Чи можна стягнути збитки з Uber та інших сервісів таксі: до кого висувати претензії та з кого вимагати гроші за ДТП

09-07-2026 20:00
news-image
Чи можна стягнути збитки зі служби таксі після ДТП: чому суди покладають відповідальність на водіїв та власників транспортних засобів.
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Сучасний ринок пасажирських перевезень в Україні фактично монополізований великими цифровими платформами, які офіційно позиціонують себе як агрегатори, а не перевізники. Такий статус дозволяє їм уникати прямої відповідальності за шкоду, заподіяну під час виконання замовлень. Водночас, судова практика вже має низку підходів до вирішення спорів, пов’язаних із ДТП, страховими виплатами та правами споживачів у цій сфері. Головним викликом залишається визначення суб’єкта відповідальності за ст. 1187 та 1188 ЦК України.

Правова природа агрегатора: Інформаційна платформа vs Перевізник

Згідно з поясненнями, які надають у судових засіданнях представниками інформаційних платформ, агрегатор виступає суто як майданчик для замовлень. Платформа не бере автомобілі в оренду, не видає їх водіям і не має з ними трудових відносин. Водії самостійно реєструються в додатку на підставі публічної оферти.

Суди, як правило, приймають таку позицію. У справі № 754/14286/23 Деснянський районний суд м. Києва встановив, що агрегатор не несе відповідальності за шкоду транспортному засобу, завдану водієм, оскільки не є власником або володільцем джерела підвищеної небезпеки. Відповідальність покладається на водія, який безпосередньо керував авто.

Проблема доказування комерційного статусу: «Таксі» чи приватна поїздка?

Проблема доказування комерційного статусу транспортного засобу є центральною у спорах щодо регресних позовів страхових компаній на підставі ст. 38-1 Закону № 1961-IV. Страховики намагаються стягнути 50% виплаченого відшкодування, стверджуючи, що водій використовував авто у сфері з вищим коригуючим коефіцієнтом (таксі), ніж було визначено договором.

На основі наданих аналізу практики можна виділити два різні судові підходи до розв'язання цієї проблеми.

Сувора відповідність нормативним критеріям

У справі № 461/1716/26 Галицький районний суд м. Львова став на бік водія, підкресливши, що статус «таксі» — це результат відповідності комплексу організаційних, технічних і правових критеріїв, а не лише зовнішній вигляд.

Суд постановив, що сама по собі наявність ідентифікуючої «шашки» на даху авто не доводить здійснення господарської діяльності з перевезення пасажирів. Фотознімок не дозволяє ідентифікувати фактичне надання послуг у встановленому законом порядку.

Для визнання авто таксі страховик має довести відповідність транспортного засобу ст. 1 та ст. 39 Закону «Про автомобільний транспорт». Це включає:

    • Наявність ліцензії на перевезення.
    • Обладнання таксометром, сигнальними ліхтарями (зелений/червоний) та «шаховими» композиціями на дверцятах.
    • Наявність у водія відповідних дозвільних документів, медичної довідки та сервісної книжки.

Суд взяв до уваги аргументи водія про те, що страховик не надав доказів активного замовлення в системі агрегатора на момент ДТП. Без показань пасажирів або чеків за перевезення твердження про «таксі» є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися судове рішення.

Принцип вірогідності доказів та брендування

У справі № 309/2811/25 Ужгородський міськрайонний суд задовольнив позов страховика, застосувавши стандарт «вірогідності доказів».

Суд визнав, що наявність наклейок служби таксі на передніх дверях та номера телефону диспетчера на задньому склі є підтвердженням систематичного використання авто для перевезень. На відміну від знімної «шашки», наклейки свідчать про комерційну спрямованість експлуатації ТЗ.

Ключовим доказом став витяг із Ліцензійного реєстру перевізників, де за наказом Укртрансбезпеки на даний ТЗ було видано ліцензію. Це спростувало призначення ТЗ в особистих цілях, зазначене в полісі.

Суд зазначив, що обставина вважається доведеною, якщо висновок про її існування є більш вірогідним, ніж протилежний. У цьому випадку сукупність факторів переважила доводи про приватну поїздку.

Межі відповідальності водія та володільця джерела підвищеної небезпеки

У правовій системі України межі відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом), визначаються не лише фактом вчинення ДТП, а й правовим статусом особи, яка володіє цим засобом.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо) володіє транспортним засобом. Володілець — це особа, яка здійснює фактичне управління джерелом підвищеної небезпеки на законних підставах.

Володілець відповідає за шкоду, якщо не доведе, що вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК).

Якщо власник автомобіля передав право користування та керування іншій особі, наприклад, шляхом передачі свідоцтва про реєстрацію, і ця особа скоїла ДТП, відповідальність за завдану шкоду несе саме той, хто безпосередньо керував транспортним засобом у момент пригоди.

Агрегатори таксі та межі їхньої відповідальності

Судова практика чітко розмежовує діяльність цифрових платформ та безпосередніх перевізників.

Такі компанії агрегатори, визначаються судом як посередники, що виступають суто як платформа для замовлень.

Отже, агрегатор не є володільцем джерела підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК і не несе відповідальності за шкоду, завдану водієм під час виконання замовлення.

Деснянський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 754/14286/23, визначивши, хто несе відповідальність за пошкодження автомобіля, який використовувався для перевезення пасажирів через платформу. Суд дійшов висновку, що відшкодовувати збитки має водій, який фактично керував транспортним засобом, а не компанія.

Власниця автомобіля після ДТП звернулася до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди після того, як її транспортний засіб був пошкоджений унаслідок аварії.

Під час розгляду справи суд встановив, що власниця не укладала ні з водійкою авто, ні агрегатором письмових договорів оренди чи користування автомобілем. Водночас вона добровільно передала водійці ключі та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, фактично надавши їй право користування автомобілем відповідно до Правил дорожнього руху.

У суді водійка стверджувала, що працювала безпосередньо через платформу і саме компанія надала їй автомобіль. Однак ці доводи не знайшли підтвердження.

Суд зазначив, що агрегатор виконує функцію інформаційного посередника, який забезпечує роботу платформи для замовлення поїздок. Компанія не орендує транспортні засоби, не передає їх водіям у користування та не є стороною правовідносин щодо володіння автомобілем. Реєстрацію на платформі водії здійснюють самостійно, використовуючи документи на власні або отримані від інших осіб транспортні засоби.

Обґрунтовуючи рішення, суд послався на частину другу статті 1187 Цивільного кодексу України, відповідно до якої шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на законних підставах володіє транспортним засобом. Оскільки на момент ДТП автомобілем фактично користувалася водійка, саме вона була визнана володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Крім того, суд врахував, що раніше водійку вже було визнано винною у порушенні Правил дорожнього руху за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що й спричинило дорожньо-транспортну пригоду.

Також суд звернув увагу, що в цій ситуації власниця автомобіля не могла отримати страхове відшкодування, оскільки закон не передбачає компенсації шкоди, заподіяної самому забезпеченому транспортному засобу, якщо його водій став винуватцем ДТП.

За результатами розгляду справи суд повністю задовольнив позов. Із водійки стягнуто 160 875,32 грн майнової шкоди, а також витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір.

Судова практика дедалі чіткіше розмежовує роль онлайн-платформ для замовлення поїздок та безпосередніх перевізників. Як свідчить аналіз судових рішень, сам факт використання автомобіля через агрегатор не означає автоматичного покладення відповідальності на платформу.

Потерпілим від ДТП варто правильно визначати відповідача ще на етапі підготовки позову. Судова практика свідчить, що інформаційні платформи, які лише забезпечують пошук замовлень, у більшості випадків не визнаються належними відповідачами у спорах про відшкодування шкоди. Відповідальність, як правило, покладається на водія, який керував транспортним засобом, або його страховика.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Источник: СЮГ