Чоловік пішов служити після вироку за ухилення від мобілізації: ВС визнав ув'язнення надмірним покаранням
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 12 серпня 2026 року розглянув справу № 272/902/24. Суд вирішував питання щодо відповідності призначеного покарання особі засудженого та можливості застосування статті 75 Кримінального кодексу України до особи, засудженої за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Питання призначення покарання за ухилення від мобілізації має значення не лише для оцінки самого кримінального правопорушення, а й для визначення того, чи необхідна подальша ізоляція особи від суспільства. У цій справі Верховний Суд окремо оцінив поведінку засудженого після вчинення кримінального правопорушення — зокрема те, що на момент касаційного розгляду він був мобілізований та проходив військову службу.
Обставини справи
Чоловіка, який був військовозобов’язаним і визнаний придатним до проходження військової служби, засудили за статтею 336 КК України до трьох років позбавлення волі.
За встановленими судами обставинами, він був належним чином повідомлений про необхідність явки 8 липня 2024 року о 07:10 до відповідного відділу для відправки у команду по мобілізації. Однак без поважних причин у визначені дату та час не з’явився, оскільки не бажав бути призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Андрушівський районний суд Житомирської області визнав його винуватим за статтею 336 КК України та призначив покарання у виді трьох років позбавлення волі. Житомирський апеляційний суд залишив цей вирок без змін.
Захисник у касаційній скарзі не оспорював доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння. Він просив змінити судові рішення в частині покарання та звільнити засудженого від його відбування з випробуванням на один рік.
Захист посилався, зокрема, на те, що засуджений раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліках у лікарів-нарколога та психіатра. Також зазначалося, що він неодноразово самостійно з’являвся до відповідного органу, проходив військово-лікарські комісії, не відмовлявся від отримання повісток та з’являвся у визначені в них дати.
Крім того, захисник звернув увагу Верховного Суду на те, що на момент касаційного розгляду засуджений був мобілізований та проходив військову службу у військовій частині.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд насамперед нагадав, що в межах касаційної скарги не перевіряє висновок про доведеність винуватості та правильність кваліфікації діяння за статтею 336 КК України, оскільки захисник цих аспектів не оскаржував.
Водночас Суд визнав обґрунтованими доводи про неналежне врахування судами обставин і відомостей про особу засудженого під час призначення покарання.
Суд нагадав, що відповідно до частини другої статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. За статтею 65 КК України особі має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Верховний Суд також звернув увагу на положення статті 414 КПК України, відповідно до яких невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається покарання, яке, хоча й не виходить за межі відповідної санкції, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або суворість.
Суд зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність принципового характеру. Йдеться про істотну диспропорцію між визначеним судом видом та розміром покарання і тим покаранням, яке мало б бути призначене з урахуванням обставин справи та даних про особу.
Застосування статті 75 КК України Верховний Суд розглядав з урахуванням редакції цієї норми, чинної на час вчинення засудженим діяння. Суд нагадав, що якщо при призначенні, зокрема, позбавлення волі на строк не більше п’яти років суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, він може звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Верховний Суд підкреслив, що покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації.
З урахуванням указаної мети покарання і його принципів, а саме справедливості, співмірності та індивідуалізації, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов’язковому врахуванню.
Суд також зазначив, що дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Ключовим для перегляду покарання стало те, що вже після вчинення кримінального правопорушення засуджений почав проходити військову службу.
Колегія суддів зважила на те, що, крім позитивної характеристики за місцем проживання та відсутності обставин, які обтяжують покарання, на час касаційного розгляду засуджений, відповідно до надісланих захисником документів, зокрема витягу з наказу командира військової частини, 7 травня 2026 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив військову службу, виконуючи конституційний обов’язок із захисту України від збройної агресії Російської Федерації.
ВС вказав, що проходження засудженим військової служби в умовах воєнного стану свідчить про його суспільно корисну поведінку, усвідомлення значущості цього обов’язку та здатність до виправлення без ізоляції від суспільства.
З огляду на це Суд дійшов висновку, що призначене засудженому покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає принципу пропорційності, який є складовою принципу верховенства права та підлягає застосуванню у кримінальному судочинстві.
Суд зазначив, що ізоляція від суспільства особи, яка проходить військову службу та бере участь у захисті держави, у цьому випадку є надмірною, не зумовлена необхідністю досягнення мети покарання та не відповідає завданням виправлення засудженого і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
У зв’язку з цим колегія суддів дійшла висновку про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України з покладенням на нього обов’язків, передбачених статтею 76 цього Кодексу.
Верховний Суд вважає, що в цьому випадку таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК і принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Отже, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника та змінив рішення судів першої й апеляційної інстанцій. Засудженого звільнено від відбування призначеного за статтею 336 КК України трирічного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на один рік.
На засудженого покладено обов’язок періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, а також повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Таким чином, Верховний Суд визнав, що проходження засудженим військової служби в умовах воєнного стану, поряд з іншими даними про його особу та обставинами справи, свідчить про суспільно корисну поведінку, усвідомлення значущості обов’язку із захисту держави та здатність до виправлення без ізоляції від суспільства. Саме це стало підставою для висновку про надмірність реального позбавлення волі та застосування статті 75 КК України.
Читайте також — військовослужбовець після поверхневого огляду на ВЛК вирішив, що він непридатний і поїхав додому на 4 місяці: ВС залишив у силі вирок за СЗЧ.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
