Чи можна оскаржити мобілізацію через помилку під час оформлення бронювання: суд вирішив спір лікаря з роботодавцем і ТЦК
Питання бронювання військовозобов'язаних працівників, зокрема медичних працівників критично важливих закладів охорони здоров'я, залишається одним із найбільш дискусійних у судовій практиці. На практиці нерідко виникають спори, коли працівник вважає, що виконав усі необхідні дії для оформлення бронювання, однак через дії або бездіяльність роботодавця, а також особливості ведення військового обліку, бронювання не було оформлено, після чого особу було залучено до мобілізаційних заходів.
У таких спорах суди мають визначити межі відповідальності роботодавця, територіального центру комплектування та самого військовозобов'язаного, а також з'ясувати, чи може неоформлення бронювання бути підставою для задоволення вимог про захист прав особи.
Третій апеляційний адміністративний суд переглянув рішення суду першої інстанції у спорі за позовом лікаря з медицини невідкладних станів до комунального некомерційного підприємства, в якому він працював, та територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Позивач просив визнати протиправними дії та бездіяльність відповідачів, пов'язані з оформленням його бронювання, видачею військово-облікового документа, внесенням відомостей про освіту та військово-облікову спеціальність, а також із здійсненням мобілізаційних заходів.
Суть справи
Позивач працює лікарем з медицини невідкладних станів з 1 лютого 2016 року. Посилаючись на положення постанов Кабінету Міністрів України №76 від 27 січня 2023 року та №36 від 14 січня 2025 року, він вважав, що як медичний працівник критично важливого закладу охорони здоров’я підлягає бронюванню від мобілізації.
За твердженням позивача, для оформлення бронювання він виконав усі необхідні дії. Після звернення роботодавця до територіального центру комплектування щодо необхідності оформлення військово-облікового документа він став на військовий облік, пройшов військово-лікарську комісію, оновив військово-облікові дані та надав роботодавцю військово-обліковий документ, сформований через застосунок «Резерв+». Роботодавець, у свою чергу, 21 липня 2025 року подав через портал «Дія» заяву про бронювання медичних працівників, однак за результатами її розгляду позивача не було заброньовано через відсутність у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів інформації про оновлення його контактних даних.
Позивач зазначав, що вже 6 серпня 2025 року самостійно оновив контактні дані у системі «Резерв+», після чого електронний військово-обліковий документ містив інформацію про адресу проживання, номер телефону та електронну пошту. Водночас роботодавець, на його думку, повторно не подав заяву про бронювання, хоча після усунення причин попередньої відмови така можливість існувала. Саме цю бездіяльність роботодавця позивач вважав причиною того, що він фактично втратив право на бронювання.
Паралельно між роботодавцем та територіальним центром комплектування здійснювалося листування щодо перебування позивача на військовому обліку. Після взяття його на військовий облік територіальний центр комплектування повідомив роботодавця, що працівник перебуває на обліку лише з 17 липня 2025 року, раніше у відповідному реєстрі відомості про нього були відсутні. Також було зазначено, що працівник не значиться порушником правил військового обліку, однак не оновив свої персональні та контактні дані у повному обсязі, а тому має особисто прибути для отримання військово-облікового документа.
Після відмови у бронюванні позивач звернувся до Департаменту охорони здоров’я Кіровоградської обласної військової адміністрації із заявою про надання роз’яснень щодо причин відмови. У відповіді Департамент повідомив, що роботодавець вже повторно звернувся до територіального центру комплектування із запитом щодо перебування працівника на військовому обліку та що після відображення оновлених даних в електронних реєстрах буде сформовано нову заяву про бронювання.
5 вересня 2025 року позивачу було вручено повістку на відправку із визначенням дати прибуття до територіального центру комплектування. Цього ж дня він звернувся із заявою про видачу паперового військово-облікового документа. Пізніше він також звертався до Департаменту охорони здоров’я зі скаргою щодо бездіяльності керівництва підприємства під час оформлення бронювання, а до територіального центру комплектування — із заявами про відтермінування мобілізації, проведення повторного військово-лікарського огляду та виправлення військово-облікової спеціальності відповідно до здобутої ним вищої медичної освіти.
Позивач наголошував, що має диплом лікаря за спеціальністю «Лікувальна справа», однак у військово-облікових документах йому визначено військово-облікову спеціальність, яка відповідає молодшому спеціалісту з медичною освітою. На його думку, територіальний центр комплектування повинен був внести до військово-облікових документів правильні відомості про освіту та визначити військово-облікову спеціальність відповідно до його кваліфікації лікаря.
Крім того, позивач вважав протиправною відмову територіального центру комплектування у видачі паперового військово-облікового документа, оскільки, на його переконання, документ повинен був бути виданий незалежно від необхідності особистого прибуття до територіального центру комплектування. Також він стверджував, що саме сукупність бездіяльності роботодавця та неналежних дій територіального центру комплектування призвела до того, що він не був заброньований та був залучений до мобілізаційних заходів, попри належність до категорії медичних працівників, які підлягають бронюванню.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, а в частині вимог щодо дій роботодавця закрив провадження. Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, наполягаючи на тому, що суд неповно дослідив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та не надав належної оцінки його доводам щодо оформлення бронювання, видачі військово-облікового документа і визначення військово-облікової спеціальності.
Позиція та висновки апеляційного суду
Колегія суддів у справі № 340/6397/25 погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність протиправної бездіяльності територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо видачі позивачу паперового військово-облікового документа.
Суд зазначив, що відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок оформлення та видачі військово-облікового документа визначається Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559.
Апеляційний суд звернув увагу, що Порядок №559 передбачає оформлення військово-облікового документа як в електронній, так і в паперовій формі. Водночас отримання документа на бланку здійснюється у визначеному порядку: військовозобов'язаний повинен особисто звернутися із письмовою заявою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, подати фотокартку, а готовий документ видається виключно під особистий підпис. Винятки передбачені лише для осіб з обмеженою мобільністю або недієздатних осіб, інтереси яких представляють особи, що здійснюють догляд, або опікуни.
Суд встановив, що позивач дійсно звернувся із заявою про видачу паперового військово-облікового документа. Водночас територіальний центр комплектування повідомив, що документ був виготовлений і міг бути виданий після особистої явки позивача. Матеріали справи підтверджують, що позивач не прибув для його отримання, а тому документ не був йому виданий.
Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції, що зазначення в обліковій картці дати видачі військово-облікового документа було передчасним, оскільки дата його видачі має збігатися з датою фактичного отримання військовозобов'язаним під особистий підпис. Водночас саме по собі внесення такого запису не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Суд відхилив доводи позивача про те, що територіальний центр комплектування повинен був організувати інший спосіб видачі документа з огляду на стан його здоров'я. Колегія суддів зазначила, що поняття «обмежена рухливість», на яке посилався позивач, не є тотожним поняттю «обмежена мобільність», яке використовується Порядком №559. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач належить до категорії осіб з обмеженою мобільністю у розумінні цього Порядку, а тому винятки із загальної процедури отримання документа на нього не поширюються.
Окремо суд наголосив, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом. Оскільки Порядок №559 не передбачає іншого способу видачі паперового військово-облікового документа, територіальний центр комплектування не мав правових підстав відступати від установленої процедури. З огляду на це суд визнав необґрунтованими доводи позивача про надмірний формалізм дій відповідача.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що неотримання позивачем паперового військово-облікового документа було зумовлене його нез'явленням до територіального центру комплектування для отримання документа під особистий підпис, а тому підстав для задоволення вимоги про визнання протиправною відмови у його видачі немає.
Розглядаючи вимогу про зобов'язання територіального центру комплектування та соціальної підтримки внести до військово-облікових документів правильні відомості про вищу медичну освіту позивача та визначити військово-облікову спеціальність відповідно до кваліфікації лікаря, апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її задоволення.
Колегія суддів встановила, що позивачу присвоєно військово-облікову спеціальність 879, яка відповідає Переліку військово-облікових спеціальностей рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, затвердженому наказом Міністерства оборони України №317 від 7 вересня 2020 року. Зазначений Перелік передбачає окремі військово-облікові спеціальності для молодших спеціалістів з медичною освітою.
Водночас позивач наполягав, що має диплом про повну вищу медичну освіту за спеціальністю «Лікувальна справа», а тому йому повинна бути визначена військово-облікова спеціальність офіцерського складу відповідно до Переліку військово-облікових спеціальностей осіб офіцерського складу, затвердженого наказом Міністерства оборони України №444 від 1 серпня 2023 року.
Суд зазначив, що матеріали справи підтверджують здобуття позивачем у 2014 році повної вищої освіти у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця за спеціальністю «Лікувальна справа» та присвоєння йому кваліфікації лікаря. Водночас ці відомості вже були внесені до його облікової картки, тому твердження про їх відсутність не знайшли підтвердження.
Аналізуючи статтю 11 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на момент закінчення позивачем закладу вищої освіти, колегія суддів зазначила, що саме по собі здобуття диплома лікаря не надавало права на присвоєння первинного військового звання офіцера запасу. Таке право виникало лише за умови здобуття вищої освіти, проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, складення відповідних іспитів та атестування до офіцерського складу.
Суд встановив, що диплом позивача не містить відомостей про проходження ним військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу. Відтак відсутні правові підстави вважати, що він набув статусу офіцера запасу або має право на визначення військово-облікової спеціальності за Переліком №444 лише у зв'язку з наявністю медичної освіти.
Колегія суддів також проаналізувала доводи позивача щодо застосування змін до статті 11 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», внесених Законом №4538-IX від 16 липня 2025 року. Позивач посилався на те, що після набрання чинності цими змінами військова підготовка для осіб, які здобувають медичну освіту, стала обов'язковою, а тому саме ця редакція закону повинна застосовуватися і до його правовідносин.
Апеляційний суд не погодився з такими доводами. Суд звернув увагу, що зміни, внесені Законом №4538-IX, регулюють порядок проходження військової підготовки особами, які здобувають медичну або фармацевтичну освіту після набрання ним чинності, і не поширюються на правовідносини, які виникли до його прийняття. Позивач закінчив заклад вищої освіти у 2014 році, тому його правовий статус визначається законодавством, чинним на той час.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зобов'язання територіального центру комплектування змінити визначену позивачу військово-облікову спеціальність або присвоїти йому військово-облікову спеціальність офіцерського складу лише на підставі наявності диплома лікаря.
Апеляційний суд також зазначив, що вимоги про скасування повістки не можуть бути предметом розгляду в апеляційній інстанції, оскільки вони не розглядалися судом першої інстанції. У результаті апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
