Чоловік не прибув за повісткою до ТЦК через обстріли та відсутність сполучення: суд призначив 3 роки ув’язнення
Херсонський міський суд Херсонської області розглянув кримінальне провадження щодо військовозобов’язаного, якого обвинувачували в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації за ст. 336 КК України.
Одним із ключових питань у справі було те, чи могли обстріли селища Антонівка та відсутність транспортного сполучення з Херсоном вважатися поважними причинами неприбуття за повісткою до районного ТЦК та СП.
Обставини справи
Як встановив суд, 12 лютого 2025 року військовозобов’язаний, який за станом здоров’я був визнаний придатним до проходження військової служби, отримав повістку про необхідність прибути 13 лютого 2025 року до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подальшого відправлення до військової частини.
До цього, у період з 10 по 12 лютого 2025 року, чоловік проходив військово-лікарську комісію. Відповідно до довідки медичного закладу, ВЛК визнала його придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, військових вищих навчальних закладах, навчальних центрах, а також у медичних, логістичних підрозділах, підрозділах зв’язку, оперативного забезпечення та охорони. В матеріалах провадження також містилася довідка ВЛК від 11 лютого 2025 року, відповідно до якої чоловіка було визнано придатним до військової служби.
12 лютого 2025 року начальник відповідного ТЦК та СП видав наказ «Про призов військовозобов’язаних на військову службу під час мобілізації», яким було прийнято рішення про призов обвинуваченого та направлення його для проходження військової служби до військової частини.
Того ж дня чоловік особисто отримав повістку про виклик на 13 лютого 2025 року о 08:00. Факт її вручення підтверджувався розпискою та записом у журналі обліку вручення повісток військовозобов’язаним, призначеним у команди. У поіменному списку призваних військовозобов’язаних було зазначено, що обвинувачений до місця збору не прибув. Під час вручення повістки його також попередили про встановлену законом відповідальність за неявку за викликом та ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
За версією обвинувачення, чоловік, усвідомлюючи покладений на нього обов’язок прибути до ТЦК та СП, без поважних причин 13 лютого 2025 року у визначене місце не з’явився і таким чином ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
При цьому обвинувачений пояснював свою неявку безпековою ситуацією. За його словами, на той момент він проживав у селищі Антонівка міста Херсона. Вранці 13 лютого в місці його проживання нібито стався обстріл, через що він не міг вийти з будинку та прибути до ТЦК та СП.
Чоловік стверджував, що того ж дня йому телефонували з ТЦК та СП і він пояснив причину неявки безпековою ситуацією. Також він зазначав, що наступного дня прибув до територіального центру, однак там йому повідомили, щоб він повертався додому. За його словами, надалі він неодноразово звертався до ТЦК та СП із проханням призвати його на військову службу, однак відповіді не отримав.
На підтвердження доводів про поважність причин неявки сторона захисту надала листи Херсонської міської ради та Херсонської міської військової адміністрації. З них убачалося, що 13 лютого 2025 року на території селища Антонівка було зафіксовано два обстріли, а з серпня 2024 року рух міського автотранспорту між Херсоном та Антонівкою було припинено. Також на території населених пунктів Херсонської міської територіальної громади діяла комендантська година з 20:00 до 06:00.
Крім того, суд врахував, що раніше обвинувачений був засуджений вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 16 вересня 2025 року за ч. 1 ст. 310 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на два роки. Водночас діяння, яке було предметом нового провадження за ст. 336 КК України, було вчинене до постановлення попереднього вироку.
Позиції сторін
Прокурор вважав винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, доведеною та просив призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі. З урахуванням положень ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КК України прокурор також просив остаточно визначити покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Обвинувачений своєї винуватості фактично не визнав.
Захист наполягав, що чоловік не прибув за повісткою у визначені час і місце з поважних причин. Захисник посилався на те, що обвинувачений проживав у селищі Антонівка, територія Херсона належить до територій, де ведуться активні бойові дії, а 13 лютого 2025 року в Антонівці було зафіксовано два обстріли. Крім того, між Антонівкою та Херсоном було відсутнє сполучення громадським транспортом.
Захисник також зазначав, що згодом обвинувачений прибув до ТЦК та СП, але йому відмовили в мобілізації. На думку сторони захисту, обвинувачення не довело факту умисного ухилення від призову за мобілізацією, тому захист просив ухвалити виправдувальний вирок.
Позиція суду
Оцінюючи докази, суд виходив із положень статей 84–86 та 91 КПК України щодо поняття, належності та допустимості доказів, а також обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Досліджені докази суд визнав належними та допустимими, а сторона захисту їх допустимість не оспорювала.
В основу висновку про винуватість суд поклав, зокрема, показання самого обвинуваченого в тій частині, що після проходження ВЛК його визнали придатним до військової служби, він отримав повістку із зазначенням часу та місця явки, однак за цією повісткою не з’явився. Ці обставини, за висновком суду, узгоджувалися з документами, наданими стороною обвинувачення.
Суд зазначив, що об’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, полягає в ухиленні від призову на військову службу. У формі бездіяльності таке ухилення може полягати у неявці до місця, визначеного у повістці або відповідному наказі, зокрема до місця збору для відправлення до військової частини. Злочин у такому разі є закінченим з моменту неявки військовозобов’язаного до визначеного місця.
Суб’єктивна сторона цього кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто військовозобов’язаний повинен усвідомлювати суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачати її суспільно небезпечні наслідки та бажати їх настання.
Суд також вказав, що суб’єктом кримінального правопорушення за ст. 336 КК України може бути громадянин України віком від 18 до 60 років, який визнаний придатним до військової служби за станом здоров’я та не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином, за висновком суду, склад злочину, передбаченого ст. 336 КК України, наявний, якщо військовозобов’язаний під час мобілізації в особливий період, отримавши повістку про виклик до ТЦК та СП, без визначених законом поважних причин не з’являється у зазначені в повістці місце та строк до збірного пункту для відправлення до військової частини.
У цій справі № 766/18166/25 суд установив, що обвинувачений був військовозобов’язаним, придатним до військової служби за станом здоров’я, отримав повістку про виклик до районного ТЦК та СП і, відповідно, був обізнаний про свій обов’язок з’явитися за викликом. У визначені повісткою місце і час він до збірного пункту не прибув. Цих обставин сторона захисту не заперечувала.
Окремо суд проаналізував положення ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ними передбачено, що під час мобілізації військовозобов’язані та резервісти зобов’язані з’являтися на збірні пункти ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
До поважних причин неприбуття у визначений повісткою строк, якщо вони підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій, належать, зокрема, перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили особу можливості особисто прибути у визначені пункт і строк, а також смерть близьких родичів у випадках, передбачених законом.
Разом із тим суд наголосив, що для визнання воєнних дій або обстрілів поважною причиною неявки недостатньо встановити лише сам факт бойових дій чи обстрілу певної території. Необхідно також встановити, що ці обставини об’єктивно позбавляли саме конкретну особу можливості прибути за викликом у визначені повісткою місце і час.
Тому сам по собі факт віднесення Херсонської міської територіальної громади, до якої входить Антонівка, до територій активних бойових дій, а також зафіксовані 13 лютого 2025 року обстріли селища, за висновком суду, не підтверджували неможливості прибуття саме обвинуваченого до районного ТЦК та СП.
Крім цього, суд не встановив об’єктивних даних, які б підтверджували, що станом на 13 лютого 2025 року обвинувачений фактично проживав або перебував саме в Антонівці. Натомість у документах ТЦК та СП, зокрема в журналі обліку вручення повісток, обліковій картці та розписці про отримання повістки, було зазначено інше місце його проживання, яке не належало до Антонівки.
Суд звернув увагу, що повістку чоловік отримав особисто та власноруч підписав відповідну розписку. При її отриманні він не висловлював застережень щодо зазначеної у документах адреси та не повідомляв про фактичне проживання в іншому місці, зокрема в Антонівці.
Отже, документи сторони захисту підтверджували як факт обстрілів Антонівки 13 лютого 2025 року, так і відсутність транспортного сполучення між Херсоном та селищем, однак, за висновком суду, не підтверджували, що саме ці обставини перешкодили конкретному обвинуваченому прибути до ТЦК та СП у визначені повісткою місце та час.
Суд також врахував, що комендантська година на території Херсонської міської територіальної громади діяла з 20:00 до 06:00, тоді як час явки за повісткою був визначений на 08:00. Тому сама по собі комендантська година, на думку суду, не створювала перешкод для прибуття обвинуваченого у визначений строк.
За таких обставин суд не встановив об’єктивного причинного зв’язку між підтвердженими обстрілами та неприбуттям обвинуваченого до ТЦК та СП 13 лютого 2025 року о 08:00. Посилання на воєнні дії та їх наслідки як на поважну причину неприбуття суд оцінив критично та визнав такими, що не знайшли достатнього об’єктивного підтвердження.
Критично суд оцінив і твердження чоловіка про те, що вже наступного дня, 14 лютого 2025 року, він прибув до районного ТЦК та СП. Суд послався на повідомлення про кримінальне правопорушення від 17 лютого 2025 року, направлене начальником відповідного ТЦК та СП до Головного управління Національної поліції в Херсонській області. У цьому документі було зазначено, що чоловік 13 лютого за викликом не прибув і станом на 17 лютого про причини неявки не повідомив.
Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що станом на 17 лютого обвинувачений до відповідного ТЦК та СП не звертався. Доказів, які б спростовували ці відомості або ставили під сумнів достовірність інформації, викладеної посадовою особою ТЦК та СП, сторона захисту не надала.
Також суд врахував, що під час вручення повістки чоловіка попередили про відповідальність за неявку та ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. У сукупності з фактом особистого отримання та підписання повістки це, за висновком суду, свідчило про усвідомлення ним обов’язку прибути у визначені місце та час та можливих правових наслідків невиконання такого обов’язку.
Наявність рішення про призов, отримання повістки, усвідомлення обов’язку з’явитися, фактична неявка та відсутність підтверджених поважних причин такого неприбуття у сукупності, на думку суду, свідчили про ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд окремо розглянув ту обставину, що в лютому 2026 року обвинувачений звернувся до ТЦК та СП із заявою, в якій просив призвати його на військову службу. На думку суду, така подальша поведінка не спростовувала наявності в його діях складу кримінального правопорушення за ст. 336 КК України та умислу на ухилення, оскільки вчинення кримінального правопорушення було завершено ще 13 лютого 2025 року.
Щодо ознаки особливого періоду суд зазначив, що відповідно до Закону України «Про оборону України» особливий період охоплює, зокрема, час мобілізації та воєнний час. Загальна мобілізація в Україні була оголошена Указом Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року.
При цьому відсутність у правовій кваліфікації кримінального правопорушення в обвинувальному акті окремого зазначення такої ознаки, як «особливий період», суд не визнав обставиною, яка впливає на його висновки або порушує право обвинуваченого на захист. У формулюванні обвинувачення було вказано, що дії вчинені в період дії Указу Президента №69/2022 «Про загальну мобілізацію», тому ця обставина охоплювалася обсягом пред’явленого обвинувачення та досліджувалася під час судового розгляду.
Суд дійшов висновку, що дії військовозобов’язаного, який під час воєнного стану ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, вважаються вчиненими в особливий період. Такий підхід суд узгодив із правовим висновком Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 березня 2024 року у справі №676/4559/22.
У підсумку суд зазначив, що сукупність досліджених належних, допустимих і достовірних доказів у їх взаємозв’язку поза розумним сумнівом доводить наявність діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та винуватість обвинуваченого у його вчиненні.
Призначення покарання
Обставин, які відповідно до статей 66 та 67 КК України пом’якшували або обтяжували покарання, суд не встановив.
При визначенні покарання суд виходив із положень статей 50 та 65 КК України і врахував характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, яке належить до категорії нетяжких злочинів, а також дані про особу обвинуваченого.
Суд зазначив, що чоловік винуватості не визнав і критичної оцінки своїм діям не дав. Також було враховано відомості про те, що з 2007 по 2016 роки він перебував на обліку лікаря-нарколога з діагнозом «алкогольна залежність», на обліку у психіатра не перебував, був неодруженим та непрацевлаштованим. Водночас суд урахував і поведінку чоловіка після вчинення кримінального правопорушення, зокрема його подальше звернення до ТЦК та СП із заявою про бажання проходити військову службу.
Суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у мінімальних межах санкції ст. 336 КК України. Водночас підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням суд не встановив.
Зокрема, з урахуванням особи обвинуваченого та характеру кримінального правопорушення, вчиненого в період збройної агресії Російської Федерації проти України, суд дійшов висновку, що звільнення з випробуванням не забезпечить належної реалізації всіх складових мети покарання, у тому числі запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Оскільки кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України було вчинене до постановлення вироку Херсонського міського суду Херсонської області від 16 вересня 2025 року, остаточне покарання суд визначав за правилами ч. 4 ст. 70 КК України.
У результаті суд визнав чоловіка винуватим за ст. 336 КК України та призначив йому покарання у виді трьох років позбавлення волі. За сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного попереднім вироком від 16 вересня 2025 року, більш суворим покаранням за новим вироком суд остаточно визначив три роки позбавлення волі.
Строк відбування покарання обчислюватиметься з дня приведення вироку до виконання. На підставі ч. 1 ст. 72 КК України у строк покарання за новим вироком суд постановив зарахувати покарання, відбуте за попереднім вироком у період з 3 листопада 2025 року по 7 вересня 2026 року, із розрахунку, зазначеного у вироку: одному дню позбавлення волі відповідають два дні пробаційного нагляду.
Вирок може бути оскаржений до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
