Чоловіку із розсіяним склерозом та катарактою встановили інвалідність за 10 днів до штрафу ТЦК: він оскаржив, але програв суд

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області розглянув справу за позовом військовозобов’язаного, який оскаржив постанову територіального центру комплектування та соціальної підтримки про накладення штрафу в розмірі 17 000 гривень за непроходження військово-лікарської комісії.

Чоловік, якому незадовго до винесення постанови встановили III групу інвалідності у зв’язку з розсіяним склерозом та початковою старечою катарактою, наполягав на незаконності притягнення його до відповідальності, однак суд відмовив у задоволенні позову.

Обставини справи

Підставою для судового спору стала постанова начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 11 травня 2026 року, якою військовозобов’язаного притягнули до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклали штраф у розмірі 17 000 гривень.

У постанові зазначалося, що чоловік не пройшов або відмовився від проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Як встановив суд, 8 травня 2026 року щодо військовозобов’язаного склали протокол про адміністративне правопорушення у зв’язку з непроходженням ВЛК. Через три дні начальник ТЦК розглянув адміністративні матеріали та виніс постанову про накладення штрафу.

Водночас ще 1 травня 2026 року чоловікові встановили III групу інвалідності. Це підтверджувалося витягом із рішення експертної команди від 20 травня 2026 року. У відповідному документі зазначалися діагнози: розсіяний склероз та початкова стареча катаракта.

Отже, датою встановлення інвалідності було 1 травня, тоді як постанову про адміністративне стягнення ТЦК виніс 11 травня 2026 року.

Із матеріалів справи також вбачається, що чоловік перебував на військовому обліку та 6 червня 2024 року оновив свої військово-облікові дані.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, відомості про дату проходження ним ВЛК були відсутні. Водночас у реєстрі зазначалося, що чоловік не перебував у розшуку.

Сам військовозобов’язаний стверджував, що своєчасно виконав обов’язок з уточнення облікових даних, не отримував повісток чи повідомлень із направленням на ВЛК, а згодом самостійно звернувся до ТЦК, отримав направлення та пройшов медичний огляд.

Попри це, 8 травня 2026 року його доставили до територіального центру комплектування для складання адміністративного протоколу.

Про постанову щодо накладення штрафу, за словами чоловіка, він дізнався лише 27 травня 2026 року, коли повторно самостійно прибув до ТЦК та отримав відповідні документи.

Вважаючи рішення посадової особи незаконним, військовозобов’язаний звернувся до суду з вимогою визнати постанову протиправною, скасувати її та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Позиція позивача: відсутність повістки, порушення процедури та пропущені строки

Обґрунтовуючи позовні вимоги, чоловік зазначав, що не ухилявся від виконання військового обов’язку та своєчасно оновив військово-облікові дані.

За його словами, після оновлення даних 6 червня 2024 року він не отримував повідомлень у відповідному електронному застосунку, поштових повісток або офіційних направлень на проходження військово-лікарської комісії.

Позивач наголошував, що самостійно прибув до ТЦК, отримав направлення на медичний огляд та пройшов ВЛК. Тому твердження про його відмову від проходження військово-лікарської комісії вважав такими, що не відповідають фактичним обставинам.

Окремо чоловік оскаржував порядок оформлення адміністративних матеріалів.

Він стверджував, що 8 травня 2026 року його доставили до ТЦК без належного пояснення причин. За твердженням позивача, через наявні психічні порушення він лише частково усвідомлював події, які відбувалися.

Також чоловік зазначав, що йому не надали можливості ознайомитися з адміністративним протоколом, а його копію він отримав лише 27 травня.

Позивач посилався на те, що його не повідомили про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, унаслідок чого він був позбавлений можливості реалізувати право на захист.

Крім того, він звертав увагу, що постанову про штраф вручили через 16 днів після її винесення, адміністративний протокол, за його твердженням, був оформлений на ім’я іншої особи, а належної відмітки про причини його складання не зробили.

На переконання позивача, матеріали адміністративної справи не містили доказів того, що він відмовився проходити ВЛК або був належним чином зобов’язаний пройти відповідний медичний огляд у визначений час.

У діях посадових осіб ТЦК чоловік вбачав ознаки перевищення службових повноважень, оскільки, на його думку, постанову винесли без належного встановлення фактичних обставин.

Ще одним аргументом стало можливе порушення строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Представниця позивача зазначала, що кінцевий строк, до якого громадяни, раніше визнані обмежено придатними до військової служби, мали пройти повторний медичний огляд, припадав на 5 червня 2025 року.

На цій підставі сторона позивача вважала, що останнім днем притягнення чоловіка до відповідальності було 6 вересня 2025 року.

Оскільки постанову про накладення штрафу винесли 11 травня 2026 року, позивач стверджував, що ТЦК пропустив установлені законодавством строки застосування адміністративного стягнення.

Позиція ТЦК: чоловік не пройшов медичний огляд для визначення придатності до військової служби

Територіальний центр комплектування заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача повідомив, що 8 травня 2026 року було виявлено факт непроходження військовозобов’язаним медичного огляду військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації.

У відзиві наголошувалося, що чоловік має статус військовозобов’язаного та перебуває на військовому обліку.

На підставі встановленого порушення 11 травня 2026 року начальник ТЦК розглянув адміністративну справу та виніс постанову про притягнення чоловіка до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Відповідач наполягав, що оскаржувану постанову винесено уповноваженою посадовою особою на підставі та в межах наданих законом повноважень, а в діях військовозобов’язаного наявний склад адміністративного правопорушення.

Відтак ТЦК вважав застосований штраф законним та обґрунтованим.

У відповіді на відзив представниця позивача повторно наголосила на відсутності доказів вручення чоловікові повістки або направлення на ВЛК та на пропуску строків притягнення його до адміністративної відповідальності.

Що встановив суд під час розгляду справи

Дослідивши адміністративні матеріали, суд встановив, що 8 травня 2026 року стосовно чоловіка було складено протокол про адміністративне правопорушення через непроходження військово-лікарської комісії.

У протоколі зазначено, що військовозобов’язаний відмовився від надання пояснень або підписання документа.

Суд також встановив, що чоловікові роз’яснили його права та повідомили про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Від підписання протоколу він відмовився у присутності свідків, що підтверджувалося їхніми підписами.

Постановою начальника ТЦК від 11 травня 2026 року на військовозобов’язаного наклали адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень.

Підставою для цього зазначалося порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію у зв’язку з непроходженням ВЛК.

Копію постанови чоловік отримав 27 травня 2026 року.

Окремо суд дослідив документи щодо стану здоров’я позивача.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди, чоловікові з 1 травня 2026 року встановлено III групу інвалідності за діагнозами «розсіяний склероз» та «початкова стареча катаракта».

Також було досліджено відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

Із них убачалося, що військовозобов’язаний оновив облікові дані 6 червня 2024 року, не перебував у розшуку, однак інформація про дату проходження військово-лікарської комісії була відсутня.

При цьому суд зазначив, що доказів самостійного проходження позивачем ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби не надано.

Правова позиція суду: обов’язок проходження ВЛК та значення встановленої інвалідності

Оцінюючи правомірність постанови ТЦК, суд насамперед звернувся до частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Суд також врахував принцип верховенства права, закріплений статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, та положення статті 9 цього Кодексу щодо змагальності сторін і свободи у наданні доказів.

Звертаючись до положень КУпАП, суд зазначив, що адміністративне правопорушення відповідно до статті 9 цього Кодексу є протиправною винною дією або бездіяльністю, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 280 КУпАП посадова особа під час розгляду адміністративної справи повинна з’ясувати, чи було вчинено правопорушення та чи винна особа в його вчиненні.

Стаття 251 КУпАП визначає докази в адміністративній справі як фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність або відсутність правопорушення, винуватість особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, як наголосив суд, притягнення до адміністративної відповідальності можливе за наявності події правопорушення та вини особи, підтвердженої належними доказами.

Суд також застосував положення статті 235 КУпАП, яка визначає компетенцію територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо розгляду справ про порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку і мобілізацію.

Від імені ТЦК розглядати такі справи та накладати адміністративні стягнення мають право їхні керівники.

Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період передбачена частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Санкція цієї норми, на яку послався суд, передбачає штраф для громадян від 17 000 до 25 500 гривень.

Оскільки на момент винесення спірної постанови в Україні діяв особливий період, суд визнав застосовною саме частину третю статті 210-1 КУпАП.

Щодо обов’язку проходження військово-лікарської комісії суд звернувся до статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суд зазначив, що відповідно до цієї норми, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни зобов’язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії або відповідного районного чи міського ТЦК та СП.

Також суд послався на положення статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», якими передбачено обов’язок відповідних категорій громадян проходити медичний огляд згідно з рішеннями уповноважених комісій.

Порядок виклику громадян до ТЦК, направлення на медичний огляд та проходження ВЛК суд розглянув із урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.

Окрему увагу суд приділив обов’язку військовозобов’язаних самостійно уточнювати військово-облікові дані.

Зокрема, суд навів положення законодавства та пункту 22 Порядку, затвердженого постановою № 560, про обов’язок резервістів і військовозобов’язаних уточнювати свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг, електронний кабінет або територіальний центр комплектування.

На підставі аналізу цих норм суд дійшов висновку, що військовозобов’язані повинні уточнювати військово-облікові дані, зокрема відомості щодо медичного огляду для визначення придатності до військової служби, самостійно, без нагадувань, викликів чи направлень від ТЦК.

Цей висновок став одним з елементів правової оцінки доводів позивача про неотримання повістки або офіційного направлення на ВЛК.

Чому суд не визнав III групу інвалідності підставою для скасування штрафу

Окремо суд проаналізував законодавчі зміни, які стосувалися повторного проходження ВЛК громадянами, раніше визнаними обмежено придатними до військової служби.

У рішенні наведено положення Закону України № 4235-IX від 12 лютого 2025 року, який набрав чинності 15 лютого 2025 року.

Відповідно до цих положень, громадяни віком від 25 до 60 років, яких раніше визнали обмежено придатними до військової служби, повинні були до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

Водночас у наведеній судом нормі прямо передбачено виняток для осіб, які були визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.

Такі громадяни, на яких поширювався обов’язок повторного огляду, мали самостійно звернутися до ТЦК або через електронний кабінет для отримання направлення на ВЛК.

Крім того, суд навів зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 519 до пункту 69 Порядку проведення призову під час мобілізації.

Цими положеннями передбачено направлення на ВЛК осіб, які не проходили медичного огляду, осіб, у яких закінчився строк дії рішення про придатність до військової служби, а також раніше визнаних обмежено придатними громадян, які не пройшли повторного огляду. При цьому норма також містить виняток щодо осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю.

У конкретній справі суд установив, що позивачеві визначили III групу інвалідності з 1 травня 2026 року.

Однак доказів того, що чоловік самостійно пройшов ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби, суду не надали.

За результатами оцінки обставин справи суд дійшов висновку, що встановлення позивачеві III групи інвалідності не звільняє його від обов’язку проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби.

Таким чином, суд виходив із того, що за встановлених у справі обставин факт непроходження ВЛК свідчить про вчинення військовозобов’язаним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Водночас у тексті рішення суд не навів окремого розгорнутого аналізу того, як саме виняток для осіб з інвалідністю, передбачений положеннями про повторний огляд раніше обмежено придатних, співвідноситься з датою встановлення інвалідності позивачеві.

Також у рішенні не викладено окремого детального мотивування щодо відхилення доводу сторони позивача про закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності. Суд навів відповідне законодавче регулювання та за результатами загальної оцінки матеріалів справи визнав підстави для скасування постанови відсутніми.

Висновки та рішення суду

Вирішуючи спір, суд також застосував положення статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єктів владних повноважень обов’язок доведення правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача.

Водночас, як зазначив суд, цей обов’язок не звільняє позивача від необхідності наводити докази на підтвердження власних вимог.

Дослідивши матеріали справи № 346/2900/26, суд установив факт складання адміністративного протоколу через непроходження ВЛК, відмову чоловіка від його підписання у присутності свідків, відсутність у реєстрі відомостей про дату проходження медичного огляду та ненадання доказів проходження позивачем ВЛК.

Суд також врахував, що хоча чоловікові було встановлено III групу інвалідності, ця обставина, за висновком суду в конкретній справі, не усувала обов’язку пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

За результатами аналізу законодавства та матеріалів справи суд визнав відсутніми правові підстави для задоволення позову.

Рішенням від 7 жовтня 2026 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області залишив без змін постанову начальника ТЦК від 11 травня 2026 року про накладення штрафу в розмірі 17 000 гривень за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а в задоволенні позову про її скасування відмовив.

Суд також зазначив, що судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.