Брат і сестра пішки вийшли з Берислава й живуть у Кривому Розі

Жителі Берислава Тетяна та Олександр Головки після чотирьох років життя під постійними обстрілами наважилися залишити місто. Зараз брат і сестра вже вісім місяців живуть у Кривому Розі, однак звикнути до нового місця їм досі важко.

Про це вони розповіли журналістам Суспільного.

Тетяна Головко, якій вдалось вийти пішки з Берислава, жовтень 2026 року. Фото: Суспільне Херсон

«Я досі не можу вийти з депресії. Мені краще Берислава немає», — каже Тетяна.

За її словами, попри небезпеку та зруйноване життя, думки про рідне місто не залишають її. Лише 26 лютого 2026 року Тетяна й Олександр Головки вийшли з Берислава пішки.

Рішення виїхати з’явилося не одразу. Тетяна працювала у лікарні й довго не могла залишити місто, а її брат не хотів їхати без сестри. Остаточно наважилися після того, як російський обстріл зруйнував будинок їхніх сусідів.

«Наважилися, мабуть, вже терпець увірвався. У нас там сусіди — пенсіонери далеко за 70. У нас не було сильних влучань, тільки в гараж раз влучило біля воріт. А їм прямо в хату влучило. Вирішили разом виходити», — розповідає Тетяна.

Спочатку Головки намагалися евакуюватися організовано. Донька Тетяни подала заявку волонтерам, але евакуація так і не відбулася.

«Мені сказали: якщо до 11:00 встигнемо — буде машина. Ми з сусідами пішли. Простояли там. Ми до чотирьох чекали, потім пішли з братом додому. Люди там ще залишалися. Сусіди наші прийшли о сьомій вечора. Евакуації не було», — згадує жінка.

Наступного дня брат і сестра вирішили виходити самостійно. На світанку зібрали найнеобхідніше, завантажили речі на велосипед і вирушили в дорогу. Згодом велосипед довелося залишити. Під кінець дороги, їх забрали українські військові.

За словами Олександра, найнебезпечнішою була ділянка між Бериславом і Томариним.

«При тумані, звісно, йшли. Страшно було перші кілометри — казали, там і міни, і рештки лежать. Від Берислава і до Томариного — це страшно іти було», — каже чоловік.

До виїзду брат і сестра чотири роки жили практично без світла та газу. Виживати допомагали власне господарство й город.

Однак найбільшим випробуванням стали російські дрони, які щодня літали над містом, каже Олександр.

Берислав розташований вздовж Дніпра на правому березі. Армія РФ найчастіше атакує місто та населені пункти громади дронами. Також обстрілюють з артилерії, мінометів і танків.

За словами мешканця Берислава, людей в місті залишилося зовсім мало. Зв'язок майже відсутній. Ті, хто мають Starlink, вмикають його лише на кілька хвилин, щоб повідомити рідним, що ще живі. Та й цей зв'язок стає дедалі гіршим. Вода в місті є, але дістатися до неї непросто. Кожен похід по воду перетворюється на ризик для життя. Люди виходять під обстрілами, аби набрати хоча б кілька літрів. Евакуація з міста також ускладнена. Люди іноді змушені самостійно виходити пішки до безпечнішого місця, звідки їх можуть забрати військові або поліціянти. Щоденні удари безпілотників і артилерії спричиняють численні пожежі. Навіть ті будинки, що ще стоять після обстрілів, продовжують руйнуватися через вогонь, дощі та час.