Чоловік «переписав» квартиру на матір, щоб не ділити з дружиною: чим закінчився спір в суді

Чоловік під час шлюбу вклав понад мільйон гривень у будівництво трикімнатної квартири, а згодом без письмової згоди дружини передав майнові права на неї своїй матері. Та пізніше відступила їх іншій особі за 1,2 млн грн.

Жінка вважала, що таким чином чоловік намагався уникнути поділу спільного майна.

Після кількох років судових спорів їй вдалося домогтися компенсації: суд визнав майнові права спільною сумісною власністю подружжя та стягнув із колишнього чоловіка 806 850 грн.

Як майнові права на квартиру опинилися у матері чоловіка

Як встановив Голосіївський районний суд Києва, подружжя перебувало у шлюбі з лютого 2008 року, а у липні 2020 року його було розірвано.

У травні 2017 року, ще під час шлюбу, чоловік уклав з АКБ «Банк Аркада» договір про участь у Фонді фінансування будівництва «Еврика». Йшлося про майнові права на трикімнатну квартиру площею 81,67 кв. м.

Для інвестування у будівництво за договором передбачалося внесення 1 031 289,80 грн. Фактично чоловік сплатив 1 011 695,29 грн.

Однак 30 серпня 2018 року він уклав договір про відступлення права вимоги, за яким передав майнові права на майбутню квартиру своїй матері. За матеріалами справи, відступлення відбулося без компенсації. Письмової згоди дружини на цей правочин не було.

Менш ніж через рік, 26 червня 2019 року, мати чоловіка відступила майнові права іншій особі. За відповідним договором нова набувачка заплатила їй 1,2 млн грн.

Таким чином, ще до розірвання шлюбу майнові права на квартиру, в яку було інвестовано понад мільйон гривень, перейшли до третьої особи.

Дружина заявила, що чоловік намагався уникнути поділу майна

Жінка наполягала, що майнові права на квартиру були придбані за спільні кошти подружжя для потреб сім’ї, в якій виховували двох неповнолітніх дітей.

На її думку, передача цих прав матері без її згоди була спрямована на те, щоб унеможливити подальший поділ спільного майна.

Спочатку жінка намагалася оскаржити договори про відступлення права вимоги. Ще у серпні 2019 року вона звернулася до суду з вимогою визнати їх недійсними. Однак у задоволенні позову відмовили через обрання неефективного способу захисту.

Згодом, у липні 2023 року, вона подала новий позов — уже про поділ спільного майна подружжя.

Позивачка просила визнати майнові права на квартиру спільною сумісною власністю, визначити частки колишнього подружжя та стягнути на її користь грошову компенсацію.

Вартість майнових прав вона визначила у 1 613 700 грн на підставі довідки від 9 квітня 2025 року. Відповідно, компенсацію за свою половину оцінила у 806 850 грн.

Чоловік заперечував: гроші на квартиру були його особистими

Відповідач позов не визнав і наполягав, що кошти, внесені до Фонду фінансування будівництва, належали особисто йому.

За його твердженням, гроші походили від продажу будинку та земельної ділянки, які він раніше отримав у дар, а також від продажу іншої квартири.

Відповідно, чоловік вважав, що придбані за ці кошти майнові права не можуть вважатися спільним майном подружжя.

Крім того, його представник заявила про пропуск позовної давності. Сторона відповідача наполягала, що строк для звернення до суду необхідно обчислювати з 30 серпня 2018 року — дня, коли майнові права були відступлені матері чоловіка.

Натомість третя особа, яка у 2019 році придбала майнові права за 1,2 млн грн, зазначала, що є їх добросовісним набувачем, та просила відмовити у задоволенні позову.

Чому суд не погодився з аргументами чоловіка

Дослідивши обставини справи №752/14277/23, суд застосував положення статті 60 Сімейного кодексу України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

При цьому діє презумпція спільності такого майна. Якщо один із подружжя стверджує, що конкретне майно є його особистою приватною власністю, саме він повинен довести відповідні обставини.

Суд звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 лютого 2025 року у справі №209/3761/20.

Згідно з нею, сам по собі факт продажу особистої нерухомості до або під час придбання іншого майна ще не доводить, що саме отримані від продажу гроші були використані для нового придбання.

Необхідно встановити безпосередній зв’язок між отриманими особистими коштами та їх використанням на придбання конкретного майна, а не на сімейні потреби чи інші цілі.

У цій справі чоловік не надав доказів того, що саме кошти від продажу належної йому особистої нерухомості були спрямовані на фінансування будівництва квартири.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя.

Відтак майнові права на квартиру, придбані у 2017 році, на момент їх набуття були спільною сумісною власністю чоловіка та дружини.

Чому суд не повернув майнові права на квартиру, а присудив гроші

Окрему увагу суд приділив способу захисту порушених прав позивачки.

На момент розгляду справи майнові права на квартиру вже належали іншій особі, яка придбала їх за відплатним договором та була добросовісним набувачем.

Суд послався на постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №725/1824/20.

У ній зазначено, що відчуження одним із подружжя спільного майна без нотаріально посвідченої згоди другого може бути підставою для визнання правочину недійсним. Водночас витребування такого майна від добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором, є неможливим з огляду на принцип мирного володіння майном.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права другого з подружжя є стягнення грошової компенсації вартості його частки у спільному майні.

Саме цей підхід суд застосував у справі.

Він визнав неефективними вимоги позивачки про визнання за колишнім подружжям права на частки майнових прав із подальшим припиненням її частки та передачею чоловікові.

Натомість ефективним способом захисту суд визначив визнання майнових прав спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з відповідача грошової компенсації на користь колишньої дружини.

При цьому суд врахував зміну вартості майнових прав та виходив із їхньої оцінки у 1 613 700 грн.

Чому суд не застосував позовну давність

Не погодився суд і з доводами відповідача про пропуск строку звернення за судовим захистом.

Суд встановив, що жінка почала захищати свої права ще у серпні 2019 року, коли подала позов про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

Тоді в задоволенні її вимог відмовили не через відсутність порушеного права, а через неефективність обраного способу захисту.

У 2023 році жінка повторно звернулася до суду, але вже з вимогою про поділ спільного майна подружжя.

Суд врахував, що перший позов вона подала приблизно через рік після відступлення чоловіком майнових прав матері, тобто в межах строку позовної давності, навіть якщо обчислювати його з дати, на якій наполягав відповідач.

За цих обставин заяву про застосування позовної давності суд відхилив.

Що вирішив суд

Голосіївський районний суд Києва частково задовольнив позов колишньої дружини.

Суд вирішив:

• Визнати спільною сумісною власністю подружжя майнові права на трикімнатну квартиру, придбані під час шлюбу за договором про участь у Фонді фінансування будівництва з «Банком Аркада».
• Визначити загальну вартість майнових прав у 1 613 700 грн.
• Стягнути з колишнього чоловіка на користь жінки 806 850 грн грошової компенсації в порядку поділу майна.
• Стягнути з відповідача 9 142,10 грн судового збору.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.