Служіння військового капелана — це не лише про молитви та церковні обряди. Це про присутність там, де найважче, про готовність вислухати без зайвих слів і розділити біль, коли не вистачає слів. Понад десять років поспіль саме цій місії присвячує своє життя військовий капелан вараського підрозділу Національної гвардії України отець Володимир Баран.
Історію розповіли у Військовій частині 3045 Національної гвардії України.
Його капеланський шлях розпочався ще у 2015 році. Тоді він вперше вирушив до військовослужбовців у район Волновахи. Після початку повномасштабного вторгнення отець Володимир продовжив регулярно їздити на передову до українських захисників.
Капелан щиро зізнається: він усвідомлює всі ризики та небезпеку таких поїздок, проте переконаний, що бійці потребують духовної опори всюди — незалежно від того, де саме виконують бойові завдання.
«Девіз військового капелана – бути поруч», — стисло та містко формулює сенс своєї роботи отець Володимир.
За роки поїздок на фронт у пам'яті капелана закарбувалося чимало історій. Одна з найяскравіших сталася під Слов’янськом.
Ворожий боєприпас на великій швидкості пробив кілька стін приміщення, у якому на той момент перебували українські гвардійці, але дивом не вибухнув. Жоден із військових не постраждав. Для бійців цей випадок став справжнім свідченням вищого захисту. Збіг чи ні, але це сталося саме під час візиту капелана — тоді гвардійці жартома просили отця Володимира залишитися з ними ще на кілька днів, аби «вберегти від наступних обстрілів».
Надавати духовну та психологічну підтримку на лінії фронту — лише частина місії капелана. Не менш важливим напрямом служіння отця Володимира є підтримка родин загиблих та зниклих безвісти військовослужбовців.
Він регулярно зустрічається із рідними захисників, супроводжує їх під час відвідин кладовищ, просто слухає й допомагає проходити крізь найнайважчі хвилини скорботи та невідомості.
«Коли ти підходиш до людини і ти знаєш, що в нього сталося, найперше, я би просто обняв людину. Зразу обняв, і людина зрозуміє, що ми відкриті один до одного. Тоді можна і вислухати, і поспілкуватися», — ділиться рецептом людського тепла капелан.
Для отця Володимира Барана капеланство давно вийшло за традиційні рамки суто релігійної служби. Це щирі особисті розмови у бліндажах, підтримка родин у тилу та постійна готовність стати опорою для людей, які проходять крізь найжорсткіші випробування війни.
Його приклад доводить: бути поруч — це найпростіша і водночас найцінніша форма підтримки, якої сьогодні так потребують наші захисники та їхні сім'ї.
