Боєць тернопільського КОРДу про війну: “Ми тримали «дорогу життя»”
«Ми тримали «дорогу життя», аби хлопці могли заїхати в Бахмут і виконувати завдання», – боєць тернопільського КОРДу.
Він пішов на повномасштабну війну одразу після закінчення університету. Спочатку — у територіальну оборону, потім — у легендарний батальйон ЗСУ «Вовки Да Вінчі». Тернопільський захисник Олександр розповів, як згодом приєднався до спецпідрозділу КОРД, де знайшов справжню команду й побратимів, як брав участь у боях та разом із побратимами обороняв «дорогу життя» під Бахмутом.
Після вишу він не шукав цивільної роботи — одразу вирушив до війська. Спочатку — навчання у Силах територіальної оборони. Саме тоді Олександр вперше зустрівся з бійцями КОРДу, які проводили підготовку.
«Вони навчали нас всього — від медицини до зачисток приміщень і тактики штурму в малих групах. Ці знання знадобилися і не раз рятували життя — як моє, так і побратимів».
Згодом Олександр приєднався до побратимів із бойового батальйону «Вовки Да Вінчі». Він пригадує, як прийшов на фронт, своє перше завдання і як сам змінився після першої втрати. Тоді загинув його побратим із Тернополя, прикривши собою інших під час артобстрілу під Бахмутом.
«Пам’ятаю перший вихід, перед нами стояло завдання — утримувати «дорогу життя», що з’єднувала Бахмут із тилом. Оборона цієї важливої логістичної артерії не дозволяла ворогу просунутися. Ми тримали «дорогу життя», аби хлопці могли заїхати в Бахмут і виконувати завдання», – розповідає боєць.
Це була одна з ключових ділянок, якою доставлялись боєприпаси, проходили ротації. Її утримували ціною щоденних боїв. Часто — у воді, снігу, багнюці, під обстрілами та, на жаль, із втратами.
«Все, що ти вивчив на полігоні, в критичний момент працює автоматично», — каже Олександр. – Вижити на війні — це не тільки про фарт, а й про дисципліну, фізичну форму і безперервні тренування».
Надання медичної допомоги — це одне з основних умінь, яке повинні освоїти всі бійці. Коли поранення, крики, адреналін — потрібно діяти чітко і спокійно. Холодний розум — це те, що рятує.
На жаль, у бою із вагнерівцями загинув один із представників тернопільського КОРДу Віктор Мельниченко та легендарний комбат батальйону добровольців Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі).
«Втрати побратимів — це те, що змінює назавжди, – каже Олександр. – У бою ти на адреналіні, немає часу на емоції. Усвідомлення приходить лише тоді, коли повертаєшся із позицій. Ці втрати залишилися у серці назавжди, вони змінили мене», – ділиться кордівець.
Він пригадує, як особисто виносив загиблих — по болотах, снігу, під обстрілами, щоб рідні та близькі могли з ними попрощатися.
«Ось буквально нещодавно загинув мій найкращий друг. Для мене це дуже боляче, з ним я втратив частину своєї душі».
Після травми та тривалої реабілітації Олександру запропонували приєднатись до спецпідрозділу КОРД.
«Для мене — це велика честь. Тут справжній колектив, тут кожен знає, що робити на полі бою».
Спецпризначенець каже, служба в КОРДі — це постійний розвиток, дисципліна та командна відповідальність. За кожною успішною операцією стоїть висока професійна підготовка, вміння мислити нестандартно й бути завжди на крок попереду.
Олександр, як і всі ми, мріє про перемогу. Але розуміє: шлях до неї — довгий та складний.
«Ми вже заплатили велику ціну. І дуже важливо, щоб суспільство не було байдужим. Але ми сильні. І головне — тримати стрій, бути разом, пам’ятати, заради кого ми все це робимо».
