Чи дозволяє стан здоров’я не виконувати бойовий наказ: суд розглянув справу звільненого поліцейського

Капітан поліції, відряджений до зони бойових дій на Донеччині, після доведення наказу про виконання бойового завдання заявив, що не відмовляється його виконувати, але не може через стан здоров’я. На визначені позиції він не прибув, після чого його звільнили зі служби.

Поліцейський пішов до суду і наполягав: це не була відмова виконувати наказ — він лише повідомив про тимчасову фізичну нездатність його виконати. За його словами, проблеми зі здоров’ям виникли не в день доведення наказу: приблизно за місяць до цього він звертався до медичної роти та перебував на лікарняному. Однак суди стали на бік поліції.

Обставини справи

Позивач проходив службу капітаном поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 4 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) ГУНП у Харківській області.

У лютому 2025 року його відрядили до зони ведення бойових дій та ввели в оперативне підпорядкування зведеного підрозділу для виконання завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії. Серед завдань було ведення та посилення стійкості оборони Торецька Донецької області.

7 квітня 2025 року о 20:51 у Краматорську окремим поліцейським, відрядженим до зони бойових дій у складі зведених підрозділів для виконання бойових (спеціальних) завдань, довели наказ № 214 дск/ВСЛ «Про виконання бойового (спеціального) завдання».

Серед них був і позивач.

Доведення наказу фіксувалося на портативний відеореєстратор. Саме цей запис надалі став одним із доказів під час службового розслідування та судового розгляду.

Після зачитування наказу капітана запитали, чи зрозуміла йому його суть. Він відповів ствердно.

На запитання, чи готовий виконувати наказ, поліцейський заявив, що від виконання не відмовляється, але за станом здоров’я на той момент виконувати його не може.

Після цього особа, яка здійснювала відеофіксацію, звернулася до присутнього медичного працівника із запитанням, чи має поліцейський обмеження до виконання наказу. Медпрацівник відповіла, що таких обмежень немає.

У результаті поліцейський на визначені позиції не прибув.

Разом із ним вимоги наказу не виконали ще кілька поліцейських. Загалом у матеріалах справи йдеться про шістьох поліцейських, щодо яких у доповідній записці було повідомлено про відмову від виконання наказу.

15 квітня 2025 року ГУНП у Харківській області призначило службове розслідування.

За його результатами дисциплінарна комісія дійшла висновку, що капітан поліції вчинив дисциплінарний проступок, який полягав у невиконанні наказу про виконання бойового (спеціального) завдання та неприбутті на визначені позиції.

Комісія запропонувала застосувати до нього найсуворіший вид дисциплінарного стягнення — звільнення зі служби.

2 травня 2025 року ГУНП видало наказ № 560 про застосування такого дисциплінарного стягнення, а 9 травня наказом по особовому складу № 256 о/с капітана звільнили зі служби на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону «Про Національну поліцію» — у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення.

Поліцейський: від наказу не відмовлявся, виконати його не дозволяло здоров’я

Звільнений капітан оскаржив накази та вимагав поновити його на посаді, а також виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Одним із головних його аргументів було те, що між відмовою виконувати наказ і неможливістю виконати його за станом здоров’я є принципова різниця.

Позивач наголошував, що прямо сказав під час відеофіксації: від виконання наказу він не відмовляється.

За його словами, він тривалий час відчував сильний біль у лівому підребер’ї. Ще 8 березня 2025 року, тобто приблизно за місяць до доведення бойового наказу, він звертався до медичної роти зі скаргами на здоров’я та перебував на лікарняному.

В апеляційній скарзі поліцейський також стверджував, що після цього неодноразово просив направити його на медичне обстеження, однак отримував відмову.

Крім того, він вважав, що службове розслідування провели формально: належно не врахували його пояснення, не залучили незалежних медичних експертів і не дослідили обставини, які могли виключати або пом’якшувати відповідальність.

Позивач звертав увагу й на свою попередню службу: за його твердженням, він мав понад 22 роки служби, неодноразово виконував бойові завдання і до спірних подій не мав стягнень, які свідчили б про систематичне порушення дисципліни.

Тому звільнення — найсуворіше дисциплінарне стягнення — він вважав непропорційним.

Харківський окружний адміністративний суд 17 жовтня 2025 року в позові відмовив. Поліцейський подав апеляцію.

Що сказав суд про неможливість виконати наказ через стан здоров’я

Другий апеляційний адміністративний суд звернув увагу на статтю 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції.

За загальним правилом поліцейський, отримавши наказ від керівника в порядку підпорядкованості, зобов’язаний неухильно та у визначений строк точно його виконати.

Водночас закон передбачає ситуацію, коли виконати наказ неможливо.

У такому випадку поліцейський повинен негайно повідомити безпосереднього керівника, обґрунтувати причини невиконання та повідомити про вжиті заходи для подолання перешкод у виконанні наказу.

Окремо Дисциплінарний статут забороняє виконувати злочинний або явно незаконний наказ.

Однак у цій справі позивач не стверджував, що доведений йому наказ був злочинним або явно незаконним. Після ознайомлення з ним він також не висловлював сумнівів щодо його законності.

Тому для суду принциповим стало питання: чи було підтверджено, що стан здоров’я поліцейського на той момент дійсно унеможливлював виконання бойового завдання.

Суд не заперечив наявність захворювання, але цього виявилося недостатньо

Апеляційний суд окремо підкреслив, що не заперечує наявності у позивача захворювання.

Однак сама наявність захворювання та звернення по медичну допомогу за місяць до подій, на думку суду, ще не доводили неможливості виконати конкретний наказ 7 квітня.

Колегія суддів установила, що в день доведення наказу позивач не надав документів, які підтверджували б поважні причини його невиконання.

Таких документів він не надав і дисциплінарній комісії під час службового розслідування.

Не було надано й висновку медичної (військово-лікарської) комісії, який підтверджував би неможливість виконувати службові обов’язки через стан здоров’я.

Водночас суд не зробив висновку, що лише висновок М(ВЛ)К може підтверджувати неможливість виконання наказу. У цій справі відсутність такого висновку була однією із сукупності обставин, які оцінювала колегія суддів.

Крім того, позивач не звертався з рапортом про направлення на ВЛК, а на момент оголошення наказу відкритого листка непрацездатності не мав.

Доказів того, що йому відмовляли в направленні на медичне обстеження, як він стверджував в апеляційній скарзі, суд у матеріалах справи не знайшов.

Що показала перевірка медичних даних

ГУНП у Харківській області під час службового розслідування звернулося до Територіального медичного об’єднання МВС України по Харківській області із запитом щодо звернень поліцейського зі скаргами на здоров’я.

Медзаклад повідомив, що з 1 січня 2025 року позивач не звертався ані до лікарів його поліклініки, ані до лікарів госпіталю.

Водночас у матеріалах справи містилися відомості про звернення поліцейського 8 березня 2025 року до медичної роти та медична довідка.

Однак апеляційний суд зазначив: це звернення відбулося приблизно за місяць до доведення бойового наказу, а тому саме по собі не підтверджувало неможливості виконати його 7 квітня.

Що повідомили медпрацівник і психолог, які були присутні під час доведення наказу

Ще однією важливою обставиною стало те, що під час доведення бойового наказу були присутні представник психологічного забезпечення та медичний працівник.

За поясненнями психолога, за зовнішньо вираженими показниками психічний стан поліцейських був задовільним. Гострих стресових реакцій або інших негативних станів, які свідчили б про нездатність виконувати бойові завдання, вона не спостерігала.

Медичний працівник зазначила, що до моменту зачитування наказу поліцейські, серед яких був позивач, по медичну допомогу до лікарів медичної роти не зверталися.

За зовнішніми показниками їхній фізичний стан був задовільним, а гострих захворювань чи загострення хронічних захворювань, які вказували б на нездатність виконувати бойові завдання, не спостерігалося.

Безпосередньо під час відеофіксації на запитання про наявність у позивача обмежень до виконання наказу медичний працівник повідомила, що таких обмежень немає.

Чому фраза «я не відмовляюся» не стала вирішальною

Відеозапис підтвердив версію поліцейського в одній важливій частині: він справді говорив, що не відмовляється виконувати наказ, але не може зробити цього через стан здоров’я.

Однак для суду цього було недостатньо.

Апеляційна інстанція виходила з того, що частина друга статті 5 Дисциплінарного статуту вимагає від поліцейського не просто заявити про неможливість виконання наказу.

Він має обґрунтувати причини та повідомити, які заходи вжив для подолання перешкод у виконанні наказу.

За висновком колегії, у цій справі позивач цього не зробив, а матеріали справи не містили беззаперечних доказів об’єктивної неможливості виконати доведений йому наказ.

Тому суд погодився з висновком службового розслідування про вчинення дисциплінарного проступку — невиконання наказу про виконання бойового (спеціального) завдання.

Чи можна було одразу застосувати найсуворіше стягнення — звільнення

Окремим питанням стала пропорційність покарання.

Дисциплінарний статут передбачає низку стягнень — від зауваження до звільнення зі служби. Під час воєнного стану вони застосовуються в порядку зростання від менш суворого до більш суворого.

Однак, як пояснив суд, це не означає, що перед звільненням до поліцейського обов’язково мають послідовно застосувати всі м’якші стягнення.

Під час вибору стягнення необхідно враховувати характер конкретного проступку, обставини його вчинення, особу порушника, ступінь вини, попередню поведінку та ставлення до служби.

Апеляційний суд також послався на практику Верховного Суду, відповідно до якої звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, однак його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням усіх обставин і не потребує окремого наведення причин неможливості застосувати інший вид дисциплінарного стягнення.

У справі № 520/12736/25 суд врахував характер порушення та особливий статус позивача: він був поліцейським батальйону поліції особливого призначення, був відряджений до району бойових дій для виконання завдань оборони держави та не виконав наказ про бойове (спеціальне) завдання під час воєнного стану.

Колегія не встановила, що висновки ГУНП про необхідність застосувати найсуворіше стягнення були довільними, нераціональними, не підтверджувалися доказами або ґрунтувалися на помилкових фактах.

Що вирішив апеляційний суд

Другий апеляційний адміністративний суд визнав, що службове розслідування було проведено у передбачений законом спосіб, а вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами.

Суд погодився, що ГУНП у Харківській області мало підстави застосувати до капітана дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Відтак апеляційну скаргу поліцейського залишили без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року — без змін.

Оскільки накази про дисциплінарне стягнення та звільнення суди не скасували, не було й підстав для поновлення поліцейського на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили з дати її ухвалення та, як зазначено в її резолютивній частині, не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 328 КАС України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.