Через цей населений пункт на Хмельниччині проходив «Чорний шлях»: що відомо про село на гребенях
На Старокостянтинівщині Хмельницької області є багато гарних сіл. Грибенинка відноситься до числа таких.
«Село розташоване на мальовничій горбистій місцевості, омивається двома маленькими річечками, які ніколи не пересихають. Одна з них, яка витікає із сільського ставка, називається Дрила, інша — Вербиченька впадає в ставок і ділить село на дві частини. Вона бере початок із джерел, що витікають з долини. Вода в цих джерелах дуже смачна, має смак молодого гороху з відкритого стручка». — казав колись житель села Яків Лясковський. — «Село Грибенинка дуже давнє, воно згадується в старих книгах. Багато століть, воно разом з багатьма іншими селами краю було неодноразово пограбоване і спалене татарами. Після такого чергового спустошення села, якийсь боярин Гребінців побудував село на новому місці, де тепер розташоване нинішнє село Грибенинка. Воно брало початок від ставка, де пізніше над ставком пан побудував свій маєток. Це село назвали Гребеніном. В наш час, було встановлено, що за 500 м від села проходив «Чорний шлях», по якому проходили татари, турки далі на Волинь та Західну Європу (нині так звана Шепетівська дорога). Як розповідали в своїх спогадах жителі села, що на городах Родюка Прокопа, Мельника Івана, Чорноуса Кіндрата, не раз знаходили під час робіт кістки, предмети, що свідчить про «старе село».
Назва села досить давня, яка ймовірно пов’язана із горбистою місцевістю, плодорідними ґрунтами, яку колись облюбували люди і збудувавши на цих горбах своє житло, проживали і працювали тут. Відомо, що в селі розвивались ремесла, були спеціалісти по виготовленню дерев’яних гребенів для прядива. В документах різних часів воно йменувалось: в 1517 р., як село Кузьминської волості, в 1547 р. — Грибенін, в 1703 — Грибенинка.
Точного часу заснування села невідомо. Відома перша писемна згадка 1505 року, коли король польський і ВКЛ Олександр надав в користування Волинському землянину Івану Лабунському місцеві села Колищенці, Сахнівці, Грибенинку Пізніше діти Лабунського продали ці села князю К. К. Острозькому в 1561 р. У власності Острозьких село значились до 1620 р. потім, перейшло доньці Яна Острозького Єфросині Заславській, її сину, далі онуку Олександру до 1673р. Слідуючими власниками села були князі Любомирські, Сангушко. В 1759 р. село дісталось смоленському мечнику Карлу Шидловському. В кінці століття село перейшло до дворян Камінських, які володіли ним до 1850 р., коли село продали на аукціоні. Останніми власниками села стали Хоменки. Павло Львович Хоменко — надвірний порадник, банківський казначей Старокостянтинова, купив Грибенинку на контрактній ярмарці за 36 тисяч карбованців. В своїй книзі М. І. Теодорович в 1894р. описував село у власності Хоменків:
«Гребенинка розташована на рівній, місцевості, без лісів. За селом, біля будинку поміщика є невеликих ставок, при якому млин на три каменя. Дороги ґрунтові рівні, зручні. Від Старокостянтинова три версти».
В селі є церква в ім’я Святого Іллі Пророка. Бувший житель села Степан Заіка, який в роки незалежності України виїхав до дітей у Швецію в листі від 12.03.2011 р. до краєзнавчого музею писав:
«Церкву в моєму рідному селі Грибенинка розібрали близько 1968 р. а була вона дерев’яна, на дуже високому фундаменті. Всередині була красота, багато окрашено в церкві золотою фарбою, багато срібних, позолочений підсвічників, різних ікон. Церква була огороджена високим муром, критим бляхою. Навколо обсаджена соснами та різними деревами, був горіх, береза, яблуні, калина…був час коли церкви в селі не дуло. Організатором і забудовником став пан Павло Хоменко. Він зібрав всіх людей в селі і сказав, що село не може бути без храму і що він дає половину грошей, а половину селяни і церкву побудують. Взялись і побудували… недавно в село приїжджав праправнук Хоменків з Німеччини».
Дійсно, згідно проекту архітектора Пархоменка, та головного майстра Григорія Розорєлова, на кошти поміщика П. Хоменка і прихожан, при священику С. Качковському, в селі зведено нову церкву. Придбано будівельний матеріал, іконостас, інш. На що витрачено 2518 крб. 20 липня 1878 р. церква освячена на ім’я Пророка Іллі місцевим протоієреєм Хрестовоздвиженського собору Старокостянтинова Никанором Карашевичем.
З тих пір 2 серпня в селі Грибенинка престольне свято на честь Святого Пророка Іллі. Згідно описів ХІХ ст., церква стояла в центрі села, була одноповерхова, двоголова висотою 8 аршин, шириною 10 аршин, довжиною 13 аршин. Мала дзвіницю з’єднану з церквою на кожній «голові» металеві хрести позолочені, дзвіниця обладнана була п’ятьма дзвонами. Найбільший хрест куплено Павлом Хоменко за 500 крб., вагою 20 пуд, другий — 3 пуда, 3-й — 1 пуд, ще два по 36 фунтів кожен. Поруч — кладовище, з західної сторони — школа. Всередині церква багато оздоблена церковним реманентом, іконами. Іконостас в чотири яруси з колонами. На нижньому — ікони Спасителя, Богородиці, Св. Пророка Іллі, Св. Миколи Чудотворця виконані вчителем рівненської гімназії Сварчевським за 60 крб.
П. Л. Хоменко помер в 1891 р., його молодший син Хоменко Ілля Павлович був церковним старостою.
Володів селом до 1917 р. Церква мала свою землю ще з 1786 р., коли поміщик Станіслав Рудницький надав ерекцію на ці землю: присадибну ½ десятин, піхотної 13 ½ десятини, сінокісної з дубовим лісом 9 десятин. В 1893 р. поміщик Ілля Хоменко надав церкві землі ближче до церкви, добавив ще по 3 десятини, на вічне поминання його батьків. Крім того прихожани побудували будинок з господарськими будинком для церковного сторожа. З 1794 церква стала приписною до пашковецького приходу. З 1885 року в селі, в церковному будинку існувала церковно-приходська школа, була бібліотека. Школа утримувалась на кошти прихожан. В різний час вчителями були: солдат Ілля Гудим, селянин Андрій Попадюк, і відставний унтер-офіцер 45-го Азовського полку Кузьма Олександрович Собчук. Учнів було до 18 чоловік. В кінці ХІХ ст. в селі було 63 двори, 488 прихожан, всі українці. Грамотних 17 чоловік.
Місцеві селяни в більшості займались землеробством, в їх користуванні було 402 десятини зручної землі і 9 десятин — незручної: пасовища і лісу в них не було. В поміщика Хоменка І. П. — 309 десятин. Пасік в селі не було. Деякі селяни ходили на заробітки в місто в кількох будинках села займались вичинкою овечих шкір.
Краєзнавець Яків Лясковський, який досліджував історію села і краю, друкував свої матеріали в місцевій пресі, писав:
«У нас в краї є багато гарних сіл, але такого красивого, як наша Грибенинка немає ніде».
Писав про церкву Пр. Іллі:
«Церкву в Грибенинці було видно з Пашковець, Оріхівки, в ясну погоду навіть з Мотрунок. Зруйнована в 1968 р. під гаслом «боротьба з релігією». Прах поміщика, який був похований біля церкви, жителі села перенесли на кладовище. Перенесені і встановлені ворота і огорожа від церкви на кладовищі. На воротах є знак — 1905р.».
«На місці зруйнованої церкви встановлено пам’ятник загиблим воїнам в роки Другої світової війни. Новий храм громада села започаткувала на новому місці. Церква Будувалась з 1990 по 1993 рр., зводилась на кошти прихожан, допомагав колгосп «Поділля». Все внутрішнє облаштування церкви теж придбане селянами. Зі старої церкви збереглась ікона Св. Миколи Чудотворця, семисвічник, старі книги та старі ворота на кладовищі», — розповідав староста Ільїнської церкви Мельничук Микола Юхимович, один з перших ініціаторів її відбудови.
В червні 2012 р. уродженець села Попадюк Михайло Олександрович, передав в музей фрагмент декору церкви с. ХІХ ст. з с. Грибенинка.
В селі Грибенинка завжди жили і трудились прості працьовиті люди представники сільського господарства, освіти, інш., які принесли Старокостянтинівщині гарну трудову славу. Серед відомих осіб, наші сучасники: краєзнавець Яків Лясковський, бувший директор міської музичної школи, Заслужений працівник культури України Горбачов Микола Васильович, Сергій Мельник, який багато років очолював районний відділ міліції, Раїса Петрівна Шумова (Чорноус) — замісник начальника міського відділу культури, тепер Управління культурної політики та ресурсів міської ради, інш.
Гарними словами зазначав в листі до музею Степан Заіка:
«Історичне буду писати Вам. З пошаною до Вас, хай береже Вас Господь Бог, злагоди, здоров’я, добра, спокою і миру!».
