Бойове авто зникло після обстрілу: військового зобов’язали відшкодувати 5,6 млн грн, але суд скасував наказ

Житомирський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця — заступника командира механізованого батальйону з озброєння — до військової частини щодо оскарження наказу про притягнення його до дисциплінарної, повної та підвищеної матеріальної відповідальності у зв’язку зі зникненням пошкодженого під час бойового завдання автомобіля HMMWV вартістю 5 656 491,22 грн. Військовослужбовець також просив зобов’язати військову частину нарахувати та виплатити премію за січень 2024 року і повернути кошти, утримані з його грошового забезпечення.

Суть справи

Позивач із 11 квітня 2023 року проходив військову службу на посаді заступника командира 3-го механізованого батальйону з озброєння. На цю посаду його призначили наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 29 березня 2023 року №641.

Наказом командира військової частини від 3 травня 2023 року №16 «Про введення в експлуатацію автомобільної техніки» до складу взводу розвідки 3-го механізованого батальйону було включено автомобіль HMMWV 2019 року виготовлення. На момент передачі транспортний засіб перебував у технічно справному стані, що підтверджувалося актом технічного стану військового майна від 30 квітня 2023 року №1990.

Водночас цей автомобіль позивач на відповідальне зберігання не приймав. Як встановив суд, відповідно до акта приймання-передачі від 3 травня 2023 року №651 транспортний засіб прийняв командир розвідувального взводу. Надалі автомобіль був переданий під звіт новому командиру взводу розвідки механізованого батальйону.

4 листопада 2023 року автомобіль використовувався розвідувальним підрозділом під час виконання бойового завдання в Куп’янському районі Харківської області. Унаслідок ворожого обстрілу транспортний засіб був пошкоджений і потребував евакуації. Водій автомобіля дістав поранення та був евакуйований із місця події, тому самостійно евакуювати транспортний засіб не міг.

Про пошкодження автомобіля повідомили заступнику командира батальйону з озброєння. За його поясненнями, негайно вивезти машину не було можливості через небезпеку для особового складу внаслідок обстрілу. Крім того, переправа через річку Оскіл у денний час не працювала для вантажного транспорту та відкривалася лише о 19-й годині.

Позивач стверджував, що організував евакуаційну групу, однак після її прибуття на місце пошкодженого HMMWV там уже не було. Проведені розшукові заходи результатів не дали, а місцезнаходження транспортного засобу залишилося невідомим.

Також військовослужбовець звертав увагу, що переправа через Оскіл контролювалася військовослужбовцями ЗСУ, які не перебували в його підпорядкуванні, а сам автомобіль зник із території, контрольованої силами ООС, які так само йому не підпорядковувалися.

10 листопада 2023 року наказом командира військової частини №1970 за фактом пошкодження HMMWV було призначено службове розслідування, проведення якого доручили позивачу. У встановлений строк — до 10 грудня 2023 року — він його не провів, за що надалі був притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У зв’язку з невиконанням цього обов’язку наказом командира військової частини від 16 грудня 2023 року №2556 було призначено інше службове розслідування — вже за фактом зникнення автомобіля.

За його результатами 18 січня 2024 року командир військової частини видав наказ №240. У частині, яка стала предметом судового спору, до заступника командира батальйону застосували дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, притягнули його до повної та підвищеної матеріальної відповідальності, позбавили щомісячної премії за січень 2024 року та вирішили щомісяця утримувати до 20% його грошового забезпечення для відшкодування завданої державі шкоди.

Згідно з долученою до матеріалів службового розслідування довідкою-розрахунком, вартість втраченого військового майна за даними бухгалтерського обліку становила 5 656 491,22 грн.

Позиція військовослужбовця

Позивач наполягав, що його безпідставно притягнули до повної та підвищеної матеріальної відповідальності.

Він зазначав, що не був матеріально відповідальною особою щодо цього автомобіля: договору про повну та підвищену матеріальну відповідальність із ним не укладали, наказу командира військової частини про закріплення за ним відповідного майна не видавали, а сам автомобіль він на відповідальне зберігання не приймав.

Крім того, військовослужбовець стверджував, що відповідно до своїх посадових обов’язків організував евакуацію та вжив усіх можливих заходів для розшуку автомобіля, однак транспортний засіб зник із місця обстрілу з незалежних від нього причин.

Позивач також вказував, що ці обставини детально виклав під час службового розслідування, проте їх не було враховано. На його думку, з оскаржуваного наказу не можна встановити, які саме конкретні посадові обов’язки він не виконав та яке конкретне порушення допустив. Так само під час службового розслідування не було встановлено, чи сталася втрата майна саме з його вини та якими конкретними неправомірними діями він завдав шкоди військовому майну.

Позиція військової частини

Військова частина просила відмовити у задоволенні позову.

Відповідач посилався на те, що заступник командира батальйону з озброєння неналежно поставився до виконання службових обов’язків: не забезпечив своєчасної евакуації HMMWV та не здійснив належного контролю за проведенням евакуації евакуаційною групою.

Крім того, за позицією військової частини, військовослужбовець не подав командуванню належної доповіді рапортом про зникнення або викрадення автомобіля.

Відповідач вважав, що ці дії призвели до заподіяння державі істотної шкоди у вигляді втрати дороговартісної спеціальної бойової автомобільної техніки.

Військова частина наполягала, що під час видання спірного наказу командир діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, урахував усі обставини, які мали значення для прийняття рішення, та не порушив прав і законних інтересів позивача.

Правова оцінка та висновки суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив, зокрема, з положень статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд також врахував положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Зокрема, стаття 11 Статуту покладає на військовослужбовців обов’язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, а також берегти державне майно. Суд наголосив, що обов’язок збереження ввіреного військового майна випливає безпосередньо із закону і тому об’єктивно не може бути невідомим військовослужбовцю.

Водночас суд проаналізував законодавчі умови саме матеріальної відповідальності військовослужбовців.

Відповідно до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», підставою для такої відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням або неналежним виконанням обов’язків військової служби чи службових обов’язків.

Для притягнення особи до матеріальної відповідальності мають одночасно бути встановлені наявність шкоди, протиправна поведінка у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням обов’язків, причинний зв’язок між такою поведінкою і завданою шкодою та вина особи.

Суд окремо врахував положення статей 109 та 110 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, відповідно до яких заступник командира батальйону з озброєння у мирний і воєнний час відповідає, серед іншого, за технічне забезпечення батальйону, технічний стан озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, їх правильну експлуатацію, ремонт та евакуацію. До його обов’язків належить організація правильної експлуатації, ремонту та евакуації техніки, а також знання її наявності, технічного стану та місця перебування.

Разом із цим Інструкція з обліку військового майна у Збройних Силах України визначає матеріально відповідальну особу як посадову або службову особу, на яку за характером посади чи роботи покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини та якій це майно передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання чи у тимчасове користування.

Дослідивши матеріали справи № 240/2737/24, суд встановив, що спірний HMMWV позивачу на відповідальне зберігання не передавався. Акт приймання-передачі підтверджував, що автомобіль прийняв командир розвідувального взводу, а згодом його передали під звіт новому командиру цього взводу.

Суд погодився з аргументами позивача про безпідставність притягнення його до повної та підвищеної матеріальної відповідальності за умови, що він не був матеріально відповідальною особою. Договору про повну та підвищену матеріальну відповідальність із ним не укладали, а наказу командира військової частини про закріплення за ним відповідного майна не видавали. Суд також зазначив, що відповідні обов’язки та відповідальність за їх невиконання згідно зі Статутом покладені на командира взводу.

Важливим для вирішення спору стало й те, що, за оцінкою суду, з оскаржуваного наказу не вбачалося, які конкретно посадові обов’язки не виконав позивач і що саме він порушив. Під час службового розслідування не було встановлено, чи дійсно втрата військового майна сталася з його вини та якими конкретно неправомірними діями було завдано шкоди.

При цьому суд урахував пояснення військовослужбовця про те, що після отримання інформації про пошкодження HMMWV він організував евакуаційну групу, однак негайна евакуація була неможливою через обстріл та обмеження руху вантажного транспорту через переправу. Коли евакуаційна група прибула на місце, автомобіль уже був відсутній, а подальші пошуки результату не дали.

Суд також застосував положення статей 77 та 90 Кодексу адміністративного судочинства України. У спорах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов’язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У цій справі військова частина, як констатував суд, не надала доказів, які б спростовували доводи позивача. Тому суд визнав заявлені позовні вимоги законними та обґрунтованими і дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Що вирішив суд

Житомирський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов військовослужбовця.

Суд визнав протиправним та скасував наказ командира військової частини від 18 січня 2024 року №240 у частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани та притягнення його до повної і підвищеної матеріальної відповідальності.

Військову частину зобов’язано нарахувати та виплатити військовослужбовцю премію за січень 2024 року, а також повернути кошти, які були стягнуті з його грошового забезпечення.

Крім того, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини на користь позивача постановлено стягнути 1 211,20 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.