Чоловік із хронічним гепатитом С та варикозом заявив про чотириденне утримання в ТЦК і оскаржив придатність до служби: чому суд відмовив
Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовозобов’язаного, який оскаржував дії щодо його примусового доставлення до ТЦК та СП і заявленого ним чотириденного утримання, висновок військово-лікарської комісії про придатність до військової служби, а також вимагав скасувати розпорядження про оголошення його в розшук через неявку за повісткою.
Позивач стверджував, що його примусово доставили до ТЦК та СП, протягом чотирьох днів утримували у відповідному приміщенні, а ВЛК неналежно оцінила стан його здоров’я. Суд дослідив окремо обставини доставлення, процедуру проходження ВЛК та питання неявки за врученою позивачу повісткою.
Обставини справи
13 травня 2026 року військовозобов’язаний звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.
Він просив визнати протиправними дії відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо його примусового доставлення та, як стверджував позивач, чотириденного утримання з 23 до 27 березня 2026 року в приміщенні ТЦК та СП.
Також позивач вимагав визнати протиправним і скасувати рішення військово-лікарської комісії КНП «КДЦ» Голосіївського району м. Києва при відповідному ТЦК та СП від 24 березня 2026 року №2026-0324-1109-2735-7, яким його визнано придатним до військової служби.
Окрім цього, чоловік просив зобов’язати ТЦК та СП скасувати розпорядження про оголошення його в розшук у зв’язку з неявкою за повісткою №3614 на 2 квітня 2026 року.
Позов було обґрунтовано тим, що, на думку чоловіка, його примусове доставлення та утримання в ТЦК та СП були протиправними. Так само протиправними він вважав висновок ВЛК про придатність до військової служби та оголошення у розшук у зв’язку з неявкою за повісткою.
Суд відкрив провадження у справі 18 травня 2026 року та постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін. Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження через систему «Електронний суд», однак правом на подання відзиву на позов не скористався.
Ухвалою від 26 травня 2026 року суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, відповідну військову частину Національної гвардії України, а також іншого зазначеного у матеріалах справи суб’єкта.
Суд установив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, відображеними в електронному військово-обліковому документі «Резерв+», позивач перебував на військовому обліку у відповідному ТЦК та СП.
За твердженням самого позивача, 23 березня 2026 року він перебував у службовому відрядженні в Києві та пересувався на автомобілі підприємства Mercedes-Benz. Його зупинили працівники Департаменту патрульної поліції разом із представниками ТЦК та СП, після чого, як зазначав чоловік, примусово доставили до приміщення територіального центру комплектування.
24 березня 2026 року чоловік пройшов військово-лікарську комісію.
Відповідно до довідки ВЛК від 24 березня 2026 року №2026-0324-1109-2735-7 йому встановили низку діагнозів: варикозну хворобу вен нижніх кінцівок С1-С2 за класифікацією CEAP, хронічний геморой I-II ступеня, вітиліго та хронічний вірусний гепатит С.
На підставі відповідних статей Розкладу хвороб та таблиць додаткових вимог ВЛК визнала чоловіка придатним до військової служби.
Після проходження ВЛК чоловіку вручили повістку №3614 із повідомленням про зарахування до відповідної команди та необхідність з’явитися о 09:00 2 квітня 2026 року за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104Б.
13 квітня 2026 року під час оновлення мобільного застосунку «Резерв+» позивач дізнався про наявність у ньому позначок «Порушення правил військового обліку» та «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП».
Саме доставлення до ТЦК та СП, заявлене ним утримання в його приміщенні, рішення ВЛК про придатність до військової служби та наслідки неявки за повісткою чоловік вважав протиправними, у зв’язку з чим звернувся до адміністративного суду.
Позиція та висновки суду
Надаючи правову оцінку спору, суд виходив із положень законодавства про військовий обов’язок, військовий облік, мобілізацію та проходження військово-лікарської експертизи.
Суд зазначив, що Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» регулює відносини між державою та громадянами України у зв’язку з виконанням конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження військової служби.
Військовий обов’язок, зокрема, включає дотримання правил військового обліку. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» установлює правові основи мобілізації та визначає обов’язки громадян під час здійснення мобілізаційних заходів.
Суд звернув увагу на положення статті 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за якими військовозобов’язані повинні виконувати передбачені законодавством обов’язки під час мобілізації, у тому числі щодо уточнення військово-облікових даних.
Також суд послався на частину десяту статті 1 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», якою передбачено обов’язок громадян, які перебувають на військовому обліку, уточнювати персональні дані через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного, резервіста або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Обов’язок повідомляти про зміни сімейного стану, стану здоров’я, адреси проживання чи перебування, засобів зв’язку, освіти, місця роботи та посади передбачено також законодавством про військовий облік.
Суд наголосив, що законодавство передбачає можливість уточнення персональних даних через ЦНАП, електронний кабінет військовозобов’язаного або безпосередньо в ТЦК та СП.
Оскільки з даних «Резерв+» випливало, що позивач перебував на військовому обліку у відповідному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, суд дійшов висновку, що працівники ТЦК та СП правомірно доставили його до територіального центру для уточнення персональних даних.
Водночас суд окремо оцінив твердження позивача про те, що його протягом чотирьох днів — з 23 до 27 березня 2026 року — утримували у приміщенні ТЦК та СП.
Суд встановив, що матеріали справи не містять доказів такого чотириденного утримання. Зокрема, не було надано зареєстрованого звернення із заявою до правоохоронних органів та матеріалів проведеного за таким зверненням розслідування. Тому твердження про чотириденне утримання не було підтверджено матеріалами справи.
Окремо суд розглянув вимогу щодо скасування висновку військово-лікарської комісії.
Суд установив, що 24 березня 2026 року ВЛК провела медичний огляд позивача та оформила його результати довідкою №2026-0324-1109-2735-7. Позивачу були встановлені діагнози: варикозна хвороба вен нижніх кінцівок С1-С2 за CEAP, хронічний геморой I-II ступеня, вітиліго та хронічний вірусний гепатит С. За результатами огляду його визнали придатним до військової служби.
Суд проаналізував Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402.
Військово-лікарська експертиза, відповідно до цього Положення, визначає придатність за станом здоров’я до військової служби, а для її проведення створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії.
До штатних ВЛК належать Центральна військово-лікарська комісія та ВЛК регіону. Позаштатні ВЛК підпорядковуються вищим штатним військово-лікарським комісіям.
Положення №402 визначає також порядок проведення медичного огляду військовозобов’язаних. Такий огляд проводиться за рішенням керівника ТЦК та СП, командирів військових частин або начальників центрів рекрутингу на підставі відповідного направлення.
Під час дії воєнного стану військовозобов’язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за наявності медичних показань — також лікарями інших спеціальностей.
Постанова ВЛК районного або міського ТЦК та СП про придатність до військової служби оформлюється довідкою ВЛК. Постанова про придатність військовозобов’язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та під час воєнного стану є чинною протягом одного року з дня завершення медичного огляду.
Суд окремо зупинився на процедурі оскарження висновків військово-лікарських комісій.
Відповідно до Положення №402 скарги на дії, бездіяльність або постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних військово-лікарських комісій відповідно до визначених адміністративно-територіальних зон відповідальності.
Штатні ВЛК перевіряють відповідність постанов позаштатних військово-лікарських комісій установленому діагнозу та вимогам Положення №402 на підставі оригіналів медичних документів або належним чином засвідчених копій.
Скарги на дії або постанови ВЛК районних чи міських ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до відповідних ВЛК обласного рівня. У разі незгоди з рішенням ВЛК районного чи міського ТЦК та СП громадянин за його заявою направляється для проходження ВЛК при обласному ТЦК та СП.
Рішення ВЛК регіону може бути оскаржене до Центральної військово-лікарської комісії або в судовому порядку, а рішення ЦВЛК — у суді.
У цій справі медичний огляд позивача проводила ВЛК, яка не була ані ВЛК регіону, ані Центральною військово-лікарською комісією.
Суд зазначив, що ефективним механізмом захисту права, яке позивач вважав порушеним, було ініціювання перегляду рішення ВЛК при районному ТЦК та СП органами військово-лікарської експертизи вищого рівня — ВЛК при обласному ТЦК та СП, ВЛК регіону або Центральною військово-лікарською комісією — з можливістю подальшого судового оскарження рішення ВЛК регіону або ЦВЛК.
При цьому предметом оскарження у справі фактично була довідка ВЛК від 24 березня 2026 року №2026-0324-1109-2735-7, а не рішення ВЛК регіону або Центральної військово-лікарської комісії.
Суд дійшов висновку, що перевірка рішення ВЛК щодо дотримання всіх умов та критеріїв, передбачених Положенням №402 під час медичного огляду військовозобов’язаного, належить до функцій ВЛК регіону або ЦВЛК.
Остаточного рішення з питання придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв’язку захворювань ВЛК регіону або Центральна військово-лікарська комісія у межах цієї справи не ухвалювали.
У зв’язку із цим суд констатував, що позивач не дотримався передбаченої Положенням №402 процедури оскарження результатів медичного огляду, що саме по собі було окремою підставою для відмови у задоволенні відповідної частини позовних вимог.
При цьому суд послався на аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26 лютого 2025 року у справі №240/13173/22.
Суд також окремо розглянув доводи чоловіка про неналежне та поверхневе проведення медичного огляду і неправильний висновок про його придатність до військової служби.
Суд установив, що відомості про захворювання, на які посилався позивач, були відображені у довідці ВЛК. У документі зазначено варикозну хворобу вен нижніх кінцівок, хронічний геморой, вітиліго та хронічний вірусний гепатит С. Отже, як зазначив суд, висновок про придатність був зроблений із урахуванням установлених ВЛК діагнозів.
При цьому адміністративний суд наголосив, що перевірка правильності рішення ВЛК суто з точки зору медичних показників не належить до компетенції адміністративного суду.
Суд не може підміняти військово-лікарську комісію та самостійно визначати, чи відповідає певний діагноз конкретній статті Розкладу хвороб і який ступінь придатності до військової служби має бути встановлений особі.
Такі питання належать до дискреційних повноважень військово-лікарської комісії та потребують спеціальних медичних знань.
Суд послався, зокрема, на правові висновки Верховного Суду у постановах від 16 квітня 2025 року у справі №160/31586/23, від 10 лютого 2022 року у справі №160/7153/20, від 12 лютого 2021 року у справі №820/5570/16 та від 12 червня 2020 року у справі №810/5009/18.
У цих правових позиціях наголошувалося, що оцінка діагнозу з точки зору того, чи підпадає він під відповідні статті Розкладу хвороб, які визначають ступінь придатності до військової служби, виходить за межі компетенції суду.
Разом із тим суд підкреслив, що у спорах щодо оскарження рішень ВЛК адміністративний суд має право перевіряти законність таких рішень у частині дотримання процедури їх прийняття.
Отже, суд може перевірити, чи було дотримано встановлену законом процедуру, однак не може здійснювати власну медичну оцінку обґрунтованості висновку військово-лікарської комісії.
Матеріали цієї справи № 160/12791/26, як зазначив суд, не містили відомостей про встановлені позивачу діагнози, окрім тих, які були відображені в довідці ВЛК від 24 березня 2026 року.
За встановлених обставин суд не виявив порушень процедури прийняття оскаржуваного висновку військово-лікарської комісії, які могли б вплинути на зміст рішення або призвести до порушення прав позивача.
Окремо суд розглянув вимогу щодо скасування розпорядження про оголошення чоловіка в розшук через неявку за повісткою №3614 на 2 квітня 2026 року.
Суд проаналізував пункти 28, 29 та 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560.
Згідно із цими положеннями виклик військовозобов’язаних до ТЦК та СП під час мобілізації здійснюється шляхом вручення або надсилання повістки. У повістці, зокрема, повинні зазначатися дані військовозобов’язаного, найменування органу, що її видав, мета виклику, місце, дата та час явки, реквізити посадової особи, реєстраційний номер, а також роз’яснення про наслідки неявки та обов’язок повідомити про причини неявки.
Належним підтвердженням оповіщення у разі особистого вручення повістки є, зокрема, особистий підпис про її отримання або передбачений Порядком відеозапис. У разі направлення повістки поштою підтвердженням можуть бути відповідні відомості поштового оператора про отримання, відмову від отримання або відсутність особи за належною адресою.
Суд установив, що після проходження ВЛК позивачу було вручено повістку №3614, у якій повідомлялося про зарахування його до відповідної команди та необхідність з’явитися о 09:00 2 квітня 2026 року за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104Б.
На цій підставі суд дійшов висновку, що відповідно до пункту 41 Порядку №560 позивач був належним чином повідомлений про виклик до ТЦК та СП.
Проте у визначений строк чоловік до ТЦК та СП не з’явився та про причини неявки не повідомив.
Суд визнав, що така поведінка свідчила про порушення позивачем правил військового обліку, і зазначив, що ця обставина також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
При оцінці аргументів сторін суд послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Серявін та інші проти України». ЄСПЛ виходить із того, що принцип належного здійснення правосуддя вимагає належного зазначення у судових рішеннях підстав, на яких вони ґрунтуються, однак пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від суду детальної відповіді на кожен аргумент сторони.
Суд навів також пункт 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, відповідно до якого обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожний аргумент, а обсяг мотивування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи. Водночас мотивування має засвідчувати, що суд фактично дослідив основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також виходив із положень Кодексу адміністративного судочинства України про завдання адміністративного судочинства, засади змагальності та межі розгляду справи, розподіл обов’язку доказування та правила оцінки доказів.
Зокрема, відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а у спорах щодо протиправності рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, а також оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу та достатність і взаємний зв’язок доказів у сукупності.
За результатами системного аналізу законодавства та матеріалів справи Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що відповідач як суб’єкт владних повноважень діяв у межах наданих законодавством повноважень та довів правомірність своїх дій.
У зв’язку із цим суд повністю відмовив у задоволенні позову щодо визнання протиправними дій, скасування висновку ВЛК та зобов’язання скасувати розпорядження, пов’язане з неявкою за повісткою.
Оскільки в задоволенні позову було відмовлено, суд також зазначив, що сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
