Чоловіку відмовили у відстрочці через те, що він не записаний батьком однієї з трьох дітей: суд скасував рішення

21-09-2026 08:14
news-image
Суд розглянув спір щодо відмови чоловікові у відстрочці від мобілізації через те, що він не був записаний батьком однієї з трьох дітей, які перебувають на його утриманні.
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Рівненський окружний адміністративний суд розглянув справу № 460/9570/26 щодо відмови військовозобов’язаному у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» — у зв’язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Причиною відмови комісія вказала те, що чоловік не записаний батьком однієї з дітей у свідоцтві про її народження, хоча факт утримання ним цієї неповнолітньої був раніше встановлений окремим судовим рішенням.

Суть справи

Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді навідника 1 танкового взводу 2 танкової роти танкового батальйону військової частини.

Наказом командира військової частини від 19 лютого 2026 року № 36-РС його звільнили з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» через сімейні обставини — у зв’язку з наявністю трьох і більше дітей віком до 18 років. 26 березня 2026 року чоловіка виключили зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення і направили для зарахування на військовий облік.

Після звільнення зі служби та постановки на військовий облік чоловік звернувся із заявою № 20260331-598829 про надання відстрочки від призову під час мобілізації. Підставою він зазначив пункт 3 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який стосується жінок і чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Комісія з розгляду питань надання відстрочок рішенням, оформленим протоколом від 15 квітня 2026 року № 94, відмовила йому у відстрочці. Причину сформулювали так: чоловік не вказаний батьком однієї з трьох дітей.

У справі було встановлено, що щодо двох неповнолітніх дітей батьківство позивача безпосередньо підтверджується свідоцтвами про їх народження. Спір виник щодо третьої неповнолітньої дитини — доньки його дружини, оскільки у свідоцтві про її народження батьком зазначена інша особа.

Водночас рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 грудня 2025 року було встановлено факт перебування цієї неповнолітньої дитини на утриманні позивача.

Крім того, сімейні обставини підтверджувалися посвідченням батьків багатодітної сім’ї, виданим 13 травня 2021 року Управлінням соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації. У ньому чоловік і його дружина зазначені батьками трьох дітей — 2009, 2015 та 2017 років народження. Посвідчення є чинним до 10 липня 2027 року.

Позивач наполягав, що закон пов’язує право на відстрочку саме з фактом перебування на утриманні військовозобов’язаного трьох і більше дітей віком до 18 років, а не виключно з наявністю запису про біологічне батьківство у свідоцтві про народження кожної дитини.

На його думку, комісія безпідставно не врахувала рішення суду від 29 грудня 2025 року про встановлення факту утримання третьої дитини, посвідчення батьків багатодітної сім’ї та інші подані ним документи, а відмову фактично обґрунтувала лише тим, що він не вказаний батьком дитини у свідоцтві про її народження.

Також чоловік зазначав, що після ухвалення рішення не отримав письмової відмови. Його представник звертався із відповідним адвокатським запитом, однак, за твердженням позивача, відповіді та копії рішення комісії не отримав. Надалі чоловік подав скаргу, але листом від 23 травня 2026 року йому повідомили про відсутність підстав для її задоволення.

Позиції сторін

Позивач вважав рішення про відмову у відстрочці протиправним. Він наполягав, що на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей, а цей факт підтверджується сукупністю документів: свідоцтвами про народження двох дітей, судовим рішенням про встановлення факту утримання третьої дитини, посвідченням батьків багатодітної сім’ї та документами про сімейний стан.

На його переконання, комісія неправомірно звузила передбачену законом підставу для отримання відстрочки фактично до біологічного батьківства, не надавши належної оцінки доказам фактичного утримання третьої неповнолітньої дитини.

Відповідач заперечував проти позову. У відзиві він зазначив, що у свідоцтві про народження третьої дитини батьком вказана інша особа, а позивач не надав передбачених додатком 5 до Порядку № 560 документів, які б підтверджували відсутність у падчерки батька, діда, баби, повнолітніх братів і сестер або неможливість цих осіб з поважних причин забезпечувати її належне утримання.

Відповідач також наполягав, що обов’язок подання документів на підтвердження права на відстрочку покладений саме на військовозобов’язаного, а комісія, на його думку, не повинна самостійно збирати чи витребовувати такі докази. Сам факт перебування чоловіка у шлюбі з матір’ю дитини відповідач не вважав достатнім для підтвердження обов’язку щодо її утримання.

Окремо відповідач зазначав, що звільнення з військової служби через наявність трьох і більше дітей та отримання відстрочки від мобілізації є різними правовими інститутами, які мають окреме правове регулювання та самостійні процедури реалізації.

Позиція та висновки суду

Суд виходив із того, що відстрочка від призову під час мобілізації надається з підстав, установлених статтею 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а процедура її оформлення визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

За цим Порядком військовозобов’язаний подає заяву та документи, які підтверджують право на відстрочку. Водночас комісія повинна вивчити заяву та підтвердні документи, оцінити законність підстав для відстрочки, а за необхідності — направити запити до відповідних органів державної влади для отримання потрібної інформації або використати інформацію з публічних електронних реєстрів.

Суд звернув увагу, що додаток 5 до Порядку № 560 серед документів для підтвердження відповідної підстави для відстрочки прямо передбачає, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов’язаного.

Визначальною умовою для виникнення права на відстрочку за пунктом 3 частини першої статті 23 Закону є перебування на утриманні військовозобов’язаного трьох і більше дітей віком до 18 років за відсутності передбаченого законом виключення щодо заборгованості зі сплати аліментів.

Суд наголосив, що розгляд заяви про відстрочку не може зводитися виключно до формальної перевірки наявності чи відсутності окремого документа. Комісія повинна дослідити всі подані документи в сукупності, встановити юридично значимі обставини та надати їм належну правову оцінку відповідно до тієї підстави для відстрочки, на яку посилається військовозобов’язаний.

Щодо обставин конкретної справи суд установив, що позивач є батьком двох неповнолітніх дітей, що підтверджується їхніми свідоцтвами про народження і не заперечувалося відповідачем. Спірним було лише врахування третьої неповнолітньої дитини, оскільки в її свідоцтві про народження батьком зазначена інша особа.

Суд визнав підхід комісії неповним та надмірно формальним. Він звернув увагу, що чоловік перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю третьої дитини, а рішенням Здолбунівського районного суду від 29 грудня 2025 року вже встановлений юридичний факт перебування цієї неповнолітньої на його утриманні.

Ця обставина, за висновком суду, має істотне значення, оскільки рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов’язаного прямо передбачене Порядком № 560 серед документів, які можуть підтверджувати відповідні обставини для отримання відстрочки.

Суд особливо наголосив, що пункт 3 частини першої статті 23 Закону використовує формулювання «на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років». Тому юридично значимим для застосування цієї норми є саме факт перебування відповідної кількості дітей на утриманні військовозобов’язаного, а не виключно наявність запису про його батьківство у свідоцтві про народження кожної дитини.

З огляду на це встановлений судовим рішенням факт утримання третьої дитини не міг бути залишений комісією без належної правової оцінки лише через те, що чоловік не записаний її батьком у свідоцтві про народження.

Суд також критично оцінив твердження відповідача про відсутність у комісії повноважень самостійно збирати або витребовувати інформацію для підтвердження права на відстрочку.

Порядок № 560 прямо передбачає, що комісія не лише вивчає подані заявником документи, а й за потреби може направляти запити до органів державної влади або використовувати інформацію з публічних електронних реєстрів.

Тому, хоча первинний обов’язок подати заяву та документи справді покладається на військовозобов’язаного, діяльність комісії не обмежується формальною перевіркою комплектності документів. Якщо надані докази свідчать про існування юридично значимої обставини, яка потребує додаткової перевірки, Порядок № 560 передбачає механізм отримання відповідної інформації.

Отже, якщо комісія вважала подані документи недостатніми для остаточного встановлення обставин утримання дитини або вважала необхідним з’ясувати наявність інших осіб, зобов’язаних її утримувати, вона мала застосувати передбачену Порядком № 560 процедуру та належним чином перевірити ці обставини, а не обмежуватися формальним висновком про відсутність запису про батьківство.

Суд погодився з відповідачем у тому, що звільнення з військової служби та надання відстрочки від призову під час мобілізації є різними правовими інститутами, які регулюються різними нормами та мають окремі процедури.

Водночас наказ про звільнення позивача через сімейні обставини, пов’язані з наявністю трьох і більше дітей віком до 18 років, суд не визнав юридично байдужим для цієї справи. Він не породжує автоматично право на відстрочку, однак може враховуватися разом з іншими доказами як підтвердження того, що безпосередньо перед зверненням за відстрочкою відповідні сімейні обставини вже встановлювалися компетентним органом в інших правовідносинах.

Окремо суд зупинився на вимогах до мотивування відмови. Відповідно до Порядку № 560 у разі відмови військовозобов’язаному мають бути повідомлені конкретні причини такого рішення. Це необхідно для того, щоб особа могла зрозуміти, які саме обставини або документи комісія визнала недостатніми та на яких правових підставах зробила висновок про відсутність права на відстрочку.

У цій справі причину відмови сформулювали лише як те, що заявник не вказаний батьком третьої дитини. На переконання суду, таке мотивування не містить оцінки рішення Здолбунівського районного суду від 29 грудня 2025 року про встановлення факту утримання цієї дитини та не пояснює, чому таке судове рішення не було визнане належним підтвердженням відповідної обставини.

Додаткові доводи, наведені відповідачем уже у відзиві на позов, про неподання документів щодо відсутності у дитини батька, діда, баби, повнолітніх братів і сестер або неможливості цих осіб здійснювати її утримання, суд не визнав такими, що усувають недоліки первинного рішення. Суд виходив із того, що правомірність індивідуального акта оцінюється насамперед за тими фактичними та юридичними підставами, які були покладені в основу його прийняття.

У підсумку суд встановив, що комісія не забезпечила повного та належного з’ясування всіх обставин, які мали значення для вирішення питання про право чоловіка на відстрочку, не надала належної оцінки судовому рішенню про встановлення факту утримання третьої дитини, а відмову фактично звела до відсутності запису про заявника як батька у свідоцтві про народження.

Такий підхід, за висновком суду, не відповідає пункту 3 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для застосування якого визначальним є перебування на утриманні військовозобов’язаного трьох і більше дітей віком до 18 років, а також вимогам Порядку № 560 щодо повного вивчення заяви та підтвердних документів.

Щодо способу захисту суд зазначив, що не повинен підміняти компетентний орган і самостійно проводити адміністративну процедуру, яка не була належним чином здійснена відповідачем. Водночас повторний розгляд заяви не може бути формальним повторенням попередньої відмови та має відбуватися з обов’язковим урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Під час повторного розгляду комісія повинна оцінити рішення Здолбунівського районного суду від 29 грудня 2025 року про встановлення факту утримання третьої неповнолітньої дитини, свідоцтва про народження двох інших дітей, свідоцтво про шлюб, посвідчення батьків багатодітної сім’ї від 13 травня 2021 року та інші документи, подані чоловіком, а за необхідності — здійснити передбачені Порядком № 560 заходи для перевірки відповідних відомостей.

Суд окремо наголосив, що сама по собі відсутність запису про чоловіка як батька третьої дитини у свідоцтві про її народження, за наявності судового рішення про встановлення факту перебування цієї дитини на його утриманні, не може бути самостійною і достатньою підставою для відмови у відстрочці без оцінки такого рішення та інших документів у сукупності.

У результаті суд повністю задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним та скасував рішення комісії про відмову у наданні відстрочки.

Комісію зобов’язано повторно розглянути заяву чоловіка та прийняти відповідне рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині судового рішення. На користь позивача також присуджено 1331,20 грн сплаченого судового збору.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Источник: СЮГ