставина є однією з ключових підстав для виникнення підозри, адже Ігор Олександрович проживав у Києві, стояв на обліку у Дарницькому ТЦК, однак для людоловів Бориспільського ТЦК облік людини в іншому ТЦК СП не став перешкодою. Ба більше, виходить, що вони очікували саме на Сидоренка і точно знали, де його знайти і о котрій годині. А отже, ця обставина вказує на необхідність встановити, звідки з’явилася інформація про Сидоренка у людоловів з Бориспільского ТЦК, хто визначив місце і час затримання адвоката та чиїм наказом чи рішенням представники Бориспільського ТЦК взагалі керувались? На підставі якого наказу, розпорядження, завдання чи іншого документа представники Бориспільського районного ТЦК та СП діяли на території міста Києва саме щодо адвоката Сидоренка, хто прийняв рішення про проведення щодо нього відповідних заходів та яким чином працівникам цього ТЦК стало відомо про його місцеперебування?

Як вже повідомлялось, до моменту зазначених подій адвокат Сидоренко здійснював представництво та захист інтересів великої компанії з Німеччини - країни, яка є ключовим міжнародним партнером та донором України. Усунення адвоката з процесу вже зараз створює ризик гучного міжнародного скандалу. Але хіба владу цікавить імідж країни? Чи хоч трошки цікавить?

Подальші дії Бориспільського ТЦК лише підтвердили системне свавілля. Військово-лікарська комісія була проведена формально: лікарі проігнорували наявність у Сидоренка серйозних захворювань, не додали відповідні медичні документи до справи та видали висновок про придатність без належного обстеження. Показово, що такі маніпуляції відбулись у ТЦК, керівництво якого вже фігурувало у кримінальних провадженнях через схеми з документами ВЛК.

Дивно й інше, що теж викликає підозру у замовленні на викрадення: маючи офіцерське звання та визначену військову спеціальність, Сидоренко був направлений на базову загальновійськову підготовку (БЗВП) разом із рядовим складом та призначений на посаду, яка не має жодного відношення до його фаху. Хіба це не яскрава демонстрація того, як кваліфікованого юриста свідомо позбавляють можливості застосувати свої знання, нівелюючи його компетенцію заради виконання чийогось замовлення.

Ми ж зі свого боку починаємо власне журналістське розслідування. Ми встановлюватимемо посадових осіб Бориспільського ТЦК та замовників, які використали бусифікацію для усунення адвоката з професійного життя. Проте наразі постає глобальне питання в рамках цілої країни: хто надав право та повноваження перетворювати державну структуру з оповіщення, яка начебто має забезпечувати оповіщення та проведення мобілізаційних заходів, на приватну службу з усунення незручних людей? Бо якщо представники ТЦК можуть, не побоюючись жодних наслідків, за вказівкою чи в інтересах третіх осіб знаходити конкретну людину, силоміць затримувати її, ігнорувати документи, які мають юридичне значення, та фактично позбавляти її можливості продовжувати професійну діяльність, то це вже не просто свавілля окремих працівників. Це – стратегія організованого злочинного угруповання, звернувшись до якого потенційно можна «замовити» будь-яку людину, і, використавши державний механізм, аби прибрати людину з дороги. І якщо така практика справді існує, то йдеться вже не про мобілізацію, а про небезпечну систему, в якій зацікавленим особам достатньо мати потрібні зв’язки або можливість «попросити» - і незручну людину приберуть з дороги руками ТЦК.


Конфлікти і закони

Фото згенероване Gemeni