Чоловік доглядав за матір’ю з інвалідністю, але ТЦК відмовив у відстрочці через сестру за кордоном – що вирішив суд
Тернопільський окружний адміністративний суд вирішив, що проживання сестри за кордоном не звільняє її від обов’язку утримувати матір з інвалідністю II групи, а тому син не має права на відстрочку.
Обставини справи
Тернопільський окружний адміністративний суд 23 липня 2026 року розглянув справу військовозобов’язаного, який оскаржив відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації через необхідність утримувати матір з інвалідністю II групи.
Позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення комісії територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оформлене протоколом № 12 від 10 лютого 2026 року. Також він вимагав зобов’язати комісію повторно розглянути його заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки суду.
Підставою для звернення був пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який передбачає можливість відстрочки для військовозобов’язаних, які мають одного з батьків з інвалідністю I чи II групи, за визначених законом умов.
Позивач подав заяву через центр надання адміністративних послуг 4 лютого 2026 року. До неї додав довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, свідоцтво про народження, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків матері, довідку про перебування сестри на консульському обліку, акт про встановлення факту здійснення догляду за формою додатка № 8 до Порядку № 560 та заяву матері про обрання його особою, яка здійснюватиме догляд.
Однак 10 лютого 2026 року комісія відмовила у відстрочці. Причиною стало те, що, за даними Державного реєстру актів цивільного стану, у матері є інша особа, яка не є військовозобов’язаною та відповідно до закону зобов’язана її утримувати.
Позиція відповідача
Відповідач не погодився з позовними вимогами. У відзиві він зазначив, що право на відстрочку за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» залежить, зокрема, від відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та за законом зобов’язані утримувати батька чи матір з інвалідністю I або II групи.
Винятки передбачені для випадків, коли такі особи самі мають інвалідність, потребують постійного догляду, перебувають під арештом, крім домашнього арешту, або відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Відповідач також послався на додаток № 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560. Цей документ визначає перелік підтверджень неможливості виконання обов’язку з утримання іншими особами, які не є військовозобов’язаними.
На думку відповідача, позивач не надав документів, які б підтверджували наявність передбачених законом підстав для неврахування сестри як особи, зобов’язаної утримувати матір.
Правова оцінка суду
Суд перевірив оскаржуване рішення за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що військовозобов’язані, які мають одного з батьків з інвалідністю I чи II групи, не підлягають призову за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані утримувати такого батька чи матір. Закон також визначає винятки, за яких ці особи не враховуються.
Водночас у разі відсутності осіб, які не є військовозобов’язаними та зобов’язані утримувати людину з інвалідністю, здійснювати догляд може лише одна особа з числа військовозобов’язаних — за вибором людини з інвалідністю.
Суд врахував положення статті 51 Конституції України та статей 172, 202 Сімейного кодексу України, які встановлюють обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про непрацездатних батьків і утримувати їх. До інших осіб, які за законом зобов’язані утримувати людину з інвалідністю, належать, зокрема, донька, син, дружина та чоловік.
Позивач надав довідку про перебування сестри на консульському обліку, однак не підтвердив, що вона є військовозобов’язаною або належить до категорій осіб, які за законом можуть не враховуватися під час визначення права на відстрочку. Зокрема, не було надано доказів, що сестра має інвалідність, потребує постійного догляду, перебуває під арештом або відбуває покарання.
Суд наголосив, що саме по собі проживання сестри за кордоном не звільняє її від обов’язку утримувати матір і піклуватися про неї.
Також суд роз’яснив, що можливість обрати одну особу з числа військовозобов’язаних для здійснення догляду застосовується за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та зобов’язані утримувати людину з інвалідністю, а також за наявності кількох військовозобов’язаних. У цій справі військовозобов’язаним є лише позивач, тому передбачені законом підстави для такого вибору відсутні.
З огляду на це суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності правових підстав для отримання відстрочки відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Що вирішив суд
Тернопільський окружний адміністративний суд у справі № 500/965/26 відмовив у задоволенні адміністративного позову повністю.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
