Чоловік просив відстрочку у зв’язку зі зникненням брата на фронті, але ТЦК відмовив через нібито відсутній документ: суд скасував відмову
Миколаївський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовозобов’язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації у зв’язку зі зникненням безвісти його рідного брата-військовослужбовця.
Предметом спору стала правомірність рішення комісії ТЦК, яка послалася на відсутність витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, хоча заявник стверджував, що подав цей документ разом з іншими підтвердженнями.
Обставини справи
Спір виник після звернення чоловіка із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ця норма передбачає, що призову на військову службу під час мобілізації не підлягають, зокрема, жінки та чоловіки, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення визначених законом заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації.
До кола таких близьких родичів закон відносить чоловіка, дружину, сина, доньку, батька, матір, а також рідних повнорідних і неповнорідних братів та сестер.
Як установив суд, 2 квітня 2026 року чоловік звернувся через Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою №20260402-603113 про надання відстрочки.
Підставою для звернення стало зникнення безвісти його рідного брата, який проходив військову службу у званні солдата.
Військовослужбовець зник 6 листопада 2025 року під час виконання обов’язків військової служби та завдань, пов’язаних із захистом України, її незалежності й територіальної цілісності.
Відповідно до матеріалів справи, це сталося поблизу населеного пункту Степове Синельниківського району Дніпропетровської області під час безпосередньої участі в заходах із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації.
На підтвердження обставин, які, на переконання заявника, надавали йому право на відстрочку, чоловік подав документи про родинні зв’язки із зниклим військовослужбовцем та документи, що стосувалися обставин його зникнення.
Зокрема, до заяви були додані копії документів, які підтверджували спорідненість братів, витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, сповіщення сім’ї про зникнення військовослужбовця, витяг з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими та витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо факту зникнення безвісти.
Крім того, чоловік подав копію паспорта громадянина України, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків та копію свідоцтва про шлюб.
Попри це, комісія з питань надання військовозобов’язаним відстрочки від призову під час мобілізації відмовила чоловікові у задоволенні його заяви.
Відповідне рішення було оформлене протоколом №117 від 8 квітня 2026 року, а 9 квітня комісія прийняла рішення про відмову на підставі зазначеного протоколу.
Підставою для відмови стало те, що, на думку комісії, додані до заяви документи не підтверджували право чоловіка на відстрочку.
При цьому комісія послалася на порушення вимог додатка 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.
Зокрема, у рішенні зазначалося про необхідність надання витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Не погодившись із відмовою, чоловік звернувся до адміністративного суду.
У позові він просив визнати протиправним та скасувати рішення комісії, оформлене протоколом №117 від 8 квітня 2026 року, а також зобов’язати відповідний орган повторно розглянути його заяву від 2 квітня 2026 року про надання відстрочки.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що подав усі документи, передбачені законодавством для підтвердження права на відстрочку за пунктом 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На його переконання, відмова була протиправною, оскільки комісія не врахувала наданих матеріалів.
Відповідач заперечував проти задоволення позову.
У відзиві представник ТЦК зазначив, що чоловік не мав підстав для отримання відстрочки, оскільки нібито не додав до заяви витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Саме наявність цього документа серед поданих заявником матеріалів стала одним із ключових питань судового розгляду.
Справу розглянули за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, у порядку письмового провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позиція та висновки суду
Оцінюючи правомірність відмови у наданні відстрочки, Миколаївський окружний адміністративний суд виходив із конституційних вимог до діяльності органів державної влади та положень законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію.
Насамперед суд звернувся до частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Також суд урахував положення Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», який визначає захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України конституційним обов’язком громадян.
Водночас законодавством встановлено порядок виконання військового обов’язку та передбачено підстави, за яких громадяни не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Суд зазначив, що відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов’язаних під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, частина п’ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що призов громадян під час мобілізації забезпечують місцеві органи виконавчої влади, а здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин.
Процедуру проведення призову, а також надання та оформлення відстрочки регламентує Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560.
Суд звернув увагу на те, що цей Порядок визначає не лише процедуру подання документів військовозобов’язаними, а й обов’язки комісій, які розглядають заяви про надання відстрочки.
Зокрема, відповідно до положень Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається військовозобов’язаним за наявності підстав, установлених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду таких питань при районних і міських територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та їх відокремлених відділах утворюються спеціальні комісії.
Головою комісії є керівник відповідного районного чи міського ТЦК та СП або його відокремленого відділу.
До складу комісії також входять представники апарату та структурних підрозділів районних і міських державних адміністрацій або військових адміністрацій, зокрема у сферах освіти й науки, охорони здоров’я, соціального захисту населення, служби у справах дітей та центрів надання адміністративних послуг.
Суд дослідив положення пункту 60 Порядку №560, який визначає обов’язки комісії під час розгляду заяви про відстрочку.
Відповідно до цієї норми, комісія вивчає отриману заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, а за необхідності готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника.
Для перевірки відповідних відомостей комісія також може використовувати інформацію з публічних електронних реєстрів.
Орган державної влади або інший державний орган має розглянути відповідний запит протягом п’яти робочих днів із дати його отримання.
Крім того, підтвердження достовірності та перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами даних.
Суд також навів установлені Порядком №560 строки розгляду заяв.
Комісія зобов’язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів із дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до державних органів.
Якщо комісія направляє відповідні запити для отримання додаткової інформації, строк розгляду заяви та підтвердних документів не може перевищувати 15 календарних днів.
У разі неотримання відповіді від державного органу комісія не пізніше п’ятнадцятого дня з дати реєстрації заяви повинна прийняти рішення на підставі документів, поданих заявником, із зазначенням у протоколі відомостей про відсутність відповіді на запит.
За результатами розгляду отриманих матеріалів комісія ухвалює рішення про надання або відмову в наданні відстрочки, яке оформлюється протоколом.
Про прийняте рішення заявника повідомляють у зазначений ним спосіб засобами телефонного, електронного або поштового зв’язку не пізніше наступного дня після його ухвалення.
У разі позитивного рішення військовозобов’язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за встановленою формою.
У випадку відмови заявнику надсилають письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення за формою згідно з додатком 7 до Порядку №560.
Рішення комісії про відмову в наданні відстрочки може бути оскаржене в судовому порядку.
Крім того, суд зазначив, що відповідно до пункту 64 Порядку №560 заяви військовозобов’язаних про надання відстрочки та підтвердні документи зберігаються в районних і міських територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки протягом п’яти років.
Чому суд визнав відмову ТЦК протиправною
Безпосередньо оцінюючи спірне рішення, суд установив, що чоловік звернувся за відстрочкою на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зазначена норма передбачає право на відстрочку для осіб, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час визначених законом заходів із забезпечення національної безпеки й оборони та відсічі збройної агресії Російської Федерації.
До кола близьких родичів, на яких поширюється ця норма, належать також повнорідні й неповнорідні брати та сестри.
Відповідач обґрунтував відмову тим, що заявник нібито не надав витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Однак під час судового розгляду ця обставина не підтвердилася.
Суд установив, що позивач надав копію заяви від 2 квітня 2026 року, з якою звертався до ТЦК, і в переліку доданих до неї документів було прямо зазначено витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Ба більше, відповідний витяг був наданий безпосередньо суду.
Йдеться про витяг №20251126-3963 від 26 листопада 2025 року, який підтверджував, що брат позивача зник на території бойових дій під час воєнних дій.
Крім того, чоловік подав свідоцтва про народження своє та брата.
Зазначені документи підтверджували, що вони є повнорідними братами, оскільки в обох свідоцтвах були зазначені ті самі батьки.
Суд також дослідив сповіщення сім’ї №876 від 11 листопада 2025 року.
У цьому документі зазначалося, що військовослужбовець зник безвісти 6 листопада 2025 року під час виконання обов’язків військової служби та завдань із захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Степове Синельниківського району Дніпропетровської області.
Таким чином, суд установив наявність документального підтвердження як родинних зв’язків між заявником і зниклим військовослужбовцем, так і обставин його зникнення під час виконання військових обов’язків.
На підставі досліджених доказів суд дійшов висновку, що позивач подав усі документи, необхідні для підтвердження права на відстрочку відповідно до пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, посилання ТЦК на відсутність витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, не відповідало встановленим судом обставинам справи.
Окремо суд дослідив повідомлення про відмову в наданні відстрочки, оформлене відповідно до додатка 7 до Порядку №560.
Цей документ підтверджував, що оскаржуване рішення ухвалила саме комісія відповідного ТЦК.
З урахуванням установлених обставин суд визначив суб’єкта, якого належало зобов’язати усунути порушення прав заявника.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язок довести правомірність рішення суб’єкта владних повноважень покладається на відповідача.
У цій справі № 400/3930/26 відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності відмови у наданні відстрочки.
З огляду на це суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Чому суд зобов’язав не лише повторно розглянути заяву, а й надати відстрочку
Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, Миколаївський окружний адміністративний суд застосував положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звернув увагу, що в цій справі встановлено обставини, які підтверджують право чоловіка на відстрочку від призову під час мобілізації.
Зокрема, документально підтверджені родинні зв’язки заявника зі зниклим військовослужбовцем та обставини зникнення останнього під час виконання обов’язків військової служби.
Також суд установив, що позивач подав передбачені законодавством документи, а підстава, на яку посилалася комісія ТЦК під час відмови, не знайшла підтвердження.
За таких обставин суд вважав, що для належного захисту порушених прав заявника недостатньо лише скасувати протиправне рішення та зобов’язати відповідача повторно розглянути документи.
Тому суд визнав можливим не тільки покласти на відповідний орган обов’язок повторно розглянути заяву від 2 квітня 2026 року, а й зобов’язати його прийняти рішення про надання відстрочки.
Саме такий спосіб захисту суд визначив належним відповідно до статті 245 КАС України.
Отже, у цій справі суд не обмежився встановленням процедурних недоліків під час розгляду заяви.
Суд також надав оцінку документам, які підтверджували наявність передбачених законодавством підстав для відстрочки, та дійшов висновку про необхідність ухвалення рішення на користь заявника.
Остаточне рішення суду
Миколаївський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов чоловіка.
Суд визнав протиправним та скасував рішення комісії з питань надання військовозобов’язаним відстрочки від призову під час мобілізації, оформлене протоколом №117 від 8 квітня 2026 року.
Саме цим рішенням чоловікові було відмовлено в наданні відстрочки на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, суд зобов’язав відповідний орган повторно розглянути заяву чоловіка від 2 квітня 2026 року та прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на зазначеній законній підставі.
Також суд ухвалив стягнути на користь позивача за рахунок відповідача сплачений судовий збір у розмірі 1331 грн.
Водночас рішення не означає, що відстрочка вже фактично оформлена відповідним органом. Суд визначив обов’язок повторно розглянути заяву та ухвалити рішення про її надання.
Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
