Чоловік мав бронювання, але через «Дію» дізнався про штраф 25 500 грн за неявку за «бойовою» повісткою: що вирішив суд

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області розглянув адміністративну справу за позовом військовозобов’язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови щодо накладення штрафу в розмірі 25 500 грн за неявку за повісткою для призову на військову службу під час мобілізації.

Суд дослідив обставини оповіщення чоловіка про виклик до ТЦК, дотримання процедури притягнення до адміністративної відповідальності та наявність доказів, які підтверджують вчинення правопорушення.

Обставини справи

До Білоцерківського міськрайонного суду Київської області звернувся військовозобов’язаний із позовом про скасування постанови начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 8 травня 2026 року, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позивач також просив закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення та поновити строк оскарження постанови.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, 8 травня 2026 року начальник ТЦК визнав військовозобов’язаного винним у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.

Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності стала неявка чоловіка до територіального центру комплектування за повісткою, яка, відповідно до постанови ТЦК, була надіслана йому засобами поштового зв’язку.

Зокрема, у постанові зазначалося, що військовозобов’язаного оповістили рекомендованим поштовим відправленням із описом вкладення та повідомленням про вручення повістки від 6 квітня 2026 року № 7000200. Відповідно до цієї повістки він мав прибути до ТЦК 17 квітня 2026 року о 09:00 для призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби.

Йшлося про так звану «бойову» повістку, яка передбачала прибуття військовозобов’язаного для призову на військову службу та подальшого відправлення до місця її проходження.

За твердженням ТЦК, чоловік був належним чином оповіщений про необхідність прибуття, однак у визначені дату та час не з’явився і не повідомив про причини неявки.

Такі дії посадова особа ТЦК кваліфікувала як порушення частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відповідних положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

На цій підставі чоловіка притягнули до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до змісту постанови ТЦК, вона набрала законної сили 19 травня 2026 року. Листом від 8 червня 2026 року постанову було пред’явлено до примусового виконання.

Водночас чоловік стверджував, що про притягнення до адміністративної відповідальності не знав. За його словами, жодної повістки він не отримував, про необхідність прибуття до ТЦК 17 квітня 2026 року поінформований не був, а постанову про накладення штрафу йому не вручали.

Про існування постанови він дізнався лише 11 серпня 2026 року, коли щодо нього вже було відкрито виконавче провадження № 81705070 та застосовано заходи примусового виконання.

З’ясовуючи причини відповідних обмежень, військовозобов’язаний перевірив інформацію через застосунок «Дія» та виявив відомості про відкрите виконавче провадження. Після цього він звернувся по правову допомогу до адвоката.

За твердженням позивача, до зазначеного моменту він не отримував жодного офіційного повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, а розгляд справи ТЦК відбувся без його участі.

З огляду на це чоловік вважав, що не мав об’єктивної можливості раніше дізнатися про існування постанови, ознайомитися з її змістом та своєчасно реалізувати право на оскарження.

До суду з адміністративним позовом він звернувся 19 серпня 2026 року.

Ухвалою від 25 серпня 2026 року суд відкрив провадження та визначив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Третьою особою у справі був Сквирський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області.

Позиція позивача

Представник військовозобов’язаного наполягав, що постанова ТЦК є незаконною, оскільки її ухвалено з порушенням вимог законодавства та прав особи, яку притягнули до адміністративної відповідальності.

Одним з основних аргументів позову була відсутність належного підтвердження оповіщення чоловіка про виклик до територіального центру комплектування.

Позивач зазначав, що повістки від 6 квітня 2026 року не отримував і про необхідність прибуття до ТЦК 17 квітня 2026 року не знав. Відповідно, він був позбавлений можливості як з’явитися у визначений час, так і повідомити про причини неявки.

Крім того, представник позивача звертав увагу на порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.

За його твердженням, протокол про адміністративне правопорушення чоловікові не вручали, жодних документів він не підписував, у розгляді справи участі не брав, а копії постанови про накладення штрафу не отримував.

Також оскаржувана постанова не містила відомостей про повідомлення чоловіка щодо дати, часу та місця розгляду справи про адміністративне правопорушення, призначеного на 8 травня 2026 року, а також про його явку чи причини неявки.

Окремо представник позивача посилався на військово-обліковий статус чоловіка та виконання ним обов’язків у сфері військового обліку.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних і резервістів «Оберіг», відображеними у військово-обліковому документі, сформованому 13 серпня 2026 року, позивач мав чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв’язку з бронюванням.

Строк дії відстрочки було визначено до 26 грудня 2026 року.

Позивач наголошував, що на момент звернення до суду він не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки мав чинну відстрочку.

Водночас відомості про бронювання сторона позивача наводила також для підтвердження актуального військово-облікового статусу та добросовісного виконання військового обов’язку.

Крім того, відповідно до військово-облікового документа, 13 жовтня 2025 року чоловік уточнив свої військово-облікові дані, а 14 жовтня 2025 року пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої його визнали придатним до військової служби.

На думку представника позивача, ці обставини підтверджували належне виконання чоловіком обов’язків у сфері військового обліку та відсутність наміру ухилятися від виконання військового обов’язку.

Таким чином, позивач вважав, що ТЦК не довів факту його належного оповіщення про виклик, а розгляд справи без повідомлення та участі військовозобов’язаного порушив його процесуальні права.

За таких обставин, на переконання позивача, правові підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП були відсутні.

Позиція відповідача

Представник ТЦК отримав ухвалу суду про відкриття провадження 2 вересня 2026 року, що підтверджувалося рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак відповідач не скористався можливістю надати свої пояснення щодо обставин справи.

На час судового розгляду ТЦК не подав відзиву на позовну заяву, не надав заперечень проти вимог позивача та не заявив жодних клопотань.

Також відповідач не подав доказів, які б спростовували доводи військовозобов’язаного щодо неналежного оповіщення про виклик та порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності.

Позиція та висновки суду

Дослідивши матеріали справи та письмові докази, суд насамперед розглянув питання поновлення строку звернення з адміністративним позовом.

Відповідно до частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів із дня ухвалення відповідного рішення. Виняток становлять постанови у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, для яких передбачено десятиденний строк із дня вручення рішення.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд установив, що позивач дізнався про постанову ТЦК лише 11 серпня 2026 року, коли вже здійснювалися заходи щодо її примусового виконання, а 19 серпня звернувся з адміністративним позовом.

При цьому матеріали справи не містили доказів повідомлення чоловіка про розгляд справи про адміністративне правопорушення або вручення йому постанови раніше, ніж він сам зазначив.

Урахувавши положення статей 121, 286 КАС України та статті 289 КУпАП, суд визнав причини пропуску десятиденного строку поважними та дійшов висновку про необхідність його поновлення.

Щодо законності притягнення військовозобов’язаного до адміністративної відповідальності суд виходив із необхідності дотримання встановленого законом порядку оповіщення та забезпечення процесуальних прав особи.

Суд звернув увагу на статтю 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Також суд послався на статтю 7 КУпАП, яка закріплює принцип законності під час застосування заходів адміністративного впливу, та статті 9 і 10 КУпАП, що визначають поняття адміністративного правопорушення і його умисного вчинення.

Відповідно до статті 245 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи та вирішення її відповідно до закону.

Суд зазначив, що відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки уповноважені розглядати справи про порушення правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Від імені ТЦК розглядати такі справи й накладати адміністративні стягнення мають право їхні керівники.

Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Для громадян санкція цієї норми передбачає штраф від 1000 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для відповідних посадових осіб — від 2000 до 3500 таких мінімумів.

При цьому суд наголосив, що диспозиція статті 210-1 КУпАП має бланкетний характер. Тому під час встановлення складу адміністративного правопорушення необхідно визначити конкретний нормативно-правовий акт, яким передбачено відповідні правила, та встановити, які саме законодавчі приписи особа порушила.

Окремо суд навів положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо особливого періоду та зазначив, що воєнний стан в Україні було введено Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022.

Щодо обов’язку військовозобов’язаного з’явитися за викликом ТЦК суд звернувся до положень статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Частина перша цієї статті встановлює обов’язки громадян щодо прибуття за викликом до територіального центру комплектування, зокрема для взяття на військовий облік, визначення призначення на особливий період та направлення на медичний огляд.

Частина третя статті 22 передбачає обов’язок відповідних категорій військовозобов’язаних і резервістів з’являтися під час мобілізації у визначені місця та строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Водночас суд підкреслив, що передумовою виникнення в особи обов’язку з’явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки є отримання повістки про виклик.

Порядок оповіщення військовозобов’язаних регулюється Порядком № 560, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року.

Суд урахував положення пункту 2 цього Порядку, відповідно до якого на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов’язані, які придатні до військової служби за станом здоров’я та не мають права на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Також суд навів пункт 21 Порядку № 560, яким передбачено обов’язок резервістів і військовозобов’язаних з’являтися за викликом ТЦК у строки та місце, зазначені в повістці, для виконання передбачених законодавством процедур військового обліку та проходження медичного огляду.

Окрему увагу суд приділив правилам надсилання повісток поштою та доказам, які підтверджують належне оповіщення військовозобов’язаного.

Відповідно до пунктів 30-2 і 30-3 Порядку № 560 повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, можуть централізовано друкуватися та надсилатися рекомендованими поштовими відправленнями з описом вкладення і повідомленням про вручення або вручатися військовозобов’язаним у роздрукованому вигляді під час оповіщення.

У разі поштового надсилання повістки на відправленні мають зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв’язку, прізвище, ім’я, по батькові за наявності та адреса громадянина.

Опис вкладення повинен містити відомості про поштове відправлення, адресата, найменування вкладення, кількість аркушів, дані відповідного керівника ТЦК та інформацію про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.

Пункт 34 Порядку № 560 передбачає можливість надсилання повістки рекомендованим поштовим відправленням із описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу місця проживання військовозобов’язаного.

Якщо військовозобов’язаний уточнив свої облікові дані, повістка може бути направлена на адресу місця проживання, яку він повідомив під час такого уточнення. Якщо адреса не була уточнена протягом установленого строку, повістка може надсилатися на адресу зареєстрованого або задекларованого місця проживання.

Суд також зазначив, що відповідно до Порядку № 560 повістка надсилається адресату протягом 48 годин після її підписання відповідним керівником. День явки за викликом для військовозобов’язаного з населеного пункту, який є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів — протягом десяти діб від дня надсилання повістки рекомендованим поштовим відправленням.

Важливе значення для вирішення спору суд надав підпункту 2 пункту 41 Порядку № 560, який визначає належне підтвердження оповіщення військовозобов’язаного у разі направлення повістки поштою.

Згідно з цією нормою належним підтвердженням оповіщення може бути день отримання поштового відправлення особою, підтверджений інформацією або документами поштового оператора.

Також належним підтвердженням визнається день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову від отримання відправлення або відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою ТЦК під час уточнення облікових даних.

Якщо військовозобов’язаний не повідомив іншої адреси, відповідне значення має відмітка про відмову від отримання або відсутність особи за адресою зареєстрованого чи задекларованого місця проживання.

Отже, як зазначив суд, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідно встановити сукупність обставин, пов’язаних із направленням повістки за належною адресою та наявністю відомостей про спробу її вручення.

Такі відомості мають підтверджувати вручення повістки особі або її невручення з причин, які відповідно до законодавства дають підстави вважати військовозобов’язаного належним чином оповіщеним.

Однак у цій справі суд не встановив належних доказів оповіщення позивача про виклик до ТЦК на 17 квітня 2026 року.

Зокрема, оскаржувана постанова не містила інформації про фактичне вручення або невручення повістки військовозобов’язаному.

У ній не було зазначено поштового ідентифікатора, за яким можна було б перевірити рух відправлення, дати вручення повістки, не наведено копії конверта, а також не вказано, коли саме поштове відправлення повернулося відправнику та з якою відміткою.

Крім того, у матеріалах справи не було доказів повідомлення позивача за наявним номером телефону або вкладення до його абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».

За таких обставин суд визнав недоведеним факт належного оповіщення військовозобов’язаного відповідно до підпункту 2 пункту 41 Порядку № 560.

Іншим істотним порушенням суд визнав недотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та незабезпечення процесуальних прав позивача.

Суд установив, що адміністративний протокол у справі не складався, пояснення у військовозобов’язаного не відбиралися, а його права йому не роз’яснювалися.

Відповідно до статті 278 КУпАП під час підготовки до розгляду справи орган або посадова особа повинні, зокрема, перевірити належність справи до своєї компетенції, правильність складення матеріалів, наявність повідомлення учасників про час і місце розгляду, необхідність витребування додаткових матеріалів та вирішення заявлених клопотань.

Стаття 280 КУпАП зобов’язує посадову особу з’ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи існують обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Системний аналіз цих норм, за висновком суду, свідчить, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи можливий лише за наявності даних, які підтверджують її належне та своєчасне повідомлення про місце і час розгляду.

При цьому обов’язок довести факт повідомлення покладається на уповноважену посадову особу.

Суд наголосив, що повідомлення особи про розгляд справи є процесуальною гарантією реалізації її права на захист. Завчасне отримання інформації про час і місце розгляду дає можливість брати участь у провадженні, висловлювати заперечення, подавати докази та користуватися іншими передбаченими законом правами.

Саме по собі надсилання повідомлення, без підтвердження його отримання, не свідчить про те, що особа була поінформована про розгляд справи.

У цій справі відповідач не надав суду жодного належного доказу того, що позивача повідомляли про дату, час і місце розгляду справи 8 травня 2026 року.

Також не було надано підтвердження направлення відповідного повідомлення або забезпечення військовозобов’язаному можливості реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП.

Крім того, ТЦК не підтвердив належними доказами вручення чоловікові копії постанови про накладення адміністративного стягнення у строки та спосіб, визначені статтею 285 КУпАП.

Суд дійшов висновку, що відповідач не забезпечив дотримання встановленого порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи, висловлювати заперечення та надавати докази.

Оцінюючи доведеність правомірності постанови ТЦК, суд також застосував положення статті 77 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої цієї статті кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, за винятком установлених законом випадків. Водночас в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень обов’язок доказування правомірності відповідного рішення, дії або бездіяльності покладається на відповідача.

Однак ТЦК не подав відзиву на позов, не спростував доводів позивача та не надав належних доказів законності ухваленої постанови.

Суд окремо зауважив, що під час розгляду цього спору не може підміняти собою територіальний центр комплектування та соціальної підтримки й самостійно надавати оцінку виявленим порушенням за відсутності їх належного розгляду відповідачем.

Також суд урахував інформацію про виконання позивачем обов’язків військового обліку.

З матеріалів справи вбачалося, що чоловік перебував на військовому обліку, уточнював персональні дані та проходив військово-лікарську комісію.

Відомості про його військово-обліковий статус, проходження ВЛК, уточнення облікових даних і наявність відстрочки у зв’язку з бронюванням містилися в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів і відображалися у військово-обліковому документі «Резерв+».

Суд зазначив, що з матеріалів справи не вбачається ухилення позивача від виконання обов’язків військового обліку та мобілізації.

У підсумку суд дійшов висновку, що під час притягнення військовозобов’язаного до адміністративної відповідальності ТЦК допустив процесуальні порушення, які ставлять під сумнів законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови.

Вирішальне значення мали ненадання належної інформації про виклик до ТЦК та відсутність доказів оповіщення позивача.

За висновком суду, за таких обставин підстави для притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності за невиконання вимог частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» були відсутні.

Рішення суду

Урахувавши встановлені обставини № 357/14652/26, досліджені докази та положення частини третьої статті 286 КАС України, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Суд задовольнив позов військовозобов’язаного, скасував постанову начальника ТЦК від 8 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 25 500 грн за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та закрив справу про адміністративне правопорушення.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів із дня проголошення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.